§ 62. Прізвища українців

Лепеха Т. В. Українознавство: Навчальний посібник

За „Словником української мови» прізвище — це „найменування особи, набуте при народженні або вступі в шлюб, що передається від покоління до покоління і вказує на спорідненість». Немає сумніву в тому, що кожна людина у той чи інший час задавалася питанням: звідки пішло її прізвище і що воно означає. А прізвища наші мають дуже цікаву історію, бо виникли не на пустому місці, а внаслідок найрізноманітніших життєвих ситуацій і найрізноманітніших при­водів. Як не дивно, але до XVII століття українці не мали прізвищ, а обходилися лише іменами і прізвиськами. З розвитком суспільства, із збільшенням чисельності населення виникла потреба розрізняти людей, які мали однакові імена. Так виникли прізвиська, які влучно давалися людям на ознаку якоїсь домінуючої риси характеру, виду ді­яльності, зовнішності, манери поведінки тощо. За періоду Київської Русі та й набагато пізніше, коли ще не було прізвищ, князі київські, крім імен, мали прізвиська, зокрема київського князя Володимира у народі прозвали Великим за великі діла на благо Вітчизни: це й об’єднання руських князівств навколо Києва, що сприяло укріплен­ню могутності Київської Русі у боротьбі із зовнішніми ворогами та утвердженню її авторитету на міжнародній арені, це й охрещення Ру­сі, і широкомасштабна просвітницька діяльність тощо, а його син

 

київський князь Ярослав був влучно прозваний у народі Мудрим за великий розум, освіченість та любов до книжок. Прізвиська багатьох правителів (як слов’янських, так і неслов’янських), теж виправдову­ють характери їхніх носіїв: Довгорукий (Юрій) і Грозний (Іван), а французький король Людовік XIV справедливо прозваний у народі „Король-Сонце», оскільки більш за все на світі любив одягатися у вигадливий блискучий усіх кольорів одяг, надаючи перевагу жовтому.

Представникам вищих верств суспільства — князям, власникам маєтків та великих земельних володінь прізвиська здебільшого дава­лися за назвою населеного пункту, що був місцем проживання особи і утворювалися вони додаванням суфіксів -ськ, -цьк, -зьк, наприклад, князь Острозький (від назви міста Острог). На територіях, які довгий час були під владою панської Польщі, ознакою шляхетного поход­ження теж були прізвищеві назви на -ськ, -цьк — (Потоцький, За- мойський). Польська шляхта, щоб протиставити себе „хлопським» і міщанським найменуванням, вимагала від уряду офіційної заборони іменуватись прізвищами із цими суфіксами особам нешляхетного походження. Досить часто і простим людям прізвиська давалися за місцем проживання: Лісовий, Підгайний, Береговий, Степовий, Га­йовий, Луговий, Загребельний та ін.

Переважна більшість українських прізвищ із суфіксом -ець нази­ває місто, звідки родом та чи інша людина: Канівець — із Канева, Уманець — із Умані, Коломієць — із Коломиї, Полтавець — із Пол­тави іт.ін. Навчаючись у школі, всі знайомилися із творчістю відомо­го українського письменника і громадського діяча XVI століття Іва­на Вишснського, який народився у містечку Судова Вишня. З цієї назви і пішло його прізвище. Ректор Падуанського університету (Іта­лія) українець за походженням, виходець із стін Києво-Могилян- ської академії Юрій Дрогобич, народився і виріс у місті Дрогобичі, назва якого пізніше закріпилася за ним як прізвище. Славнозвісна героїня народної думи Маруся Богуславка, яка, будучи дружиною ту­рецького паші, випустила на волю 700 невільників,що 30 років мучи­лися у турецькій неволі, народилася у місті Богуславі у сім’ї свяще­ника, тому й назвали її Богуславкою. Так само, як Наталка Полтавка з Полтави та ін.

Найпоширеніші українські прізвища — це прізвища із суфіксами -вико (-єнко), -ук (-юк), -чук, що виникли внаслідок іменування си­нів за іменем батька, його ремеслом, професією, видом діяльності, а також як назви молодих за віком осіб, наприклад: Коваленко — син коваля, Ковальчук — перше значення — син коваля, друге значення

— учень коваля; Циганенко — син цигана, Циганчук — син цигана і циган-дитина чи підліток; Петренко — син Петра, Степаненко — син Степана та ін. Найменування на -енко в українських прізвищах уже в XVII столітті домінують над іншими. С.П. Бевзенко зазначає, що у реєстрі Київського полку їх зареєстровано 60 % від усієї кіль­кості прізвищевих назв.

Українські прізвища на -ович, -евич утворилися від чоловічих імен по батькові, наприклад: Давидович, Лукашевич, Зінкевич, Зінкович, Антонович, причому вони були характерні переважно для україн­ської шляхти та міщан.

Прізвища, утворені від імені матері, в Україні зустрічаються до­сить-таки рідко і виникали вони, мабуть, переважно в тих випадках, коли жінка, овдовівши, ставала главою сім’ї: Харитенко, Удовенко, Катеринчук, Маринченко, Ольженко, Марунчак, Химченко, Ган- зюк, Ганзенко та ін.

Серед інших націй і народностей, які проживають в Європі, укра­їнці відзначаються яскравими рисами обличчя, природною красою і привабливістю, що знайшло відображення і в прізвиськах: Красень, Квітка, Чубатий, Чуб, Чубатенко. Найменування фізичних вад зов­нішності якихось далеких предків, на превеликий жаль, виявилися дуже живучими і через багато поколінь стали нашими прізвищами. Так і ходять серед нас Кривоноги, Криворучки, Перебийноси, Кир­паті, Носи, Носані, Носаті, Лисі, Глухенькі, Глухі, Горбаті, Горба­тенькі, Горбані, Товстогуби, Сліпенькі, Зубаті, Бородавки, Беззубі, Безруки, Безухи, Безпальченки, Щербані, Щербаті та ін.

Сучасні українські прізвища нам підкажуть, чим займалися наші предки, які необхідні для життя заняття, ремесла та промисли були поширені колись в Україні. Це і Стельмахи, і Слюсарі, Слюсаренки, Склярі, Бондарі, Крамарі, Крамаренки, Поповичі, Свинарі, Свина- ренки, Сторожі, Стороженки, Шевці, Кравці, Ковалі, Коваленки, Гончарі, Писарі, Малярі, Маляренки, Воловоди, Теслі, Різники, Чу­маки, Чоботарі, Римарі, Шаповали, Кожум’яки, Пивовари, Солда- тенки, Дегтярі, Пекарі та багато інших, причому деякі прізвища ут­ворилися від жартівливих прізвиськ людей тієї чи іншої професії: Кошкодав, Козоріз, Дубогриз, Заплюйсвічка (паламар), іноді ж прі­звища вказують на предмети чи речовини, з якими люди постійно мали справу: Глина, Камінь, Кремінь, Смола, Дьоготь, Сокира, Пил­ка, Прядка, Голка. Були й Саловози, і Гречкосії, і Пивовари, були й Кашовари, Козодої, Медогони, Козолупи та ін. Через прізвища чіт­ко простежується здатність українців тонко підмічати особливості характеру тієї чи іншої людини: чи добру, лагідну, веселу вдачу: Доб­рий, Тихий, Мовчан, Мовчун, Макуха, М’якушка, Смішко, Зубо­скал, чи, навпаки, крутий норов, задерикуватість: Зленко, Крикун, Свистун, Сердюк, Харциз, Задирака, Забіяка, інші риси характеру, причому у більшості випадків не позитивні, а негативні: Хитрик, Хитрун, Пустобріх, Пустовій або жести, міміку, притаманні лише тій чи іншій людині: Моргун, Кривляка, Крутивус, Жуйборода тощо.

Прізвиська відображали і розумові здібності їх носіїв: Розум, Ро­зумний, Дурень, Дурний, Дурненький; і соціальний стан, положен­ня в суспільстві: Становий, Дворянин, Дворянчик, Сотник, Пан, Попович, Дяк, Дячок, Галайда, Сирота, Козак; і матеріальну забез­печеність (фінансове становище): Калита, Калитка, Гаман, Голий, Голота, Копійка; по них навіть можна вивчати анатомію людини: Го­лова, Пуп, Хребет, Рука, Ніс, Зуб, Ребро, Кістка, Жила.

Різноманітні архівні документи, зокрема курінні списки запорозь­ких козаків дають можливість вивчати джерела й умови виникнення українських прізвищ на Запорозькій Січі. Столітній запорожець Ми­кола Корж так колись розказував про веселий козацький побут: „Обичаї запорозькі чудні, поступки хитрі і більшою мірою на насміш­ку похожі». А про походження свого власного прізвища він розказу­вав таку історію: „Я був дуже прудкий і проворний: одного разу, їдучи з Нових Кодаків у Січ, ми виїхали на високу могилу й, проскакавши кілька хвилин, стали спускатися. Мої товариші пішли втоптаною стежкою, а я надумав іти просто, але курган був дуже крутий, а трава суха, я послизнувся, упав і покотився униз стрімголов, як клубок або корж. „Коржем, коржем покотився!» закричали козаки, і з того дня всі мене звали Микитою, а на прізвисько Коржем. Мій хрещений батько, довідавшись про це, сказав мені: „Нехай буде й Корж».

Часто на Січі знаходили пристановище ті, хто втікав від сваволі своїх чи польських панів . Втікачів розшукували, і, якщо повертали назад, то їх чекала жорстока розправа: або смерть під канчуками, або Сибір, або довічна солдатчина. Тому, прибувши на Січ, прибульці обирали собі нові прізвиська, під якими їх і записували до козацьких реєстрів. Про це пише у своїй славнозвісній праці „Історія запорізь­ких козаків» Дмитро Яворницький: „Прийнятий до лав запорізьких козаків… тут же, при записі в курінь, міняв своє власне прізвище на якесь нове прізвисько, котре дуже часто характеризувало його з зов­нішнього чи внутрішнього боку; цю зміну прізвища робили для того, щоб приховати минуле новоприйнятих до Січі. Часто на запит росій­ського чи польського уряду, чи нема в Січі якогось Іванова чи Вой- новича, запорізький кіш відповідав, що таких осіб на Січі немає, а є Задерихвістчи Загубиколесо, котрі вступили долав козаків приблиз­но в той час, про який запитують московські чи польські люди».

Весела вдача запорожців, охота до жартів часто втілювалася у прізвиськах, які вони давали своїм товаришам. Того, хто розкладав вогонь над водою, називали Паливодою, а того, що випадково спа­лив курінь, — Палієм, хто з погордою ставився до інших — Гникир- иою, надто флегматичного могли прозвати Швидким або Черепаш­кою, дуже високого — Малютою, тому, хто варив їсти, вигадували прізвище Юшка, Кашка, Неїжборщ, Недайкаша, Куліш, Кашовар, хто любив лишку випити — Чіп, Барило, Цідибрага, Непийпиво, добре поїсти — Сало, Кендюх. Як уже там хтось і чого саме через тин лазив, що одержав прізвище Черезтинперелажченко? Микола Васи­льович Гоголь у творі „Тарас Бульба» наводить цілу низку прізвиськ запорозьких козаків, які й зараз існують як прізвища українців: „Та­рас незабаром зустрів безліч знайомих облич. Остап та Андрій тільки й чули привітання: „А! Це ти, Печерице! Здоров, Козолупе! Звідки Бог несе тебе, Тарасе? Ти як сюди зайшов, Долото? Здоров, Кирдяго! Здоров, Густий! Чи думав я тебе бачити, Ремінь!» І витязі, що збира­лися з усього розгульного світу, цілувалися один з одним, і тут поча­лись розпитування: „А що Касьян? що Бородавко? що Колопер? що Підситок?» І чув тільки на відповідь Бульба, що Бородавку повішено вТолопані, що з Кол опера здерли шкуру під Кизикирменом… Похи­лив голову старий Бульба і задумливо говорив: „Добрі були козаки!»

На Січі стежили за порядком, любили чистоту та охайність, а лі­нивим, які не доглядали за собою, давали сороміцькі прізвища — Невмивака, Гнида, Нечоса, Сопель, Сопливий, Забрьоха, Сонько, Заспаний, Слинько та ін.

Не обминули увагою січовики й дні тижня, які давалися прибуль­цям за назвою дня, коли вони прибували на Січ: Середа, Субота, По­неділок. Та й взагалі новоприбулих могли прозвати Зайдою, Приди- бою, Приходьком. Іноді причиною виникнення прізвиська могло

 

бути часто повторюване слово, вигук чи словосполучення. Так і з’явилися прізвища Гакало, Штокало, Простибоженкотаін. Не мен­ше проблем, мабуть, і в пра-, пра-, правнуків колишніх козаків, яких за якісь їхні вчинки, пригоди, чи риси характеру прозвали Голопу- пенками, Голопузими, Голохвостими, Неловимухами, Шкуродера­ми. Цікаво, як уже той чоловік побудував хату, щоб його прозвали Нетудихата. У всіх туди, а в нього — не туди. Величезне розмаїття прізвиськ, які давалися українцями українцям, сприяло виокрем­ленню конкретної людини із маси людей з однаковими іменами. За якими ж ознаками давалися прізвиська, що ніби тільки-но прийшли з городу: Квасоля і Горох, Цибуля і Часник, Кавун і Диня, Буряк і Гарбуз, Хміль і Гичка, Бараболя й Перець, Капуста і Морква, що при­бігли чи прилетіли з лісу: Вовк, Заєць, Лисиця, Ведмідь, Тхір, Кабан, Бабак, Шпак, Зозуля, Соловей, Сова, Орел, Горобець, Дятел, Соро­ка, Кулик, Куріпка, а також Жук, Блоха, Муха, Комар, Цвіркун, Му­рашко, Павук, Черв’як, які прилетіли або приповзли, щоб дошкуля­ти людині. Причиною стали чи то манера поведінки, чи характер лю­дини, чи якісь особливості зовнішності, що нагадали комусь якусь рослину, тварину, чи птаха, чи якась неординарна пригода, що зумо­вила такі асоціації у співвітчизників.

Не забули наші предки і свійських тварин: Коза, Козел, Віл, Бугай, Кіт, Кінь, та, до речі, не просто кінь, а часто з визначенням масті: Ря- бокінь, Сивокінь. А що вже Вареників, Галушок, Пирогів, Пампушок, Бубликів, Калачів, Караваїв, Коржів, Борщів, Киселів, Соломах, Гри­бів, Печериць, Кваш, Кулешів і не злічити, так само як і Кожухів, Ша­пок, Рябоїиапок, Кривошапок, Свиток, Чобіт та ін. А як вам подоба­ється прізвище Огризок? Хто, коли і за що відкусив від цілого, що на­пам’ять нащадкам залишився лише Огризок? Хтось, видно, підпер ха­ту, щоб не завалилась, от і залишився Підіприхатою. Український пись­менник Євген Гуцало наводить цікаві роздуми з приводу деяких укра­їнських прізвищ: „Ну як, скажіте, жити людині, яку називають Півто- ракожуха? Хто і з якої причини так охрестив, пошкодувавши двох ко­жухів, а виділивши саме півтора? Або як має почуватись не жінка, ні, а чоловік, що має прізвище Панібудьласка?» Цікавим є з погляду поход­ження і прізвище, зареєстроване в одному із запорозьких кошів. Це ж як повинен був провинитися перед товариством козак, щоб його проз­вали Собачий син, оскільки в ті часи слово „собака», вимовлене на ад­ресу людини, вважалось лайливим і надзвичайно образливим.

Коли ж прізвиська стали прізвищами? На думку О. Апанович, в Україні прізвища стабілізуються уже в середині XVII століття, а на Запоріжжі цей процес тривав аж до другої половини XVIII століття24«. Перший перепис населення і занотував прізвища українців. Під час перепису писар запитував кожного, яке в нього ім’я і як його прози­вають (тобто його прізвисько), де проживає і чим займається, і все записував. Було й таке, що хтось соромився свого прізвиська, замов­чував його. Так і закріпилися навіки поряд із звичайними смішні, со­роміцькі чи лайливі прізвища. І живуть в Україні, і прекрасно себе почувають Бугаї, Сови, Кривохатки, Пупки, Вошки, Гнидки, Огуз­ки, Папакиці, Сопливенькі, бо, по-перше, люди звикають до своїх прізвищ, якими б вони не були, а, по-друге, всі розуміють, що не прізвище красить людину, а людина прізвище.

Звичайно, за свою майже трьохсотлітню історію деякі українські прізвища зазнали змін і тепер важко визначити, що стало першопри­чиною їх утворення. Чи то писар у якомусь коліні пропустив або ж дописав якусь зайву букву, а може недочував трішки і записав так, як почув. Хто його знає. Тож не відомо, що означають прізвища наших сучасників Пура, Пакотенко, Хубенко та ін. Згадайте славнозвісну п’єсу ГК. Карпенка-Карого „Мартин Боруля», головний герой якої не одержав вимріяного і щедро ним оплаченого дворянства лише то­му, що якийсь писар, „щоб йому руки повикручувало», в одних доку­ментах написав його прізвище через о — Боруля, а в інших — через є

—   Беруля, тобто одна буква у прізвищі відіграла фатальну для люди­ни роль. Та й з нашими сучасниками прізвища можуть зіграти злий жарт, як це сталося з однією студенткою. Валя Сивокобильська, сим­патична блондиночка, як і більшість дівчат її віку, була незадоволена своїм зростом, розміром ноги, а найбільше — прізвищем. „До яких пір я буду носити це кінське прізвище!» — часто вигукувала вона. До­ля зглянулась — і Валя змінила своє ненависне прізвище: вона ви­йшла заміж… за Гришу Рябоконя. І тепер наша Валя вже не Сивоко- бильська, а Рябокінь.

Прізвище, як і ім’я, — це частинка нашого „я». Яким би смішним воно не було, ми звикаємо до нього, якоюсь мірою любимо його і ду­же ображаємось, коли бачимо насмішку чи нетактовне співчуття на нашу адресу. Тож навіть тоді, коли ви почули не зовсім етичне прі­звище, слід проявити стриманість і такт, щоб не образити людину.

240 Апанович О. Розповіді про запорозьких козаків,- К., 1991. — С.277.

307

 

Іїотаїїенко О.І., Куіьменко В.І. Шкільний слонник з українознавства.- К., 1995.-С.62.

Тим більше, що прізвища сьогодні умовні, вони не відображають ні роду занять конкретної людини, ні її характеру, зовнішності, пове­дінки і т.ін. Справедливо говорять у народі, що не прізвище красить людину, а людина може зганьбити чи прославити своє прізвище.

Запитання і завдання на закріплення:

1. В який спосіб наші давні предки стали розрізняти людей з одна­ковими іменами?

  1. За якими ознаками найчастіше давалися прізвиська? Наведіть приклади.
  2. Наведіть приклади прізвиськ князів київських або інших істо­ричних осіб і обгрунтуйте їх влучність.
  3. Що Ви можете сказати про прізвиська, які давали своїм товари­шам запорозькі козаки?
  4. Коли саме прізвиська стали прізвищами?
    1. Які припущення щодо походження Вашого власного прізвища Ви можете навести?

7. Які цікаві історії, пов’язані з українськими прізвищами та їх но­сіями, Ви знаєте?

Література

1. Апанович О. Розповіді про запорізьких козаків. — К., 1991.

  1. Вартаньев З.А. В честь и по поводу. — М., 1987.
    1. Введенская Л.А., Колесников Н.П. Отсобственньїх имен к нари- цательньїм. — М., 1989.
    2. Магия имени / сост. А.Ю. Романова. — Донецк, 2003.
    3. Матвієнко А. Рідне слово. — К., 1994.
    4. Поляков Е.Н. Из истории русских имен и фамилий — М., 1975.
    5. Суперанская А.В. Как вас зовут? Где вьі живете? — М., 1964.

8. Успенский Л.В. Тьі и твоє имя. Имя дома твоего. — Л., 1972.

  1. Чак Є. Мандрівка в Країну слова. — К., 1981.