§ 62. Прізвища українців

За „Словником української мови» прізвище — це „найменування особи, набуте при народженні або вступі в шлюб, що передається від покоління до покоління і вказує на спорідненість». Немає сумніву в тому, що кожна людина у той чи інший час задавалася питанням: звідки пішло її прізвище і що воно означає. А прізвища наші мають дуже цікаву історію, бо виникли не на пустому місці, а внаслідок найрізноманітніших життєвих ситуацій і найрізноманітніших при­водів. Як не дивно, але до XVII століття українці не мали прізвищ, а обходилися лише іменами і прізвиськами. З розвитком суспільства, із збільшенням чисельності населення виникла потреба розрізняти людей, які мали однакові імена. Так виникли прізвиська, які влучно давалися людям на ознаку якоїсь домінуючої риси характеру, виду ді­яльності, зовнішності, манери поведінки тощо. За періоду Київської Русі та й набагато пізніше, коли ще не було прізвищ, князі київські, крім імен, мали прізвиська, зокрема київського князя Володимира у народі прозвали Великим за великі діла на благо Вітчизни: це й об’єднання руських князівств навколо Києва, що сприяло укріплен­ню могутності Київської Русі у боротьбі із зовнішніми ворогами та утвердженню її авторитету на міжнародній арені, це й охрещення Ру­сі, і широкомасштабна просвітницька діяльність тощо, а його син

 

київський князь Ярослав був влучно прозваний у народі Мудрим за великий розум, освіченість та любов до книжок. Прізвиська багатьох правителів (як слов’янських, так і неслов’янських), теж виправдову­ють характери їхніх носіїв: Довгорукий (Юрій) і Грозний (Іван), а французький король Людовік XIV справедливо прозваний у народі „Король-Сонце», оскільки більш за все на світі любив одягатися у вигадливий блискучий усіх кольорів одяг, надаючи перевагу жовтому.

Представникам вищих верств суспільства — князям, власникам маєтків та великих земельних володінь прізвиська здебільшого дава­лися за назвою населеного пункту, що був місцем проживання особи і утворювалися вони додаванням суфіксів -ськ, -цьк, -зьк, наприклад, князь Острозький (від назви міста Острог). На територіях, які довгий час були під владою панської Польщі, ознакою шляхетного поход­ження теж були прізвищеві назви на -ськ, -цьк — (Потоцький, За- мойський). Польська шляхта, щоб протиставити себе „хлопським» і міщанським найменуванням, вимагала від уряду офіційної заборони іменуватись прізвищами із цими суфіксами особам нешляхетного походження. Досить часто і простим людям прізвиська давалися за місцем проживання: Лісовий, Підгайний, Береговий, Степовий, Га­йовий, Луговий, Загребельний та ін.