За „Словником української мови” прізвище — це „найменування особи, набуте при народженні або вступі в шлюб, що передається від покоління до покоління і вказує на спорідненість”. Немає сумніву в тому, що кожна людина у той чи інший час задавалася питанням: звідки пішло її прізвище і що воно означає. А прізвища наші мають дуже цікаву історію, бо виникли не на пустому місці, а внаслідок найрізноманітніших життєвих ситуацій і найрізноманітніших приводів. Як не дивно, але до XVII століття українці не мали прізвищ, а обходилися лише іменами і прізвиськами. З розвитком суспільства, із збільшенням чисельності населення виникла потреба розрізняти людей, які мали однакові імена. Так виникли прізвиська, які влучно давалися людям на ознаку якоїсь домінуючої риси характеру, виду діяльності, зовнішності, манери поведінки тощо. За періоду Київської Русі та й набагато пізніше, коли ще не було прізвищ, князі київські, крім імен, мали прізвиська, зокрема київського князя Володимира у народі прозвали Великим за великі діла на благо Вітчизни: це й об’єднання руських князівств навколо Києва, що сприяло укріпленню могутності Київської Русі у боротьбі із зовнішніми ворогами та утвердженню її авторитету на міжнародній арені, це й охрещення Русі, і широкомасштабна просвітницька діяльність тощо, а його син
київський князь Ярослав був влучно прозваний у народі Мудрим за великий розум, освіченість та любов до книжок. Прізвиська багатьох правителів (як слов’янських, так і неслов’янських), теж виправдовують характери їхніх носіїв: Довгорукий (Юрій) і Грозний (Іван), а французький король Людовік XIV справедливо прозваний у народі „Король-Сонце”, оскільки більш за все на світі любив одягатися у вигадливий блискучий усіх кольорів одяг, надаючи перевагу жовтому.
Представникам вищих верств суспільства — князям, власникам маєтків та великих земельних володінь прізвиська здебільшого давалися за назвою населеного пункту, що був місцем проживання особи і утворювалися вони додаванням суфіксів -ськ, -цьк, -зьк, наприклад, князь Острозький (від назви міста Острог). На територіях, які довгий час були під владою панської Польщі, ознакою шляхетного походження теж були прізвищеві назви на -ськ, -цьк — (Потоцький, За- мойський). Польська шляхта, щоб протиставити себе „хлопським” і міщанським найменуванням, вимагала від уряду офіційної заборони іменуватись прізвищами із цими суфіксами особам нешляхетного походження. Досить часто і простим людям прізвиська давалися за місцем проживання: Лісовий, Підгайний, Береговий, Степовий, Гайовий, Луговий, Загребельний та ін.
Переважна більшість українських прізвищ із суфіксом -ець називає місто, звідки родом та чи інша людина: Канівець — із Канева, Уманець — із Умані, Коломієць — із Коломиї, Полтавець — із Полтави іт.ін. Навчаючись у школі, всі знайомилися із творчістю відомого українського письменника і громадського діяча XVI століття Івана Вишснського, який народився у містечку Судова Вишня. З цієї назви і пішло його прізвище. Ректор Падуанського університету (Італія) українець за походженням, виходець із стін Києво-Могилян- ської академії Юрій Дрогобич, народився і виріс у місті Дрогобичі, назва якого пізніше закріпилася за ним як прізвище. Славнозвісна героїня народної думи Маруся Богуславка, яка, будучи дружиною турецького паші, випустила на волю 700 невільників,що 30 років мучилися у турецькій неволі, народилася у місті Богуславі у сім’ї священика, тому й назвали її Богуславкою. Так само, як Наталка Полтавка з Полтави та ін.
Найпоширеніші українські прізвища — це прізвища із суфіксами -вико (-єнко), -ук (-юк), -чук, що виникли внаслідок іменування синів за іменем батька, його ремеслом, професією, видом діяльності, а також як назви молодих за віком осіб, наприклад: Коваленко — син коваля, Ковальчук — перше значення — син коваля, друге значення
— учень коваля; Циганенко — син цигана, Циганчук — син цигана і циган-дитина чи підліток; Петренко — син Петра, Степаненко — син Степана та ін. Найменування на -енко в українських прізвищах уже в XVII столітті домінують над іншими. С.П. Бевзенко зазначає, що у реєстрі Київського полку їх зареєстровано 60 % від усієї кількості прізвищевих назв.
Українські прізвища на -ович, -евич утворилися від чоловічих імен по батькові, наприклад: Давидович, Лукашевич, Зінкевич, Зінкович, Антонович, причому вони були характерні переважно для української шляхти та міщан.
Прізвища, утворені від імені матері, в Україні зустрічаються досить-таки рідко і виникали вони, мабуть, переважно в тих випадках, коли жінка, овдовівши, ставала главою сім’ї: Харитенко, Удовенко, Катеринчук, Маринченко, Ольженко, Марунчак, Химченко, Ган- зюк, Ганзенко та ін.
Серед інших націй і народностей, які проживають в Європі, українці відзначаються яскравими рисами обличчя, природною красою і привабливістю, що знайшло відображення і в прізвиськах: Красень, Квітка, Чубатий, Чуб, Чубатенко. Найменування фізичних вад зовнішності якихось далеких предків, на превеликий жаль, виявилися дуже живучими і через багато поколінь стали нашими прізвищами. Так і ходять серед нас Кривоноги, Криворучки, Перебийноси, Кирпаті, Носи, Носані, Носаті, Лисі, Глухенькі, Глухі, Горбаті, Горбатенькі, Горбані, Товстогуби, Сліпенькі, Зубаті, Бородавки, Беззубі, Безруки, Безухи, Безпальченки, Щербані, Щербаті та ін.
Сучасні українські прізвища нам підкажуть, чим займалися наші предки, які необхідні для життя заняття, ремесла та промисли були поширені колись в Україні. Це і Стельмахи, і Слюсарі, Слюсаренки, Склярі, Бондарі, Крамарі, Крамаренки, Поповичі, Свинарі, Свина- ренки, Сторожі, Стороженки, Шевці, Кравці, Ковалі, Коваленки, Гончарі, Писарі, Малярі, Маляренки, Воловоди, Теслі, Різники, Чумаки, Чоботарі, Римарі, Шаповали, Кожум’яки, Пивовари, Солда- тенки, Дегтярі, Пекарі та багато інших, причому деякі прізвища утворилися від жартівливих прізвиськ людей тієї чи іншої професії: Кошкодав, Козоріз, Дубогриз, Заплюйсвічка (паламар), іноді ж прізвища вказують на предмети чи речовини, з якими люди постійно мали справу: Глина, Камінь, Кремінь, Смола, Дьоготь, Сокира, Пилка, Прядка, Голка. Були й Саловози, і Гречкосії, і Пивовари, були й Кашовари, Козодої, Медогони, Козолупи та ін. Через прізвища чітко простежується здатність українців тонко підмічати особливості характеру тієї чи іншої людини: чи добру, лагідну, веселу вдачу: Добрий, Тихий, Мовчан, Мовчун, Макуха, М’якушка, Смішко, Зубоскал, чи, навпаки, крутий норов, задерикуватість: Зленко, Крикун, Свистун, Сердюк, Харциз, Задирака, Забіяка, інші риси характеру, причому у більшості випадків не позитивні, а негативні: Хитрик, Хитрун, Пустобріх, Пустовій або жести, міміку, притаманні лише тій чи іншій людині: Моргун, Кривляка, Крутивус, Жуйборода тощо.
Прізвиська відображали і розумові здібності їх носіїв: Розум, Розумний, Дурень, Дурний, Дурненький; і соціальний стан, положення в суспільстві: Становий, Дворянин, Дворянчик, Сотник, Пан, Попович, Дяк, Дячок, Галайда, Сирота, Козак; і матеріальну забезпеченість (фінансове становище): Калита, Калитка, Гаман, Голий, Голота, Копійка; по них навіть можна вивчати анатомію людини: Голова, Пуп, Хребет, Рука, Ніс, Зуб, Ребро, Кістка, Жила.
Різноманітні архівні документи, зокрема курінні списки запорозьких козаків дають можливість вивчати джерела й умови виникнення українських прізвищ на Запорозькій Січі. Столітній запорожець Микола Корж так колись розказував про веселий козацький побут: „Обичаї запорозькі чудні, поступки хитрі і більшою мірою на насмішку похожі”. А про походження свого власного прізвища він розказував таку історію: „Я був дуже прудкий і проворний: одного разу, їдучи з Нових Кодаків у Січ, ми виїхали на високу могилу й, проскакавши кілька хвилин, стали спускатися. Мої товариші пішли втоптаною стежкою, а я надумав іти просто, але курган був дуже крутий, а трава суха, я послизнувся, упав і покотився униз стрімголов, як клубок або корж. „Коржем, коржем покотився!” закричали козаки, і з того дня всі мене звали Микитою, а на прізвисько Коржем. Мій хрещений батько, довідавшись про це, сказав мені: „Нехай буде й Корж”.
Часто на Січі знаходили пристановище ті, хто втікав від сваволі своїх чи польських панів . Втікачів розшукували, і, якщо повертали назад, то їх чекала жорстока розправа: або смерть під канчуками, або Сибір, або довічна солдатчина. Тому, прибувши на Січ, прибульці обирали собі нові прізвиська, під якими їх і записували до козацьких реєстрів. Про це пише у своїй славнозвісній праці „Історія запорізьких козаків” Дмитро Яворницький: „Прийнятий до лав запорізьких козаків… тут же, при записі в курінь, міняв своє власне прізвище на якесь нове прізвисько, котре дуже часто характеризувало його з зовнішнього чи внутрішнього боку; цю зміну прізвища робили для того, щоб приховати минуле новоприйнятих до Січі. Часто на запит російського чи польського уряду, чи нема в Січі якогось Іванова чи Вой- новича, запорізький кіш відповідав, що таких осіб на Січі немає, а є Задерихвістчи Загубиколесо, котрі вступили долав козаків приблизно в той час, про який запитують московські чи польські люди”.
Весела вдача запорожців, охота до жартів часто втілювалася у прізвиськах, які вони давали своїм товаришам. Того, хто розкладав вогонь над водою, називали Паливодою, а того, що випадково спалив курінь, — Палієм, хто з погордою ставився до інших — Гникир- иою, надто флегматичного могли прозвати Швидким або Черепашкою, дуже високого — Малютою, тому, хто варив їсти, вигадували прізвище Юшка, Кашка, Неїжборщ, Недайкаша, Куліш, Кашовар, хто любив лишку випити — Чіп, Барило, Цідибрага, Непийпиво, добре поїсти — Сало, Кендюх. Як уже там хтось і чого саме через тин лазив, що одержав прізвище Черезтинперелажченко? Микола Васильович Гоголь у творі „Тарас Бульба” наводить цілу низку прізвиськ запорозьких козаків, які й зараз існують як прізвища українців: „Тарас незабаром зустрів безліч знайомих облич. Остап та Андрій тільки й чули привітання: „А! Це ти, Печерице! Здоров, Козолупе! Звідки Бог несе тебе, Тарасе? Ти як сюди зайшов, Долото? Здоров, Кирдяго! Здоров, Густий! Чи думав я тебе бачити, Ремінь!” І витязі, що збиралися з усього розгульного світу, цілувалися один з одним, і тут почались розпитування: „А що Касьян? що Бородавко? що Колопер? що Підситок?” І чув тільки на відповідь Бульба, що Бородавку повішено вТолопані, що з Кол опера здерли шкуру під Кизикирменом… Похилив голову старий Бульба і задумливо говорив: „Добрі були козаки!”
На Січі стежили за порядком, любили чистоту та охайність, а лінивим, які не доглядали за собою, давали сороміцькі прізвища — Невмивака, Гнида, Нечоса, Сопель, Сопливий, Забрьоха, Сонько, Заспаний, Слинько та ін.
Не обминули увагою січовики й дні тижня, які давалися прибульцям за назвою дня, коли вони прибували на Січ: Середа, Субота, Понеділок. Та й взагалі новоприбулих могли прозвати Зайдою, Приди- бою, Приходьком. Іноді причиною виникнення прізвиська могло
бути часто повторюване слово, вигук чи словосполучення. Так і з’явилися прізвища Гакало, Штокало, Простибоженкотаін. Не менше проблем, мабуть, і в пра-, пра-, правнуків колишніх козаків, яких за якісь їхні вчинки, пригоди, чи риси характеру прозвали Голопу- пенками, Голопузими, Голохвостими, Неловимухами, Шкуродерами. Цікаво, як уже той чоловік побудував хату, щоб його прозвали Нетудихата. У всіх туди, а в нього — не туди. Величезне розмаїття прізвиськ, які давалися українцями українцям, сприяло виокремленню конкретної людини із маси людей з однаковими іменами. За якими ж ознаками давалися прізвиська, що ніби тільки-но прийшли з городу: Квасоля і Горох, Цибуля і Часник, Кавун і Диня, Буряк і Гарбуз, Хміль і Гичка, Бараболя й Перець, Капуста і Морква, що прибігли чи прилетіли з лісу: Вовк, Заєць, Лисиця, Ведмідь, Тхір, Кабан, Бабак, Шпак, Зозуля, Соловей, Сова, Орел, Горобець, Дятел, Сорока, Кулик, Куріпка, а також Жук, Блоха, Муха, Комар, Цвіркун, Мурашко, Павук, Черв’як, які прилетіли або приповзли, щоб дошкуляти людині. Причиною стали чи то манера поведінки, чи характер людини, чи якісь особливості зовнішності, що нагадали комусь якусь рослину, тварину, чи птаха, чи якась неординарна пригода, що зумовила такі асоціації у співвітчизників.
Не забули наші предки і свійських тварин: Коза, Козел, Віл, Бугай, Кіт, Кінь, та, до речі, не просто кінь, а часто з визначенням масті: Ря- бокінь, Сивокінь. А що вже Вареників, Галушок, Пирогів, Пампушок, Бубликів, Калачів, Караваїв, Коржів, Борщів, Киселів, Соломах, Грибів, Печериць, Кваш, Кулешів і не злічити, так само як і Кожухів, Шапок, Рябоїиапок, Кривошапок, Свиток, Чобіт та ін. А як вам подобається прізвище Огризок? Хто, коли і за що відкусив від цілого, що напам’ять нащадкам залишився лише Огризок? Хтось, видно, підпер хату, щоб не завалилась, от і залишився Підіприхатою. Український письменник Євген Гуцало наводить цікаві роздуми з приводу деяких українських прізвищ: „Ну як, скажіте, жити людині, яку називають Півто- ракожуха? Хто і з якої причини так охрестив, пошкодувавши двох кожухів, а виділивши саме півтора? Або як має почуватись не жінка, ні, а чоловік, що має прізвище Панібудьласка?” Цікавим є з погляду походження і прізвище, зареєстроване в одному із запорозьких кошів. Це ж як повинен був провинитися перед товариством козак, щоб його прозвали Собачий син, оскільки в ті часи слово „собака”, вимовлене на адресу людини, вважалось лайливим і надзвичайно образливим.
Коли ж прізвиська стали прізвищами? На думку О. Апанович, в Україні прізвища стабілізуються уже в середині XVII століття, а на Запоріжжі цей процес тривав аж до другої половини XVIII століття24“. Перший перепис населення і занотував прізвища українців. Під час перепису писар запитував кожного, яке в нього ім’я і як його прозивають (тобто його прізвисько), де проживає і чим займається, і все записував. Було й таке, що хтось соромився свого прізвиська, замовчував його. Так і закріпилися навіки поряд із звичайними смішні, сороміцькі чи лайливі прізвища. І живуть в Україні, і прекрасно себе почувають Бугаї, Сови, Кривохатки, Пупки, Вошки, Гнидки, Огузки, Папакиці, Сопливенькі, бо, по-перше, люди звикають до своїх прізвищ, якими б вони не були, а, по-друге, всі розуміють, що не прізвище красить людину, а людина прізвище.
Звичайно, за свою майже трьохсотлітню історію деякі українські прізвища зазнали змін і тепер важко визначити, що стало першопричиною їх утворення. Чи то писар у якомусь коліні пропустив або ж дописав якусь зайву букву, а може недочував трішки і записав так, як почув. Хто його знає. Тож не відомо, що означають прізвища наших сучасників Пура, Пакотенко, Хубенко та ін. Згадайте славнозвісну п’єсу ГК. Карпенка-Карого „Мартин Боруля”, головний герой якої не одержав вимріяного і щедро ним оплаченого дворянства лише тому, що якийсь писар, „щоб йому руки повикручувало”, в одних документах написав його прізвище через о — Боруля, а в інших — через є
— Беруля, тобто одна буква у прізвищі відіграла фатальну для людини роль. Та й з нашими сучасниками прізвища можуть зіграти злий жарт, як це сталося з однією студенткою. Валя Сивокобильська, симпатична блондиночка, як і більшість дівчат її віку, була незадоволена своїм зростом, розміром ноги, а найбільше — прізвищем. „До яких пір я буду носити це кінське прізвище!” — часто вигукувала вона. Доля зглянулась — і Валя змінила своє ненависне прізвище: вона вийшла заміж… за Гришу Рябоконя. І тепер наша Валя вже не Сивоко- бильська, а Рябокінь.
Прізвище, як і ім’я, — це частинка нашого „я”. Яким би смішним воно не було, ми звикаємо до нього, якоюсь мірою любимо його і дуже ображаємось, коли бачимо насмішку чи нетактовне співчуття на нашу адресу. Тож навіть тоді, коли ви почули не зовсім етичне прізвище, слід проявити стриманість і такт, щоб не образити людину.
240 Апанович О. Розповіді про запорозьких козаків,- К., 1991. – С.277.
307
Іїотаїїенко О.І., Куіьменко В.І. Шкільний слонник з українознавства.- К., 1995.-С.62. |
Тим більше, що прізвища сьогодні умовні, вони не відображають ні роду занять конкретної людини, ні її характеру, зовнішності, поведінки і т.ін. Справедливо говорять у народі, що не прізвище красить людину, а людина може зганьбити чи прославити своє прізвище.
Запитання і завдання на закріплення:
1. В який спосіб наші давні предки стали розрізняти людей з однаковими іменами?
- За якими ознаками найчастіше давалися прізвиська? Наведіть приклади.
- Наведіть приклади прізвиськ князів київських або інших історичних осіб і обгрунтуйте їх влучність.
- Що Ви можете сказати про прізвиська, які давали своїм товаришам запорозькі козаки?
- Коли саме прізвиська стали прізвищами?
- Які припущення щодо походження Вашого власного прізвища Ви можете навести?
7. Які цікаві історії, пов’язані з українськими прізвищами та їх носіями, Ви знаєте?
Література
1. Апанович О. Розповіді про запорізьких козаків. – К., 1991.
- Вартаньев З.А. В честь и по поводу. – М., 1987.
- Введенская Л.А., Колесников Н.П. Отсобственньїх имен к нари- цательньїм. – М., 1989.
- Магия имени / сост. А.Ю. Романова. – Донецк, 2003.
- Матвієнко А. Рідне слово. – К., 1994.
- Поляков Е.Н. Из истории русских имен и фамилий – М., 1975.
- Суперанская А.В. Как вас зовут? Где вьі живете? – М., 1964.
8. Успенский Л.В. Тьі и твоє имя. Имя дома твоего. – Л., 1972.
- Чак Є. Мандрівка в Країну слова. – К., 1981.