Новий довідник: Українська мова. Українська література

З історії походження граматичних термінів

загрузка...

Граматикою спершу називали
стислий елементарний підручник, за
яким навчали читати й писати. Тепер
таким підручником є буквар. З віками
поняття граматики розширювалося.
Був час, коли граматика охоплювала
морфологію, орфографію, синонімі­
ку, орфоепію і навіть літературознав­
ство та деякі розділи філософії.
Приблизно до другої половини
XIX ст. учені визначали граматику як
науку, що навчає лише правильно писа­
ти й правильно говорити певною мовою.
Нині граматика вивчає будову мови й
складається з морфології та синтаксису.
Від часу свого виникнення термін
граматика не змінювався. Єдину спро­
бу дати цій науці нову назву зробили
українські мовознавці М. Левченко та
П. Єфіменко в 1861 році. Вони назвали
граматику так: мовниця і письменниця.
163
УКРАЇНСЬКА МОВА
Перші спроби поділити слова на
частини мови зробили вчені Старо­
давньої Греції.
Філософ Платон висунув гіпотезу
про те, що кожне судження має дві час­
тини мови — ім’я іреченіє (тобто дієсло­
во). Оце й були перші дві частини мови.
Арістотель, окрім них, визначає
ще одну частину мови: сполучник.
Учень Арістотеля — Діонісій Фра­
кійський — вирізнив аж вісім частин
мови: імя, дієслово, прикметник, член
(вказівний займенник, що стоїть пе­
ред іменником: ця дитина, той хлоп­
чик), займенник, прийменник, при­
слівник, сполучник. Ці грецькі назви
скалькували як середньовічні, так і
перші слов’янські граматики.
Розглянемо етимологію назв час­
тин мови.
Іменник
Що це за частина мови — ім’я, яку
називають стародавні вчені? Нині та­
кої частини мови наче й немає. Але ж
є іменник, прийменник, займенник —
назви, до яких входить частинка імен-
(ймен-). В античні часи частина мови
ім’я означала не тільки іменник, а й
прикметник та числівник — об’єдну­
вала ту групу частин мови, яку ми на­
зиваємо іменними частинами.
Назву іменник почали вживати з
1873 року. Її першим використав
О. Партицький. Проте й після цього
деякі граматики й далі називали імен­
ник сущником. Навіть правопис 1926
року іменник назвав речівником.
Дієслово
Більшість речень має дієслово-при-
судок. Якщо в реченні тільки назива­
ються предмети або явища, то, це на­
зивне речення. Очевидно, стародавні
греки теж знали про це, бо слідом за
ними дієслово спершу називали ре­
ченіє. Назва ж дієслово з ’явилася від­
носно недавно. І українські, й ро­
сійські граматики називали дієслово
Р’Ьчь (укр. річ, рос. речь). У 1591 р. у
граматиці Адельфотес з’явилася наз­
ва глагол, яка й залишилася в росій­
ській мові. Назва ж дієслово молодша
від назви глагол на 270 років. Живе
вона в українській мові з 1862 року. Її
творцем був мовознавець П. Дячан.
Прикметник
Назва прикметник з ’явилася в
підручнику Я. Головацького «Грама­
тика руского язика» (Львів, 1849
рік). Отже, їй понад 150 років.
Числівник
Назва цієї частини мови з’явилося
1865 року. Її першим ужив П. Дячан
у своїй граматиці.
Прислівник
Назву першим ужив О. Партиць-
кий 1873 року. У його граматиці ра­
зом з назвою прислівник народилися
Граматика: морфологія, синтаксис
назви іменник і прийменник. Що­
п р ав да , інші тогочасні вчені відстою­
вали назву придієслівник, вважаючи
її вмотивованішою.
Займенник
Граматисти називали цю частину
мови містоймення. І хоч Г. Шашке-
вич 1865 року вжив назву займен­
ник, інші дослідники й далі називали
її містоймення. Тому 1914 року
І. Нечуй-Левицький у своїй грама­
тиці з гумором зазначав: «Відомо, що
слово місто — город, і вийшло горо-
дойменник. Чом, пак, не селоймен-
никЬ> — і відстоював назву займен­
ник, яка згодом і закріпилася в
українському мовознавстві.
Сполучник
Сполучники — це службові слова.
Головна їх функція — зв’язок слів у
реченні або частин (простих речень) у
складному реченні.
Система сполучників, що існує в
сучасній українській літературній
М°ВІ, упродовж тривалого часу збага­
чувалася й удосконалювалася. З 29
сполучників, зафіксованих у мові па­
м’яток, збереглося лише 8: а, і, бо, або,
але, ані, ні, аби. Деякі дійшли у зміне­
ній фонетичній формі: ніж, що, щоб.
Сполучник як частина мови виок­
ремився ще в античній Греції. Аріс-
т°тель вирізняв у мові імена, дієслова
1 сполучники.
Наші предки називали сполучник
злучником, союзом.
Уперше термін сполучник ужив
О. Огоновський у 1889 році.
Частка
Частки, як відомо, надають різних
смислових відтінків значення сло­
вам, словосполученням і реченням, а
також беруть участь у формо- та сло­
вотворенні.
Стародавні латиняни називали
частку partikula. У нашій мові термін
частка з’явився тільки 1926 року.
Закріпив його «Український право­
пис» того ж року.
Вигук
Слова, що передавали почуття,
граматики минулих століть називали
межислівцями. 1907 року Є. Тимчен-
ко вжив термін вигук.
Сучасні назви частин мови були за­
тверджені правописами 1934, 1940,
1946, 1990, 1993 pp. [22, с. 25-26].

загрузка...

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.