Лепеха Т. В. Українознавство: Навчальний посібник

§ 67. Родинно-побутові пісні

Пісні про кохання. Величезний цикл цих пісень відтворює най­тонші відтінки переживань закоханих, бо кохання може бути щасли­вим і приносити радість, а може бути гірким і нещасливим. Як ска­зано у народній пісні:

Не всі тії та сади цвітуть.

Що весною розвиваються,

Не всі тії та й вінчаються,

Що любляться та кохаються.

Половина та садів цвіте,

Половина обсипається,

Одна пара та й вінчається,

А другая розлучається.

У піснях про кохання звучить ніжність, щирість і всеперемагаюча, нездоланна сила любові:

Сміються, плачуть солов’ї І б’ють піснями в груди:

„Цілуй, цілуй, цілуй її, знов молодість не буде!»

Лови летючу мить життя!

Чаруйсь, хмелій, впивайся 1 серед мрій і забуття В розкошах закохайся.

 

Поглянь, уся земля тремтить В палких обіймах ночі,

Лист квітці рвійно шелестить,

Траві струмок воркоче.

Відбились зорі у воді.

Летять до хмар тумани…

Тут ллються пахощі густі,

Там гнуться верби п’яні.

Чому ж стоїш без руху ти,

Коли весь світ співає?

Налагодь струни золоті:

Бенкет весна справляє.

Сміються, плачуть солов’ї І б’ють піснями в груди:

„Цілуй, цілуй, цілуй її, знов молодість не буде!»

(„Чари ночі», Олександр Олесь)

Найбільше поетична душа закоханих українців, таких небагато­слівних у повсякденному житті і таких палких у коханні, розкрива­ється в пісні. І де тільки беруться ті епітети й порівняння, ті пестли­во-ніжні слова, здатні розтопити найхолодніше серце. Щасливі ті жінки, яких доля наділилатакими любощами, але удвічі щасливіші ті хлопці, чоловіки, які зазнали такого палкого кохання, що у піднесе­ному пориві душі здатні на такі красиві слова і гарні вчинки:

Ніч яка місячна, зоряна, ясная,

Видно, хоч голки збирай.

Вийди, коханая, працею зморена,

Хоч на хвилиночку в гай.

Небо незміряне всипане зорями, —

Що то за божа краса!

Перлами ясними он під тополями Грає краплиста роса.

Ти не лякайся, що ніженьки босії Вмочиш в холодну росу:

Я тебе, вірная, аж до хатиноньки Сам на руках донесу.

Ти не лякайся, що змерзнеш, лебедонько,

Тепло — ні вітру, ні хмар…

Я пригорну тебе до свого серденька,

А воно палке, як жар.

(Українська народна пісня)

Дуже часто на шляху до одруження постають життєві перешкоди, які не завжди долають закохані. Це й майнова нерівність, і злі язики ворогів, і підступність суперниць, і незгода на шлюб батьків нарече­ного чи нареченої, і тривала розлука з коханим і ще багато чого.

Лучше ж мені, мати, тяжкий камінь знати,

Ніж мені нелюба соколом назвати.

Лучше ж мені, мати, гіркий полин їсти,

Ніж мені з нелюбом вечеряти сісти.

Ні, мамо, не можна нелюба любить!

Нещасная доля із нелюбом жить.

Ох, тяжко, ох, важко з ним річ розмовляти,

Хай краще я буду весь вік дівувати!

*  * *

Як ми кохалися,

Як голубів пара, — Тепер розійшлися,

Як чорная хмара.

Або:

Через свою неньку,

Через рідні сестри Не можу кохану До двору привести.

Соціальна нерівність теж часто ставала на перешкоді до щастя. Оскільки батьківське слово було законом для сина, то й вибирали часто не ту, що до душі, а ту, що багатша. Про це народ склав багато пісень як сумних, так і веселих:

„Ой не хоче твоя мати Мене, бідну, знати,

Хоче собі багатую Невістку шукати!»

„Нащо мені на подвір’ї Воли та корови,

Як не буде в моїй хаті Любої розмови?»

-к -к -к

Лугом іду, коня веду Розвивайся, луже!

Сватай мене, козаченьку,

Люблю тебе дуже!

Ой коли б ти, дівчинонько,

Була багатенька,

Взяв би тебе за рученьку,

Повів до батенька!

Ой коли б я, козаченьку,

Була багатенька,

Наплювала б я на тебе,

Й на твого батенька!

У переважній більшосі пісень про кохання бідні дівчата та хлопці зображені позитивно, у той час як багаті наділені негативними риса­ми і змальовані в іронічно-сатиричному плані:

За городом качки пливуть,

Каченята крячуть…

Вбогі дівки заміж ідуть,

А багаті плачуть.

Вбогі дівки заміж ідуть З чорними бровами,

А багаті вдома сидять З кіньми та волами.

(„За городом качки пливуть»)

Тематика пісень про родинне життя надзвичайно широка. Це і нещасливе життя зі старим нелюбом-чоловіком („Ой під вишнею», „Чи я в лузі не калина була»), нещасливе життя з чоловіком-п’яни- цею („Ніхто ж не винен»), гірка доля приймака, сиріт, вдови, безра­дісне життя зі злою свекрухою і досить рідко — про щасливе по­дружнє життя.

Особливою популярністю в народі користувалися й користують­ся жартівливі пісні, в яких, за словами М. Закревського, бачимо „привілля для веселощів, іронії, дотепу українця, без яких він не може жити». Тематика жартівливих пісень досить широка та й са­мих їх величезна кількість. Жартівливі пісні ще раз підкреслюють важливу рису характеру українців — уміти посміятися, поглузувати не лише з чужих невдач, а й із власних. Як вам подобаються такі пісні:

„Хоч я гарна, та ледащо…»

… Два городи обробила,

Одна диня уродила,

Гуляю я, гей, гуляю я!

Поки люди ціну склали,

То цигани диню вкрали,

Гуляю я, гей, гуляю я!

Поки діжу замісила,

Свиня двері прокусила,

Гуляю я, гей, гуляю я!

Доки двері залатала,

Свиня тісто розкидала,

Гуляю я, гей, гуляю я!

 

На роботі — замерзає,

На городі квіти в’ються,

А за мене хлопці б’ються, Гуляю я, гей, гуляю я!

Не бийтеся, нема за що,

Хоч я гарна, так ледащо, Гуляю я, гей, гуляю я!

Або:

Я нікого не любила,

Тільки Петра та Данила, Грицька, Стецька та Степана, Вийду заміж за Івана.

Або:

Чи я собі не хазяйка Та не господиня —

Три дні хати не мела,

Сміття по коліна.

Ой дівчино, ой дівчинонько, Якати, якати,

За хлопцями заглядаєш,

Не заметеш хати.

Роботящий же ти, хлопче, Нема що казати:

До півночі за дівками,

До полудня — спати.

Ой скажіте, добрі люди, Чим Андрій хворіє:

Коло миски — пріє»».

У жартівливих піснях звучить і добродушний гумор, і в’їдлива са­тира, які є прекрасним засобом лікування ледарів, нероб, безхарак­терних чоловіків, тих, хто полюбляє заглядати в чарку, „стрибати в гречку», про сварливих, лінивих чи норовистих жінок:

Била жінка мужика,

За чуприну взявши,

Що він їй не поклонився,

Ще й шапочку знявши.

(„Била жінка мужика’)

щ щ ж

Як поїхав мій миленький На базар до рідні,

Купив мені черевички Ось вони, на мені,

Щоб я його голубом звала,

Щоб я йому правду казала.

Я не буду голубом звати,

Я й не буду правду казати…

… Як поїхав мій миленький На базар дорідні,

Купив мені нагаєчку,

Ось вона, по мені,

Щоб я його голубом звала,

Щоб я йому правду казала,

Тепер буду голубом звати,

Тепер буду правду казати.

(„Черевички»)

Казав мені батько,

Щоб я оженився,

 

По досвітках не ходив Та й не волочився.

А я козак добрий Та й не волочуся,

Де дівчину чую,

Там нічку ночую,

А де молодички,

Там я і дві нічки.

(„Казав мені батько»)

Жодне весілля, іменини, хрестини, будь-яке родинне свято в українців ніколи не обходяться без гучного застілля і пісень — сум­них і веселих, тужливих і розважливих. І ллються рікою вишнівка, слив’янка, горілка, і вгинаються столи під різними наїдками, і лунає, бере за серце, тривожить і розважає українська народна пісня. Тут і „Ти ж мене підманула», і „Цвіте терен», і „Наливай, куме, горілки», і „Ой там, на товчку, на базарі», „У вишневому садочку», „Ти до ме­не не ходи» і багато-багато інших. У народних піснях широко вико­ристана поетична символіка. Символами ніжності, кохання виступа­ють голуб, голубка, символами смерті, горя, печалі — сичі, ворони, хижі яструби тощо. Так, наприклад, у пісні „Чи я в лузі не калина бу­ла» змальовується тяжка доля бідної дівчини, яку силою віддали за­між за багатого нелюба. Вроду дівчини, її характер символізують об­рази червоної калини, зеленої трави та пшениці, а понівечене життя заміжньої жінки — образи поламаної калини, скошеної трави, що підсилено сумною мелодією пісні..

Категорія: Лепеха Т. В. Українознавство: Навчальний посібник

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.