1.У прикметниках м’якої групи в
непрямих відмінках (крім знахіД’
Грама тика: морфологія, синтаксис
ного й орудного) виступають ті са­
мі закінчення, але після попе­
реднього м’якого приголосного, що
на письмі позначається м ’яким
знаком (пор. чорного і синього,
чорною і синьою). Якщо основа
прикметника закінчується на то
м’який знак не ставиться, а графіч­
но цей звук основи передається ра­
зом з голосним закінчення буква­
ми я, ю є, ї:
безкраїй, безкрає (пор. у фонетич­
ній транскрипції у швидкому темпі
мовлення: [беискра]ії], [беискра]е]).
2. У знахідному відмінку однини
прикметники чоловічого роду мо­
жуть мати залежно від форми імен­
ника закінчення називного (неісто­
та) або родового (істота) відмінка:
бачу малий кущ і малого хлопчика.
3. Прикметники м’якої і твердої груп
чоловічого і середнього роду в
місцевому відмінку однини мають
паралельні закінчення -ому та -ім:
на темному і темнім; на світло­
му і світлім.
4. Тверда і м’яка група прикметників
жіночого роду мають однакову сис­
тему закінчень, причому закінчен­
ня -я, -ю в називному і знахідному
відмінках м’якої групи відповіда­
ють закінченням -а, -у твердої групи.
5. Якщо іменник стоїть у кличному
відмінку, залежний від нього прик­
метник має форму називного:
широкий Дніпре, рідна матусю.
6. Прикметники із складовою части­
ною на -лиций мають закінчення,
властиві як твердій, так і м’якій
групам.
7. Субстантивовані прикметники ти­
пу черговий, майбутнє, минуле
відмінюються, як прикметники
твердої чи м’якої групи. При цьому
одні з них змінюються за родами й
числом (хворий, хвора, хворе, хво­
рі), інші — за відмінками лише в
межах певного роду (майбутнє,
майбутнього, майбутньому…).