Лепеха Т. В. Українознавство: Навчальний посібник

§ 73. Народні танці

Український народний танець. У ньому то вибух енергії, нестрим­ність, рвучкість почуттів, коли він швидкий, напористий, то грайли­вість, якась задерикуватість, виклик, коли він збавляє свій темп, мі­ниться всіма переливами почуттів, то безмежна ніжність, замилуван­ня, коли він повільний, плавний. Коли, де, за яких обставин викона­ла одна людина чи група людей перший танець? На ці питання ми ні­коли не почуємо відповіді. Без сумніву, це один із найдавніших видів народної творчості, який супроводжував людство протягом усієї іс­торії його існування. Про те, що народні танці нараховують не одну тисячу років також говорять малюнки ще трипільської доби (І —II ст. до н.е.), де зображені фігурки танцюючих людей: одна рука на талії, а друга заведена за голову; срібні фігурки Мартенівського скарбу, що датується IV століттям і передає один із рухів танцю — навприсяд­ки. Крім того, у найдавніших писемних пам’ятках (літописах), які дійшли до нас, є повідомлення про давні народні танці, до яких негативно ставилися літописці — затяті християни. Такі танці вони називають „бісівськими», „поганськими» діями, „хребтом виля­ние», „скакание и топтание», оскільки вони були тісно пов’язані з язичницькими ритуальними обрядами і виконувались при богослу­жіннях.

За язичницьких часів наші предки в танцях імітували рухи тварин, птахів або ж трудові процеси, щиро вірячи, що поєднання ритму, жестів і слова має магічну дію. Подібне ми спостерігаємо і в наші ча­си. Наприклад, у танцях південноафриканських племен, які під ба­рабанний бій і чіткий ритм імітують звички звірів, птахів, час від ча­су вигукуючи якісь заклинання. Кожен народ за свою багатовікову історію створив свою манеру танцювальних рухів, свою ритміку, екс­пресію, які перш за все відображають його характер. Запальний угор­ський „Чардаш», іскрометний іспанський „Фламенко», стрімкий бі­лоруський „Лявониха», шалений грузинський „Лезгінка», відчай — душно-нестримний український „Гопак». Різні народи, різні харак­тери й темпераменти, різні й танці.

За кількістю виконавців українські народні танці є масові, парні, сольні або ж їх поєднання. Так, наприклад, масовий народний танець „Гопак», досягаючи свого апогею, включає в себе і сольні виступи пар і окремих виконавців, які виробляють такі колінця і в такому темпі, що не кожному спортсменові під силу. Серед українських на­родних танців найпопулярнішими є „Гопак», „Увиванець», „Горли­ця», „Полька», „Аркан», „Коломийки», „Гуцулка», „Швець», „Риб­ка» тощо.

Народний танець „Козак» був надзвичайно популярний не лише в Україні, а й далеко за її межами. Так, у 60-70-х роках XVII ст. у Франції з успіхом проходили вистави українського танцювального театру „Паде Козак». Заміна ж назви танцю „Козак» на „Гопак» зу­мовлена забороною козацтва і подальшими цензурними утисками2‘».

Часто танець набуває форми змагання між танцюючими — хто кого перетанцює або хто швидше втомиться: танцюючі чи музикан­ти. До речі, такого типу змагання у танці популярні на сучасних

262  Лозко Г. Українське народознавство.— К.. 1995,— С.246.

21,2 Купляник В. Козацький танець в „Енсїді» Івана Котляревською // НТЕ. — 1991.

— № 5. — С.48-56.

святах: весіллях, хрестинах, іменинах, вхідчинах тощо, хоча ці тан­ці частіше й не українські, але тут, очевидно, спрацьовує накопиче­ний за тисячоліття досвід своєї нації.

Через танець танцюючі передають свої почуття, переживання, емоції, свій душевний стан. Танцювати можна не лише з радості, але й у безвихідді, коли не просто танцюють, а „б’ють лихом об землю». „Садить Ванька закаблуками… Садить з захопленням, садить з запа­лом, ніби там, на землі, круг вогню, доля його гірка простяглася, ні­би отам, у спориші, його злидні причаїлися, його недоїдання, його недосипання, виснаженість його жінки молодої, брудота його малих дітей, кашлюк його запальних та козинчастих голодних коней…»264.

1 хоч останнім часом у побуті наш народ частіше танцює негритян­ські танці або ж використовує їх елементи, а традиційні народні танці стали переважно сценічними, український народний танець не зникає з культурної арени, він залишається улюбленим видом розваги.

Неординарною подією в житті українського селянства були базари, ярмарки. Це були свята, яких чекали, до яких готувалися. Хоч купів- ля-продаж і стояли на першому місці, але якому ж українцеві, а особ­ливо україночці, не хочеться „на людей подивитися і себе показати»?

І от уже приїхали. Селяни, які звикли до спокійного розміреного життя, вражені й приголомшені гамором, криками, неймовірною кількістю людей, худоби, всілякого краму, від якого очі розбігаються. Величезний майдан, на якому розгорнувся ярмарок, переповнений „…гарбами, возами, бідами, кіньми, коровами, вівцями, волами, те­лятами, горшками, мисками, курми, вовною, лантухами, хмелем, смушками, матерією, чобітьми, цукерками, пряниками, квасом, пи­вом, руською гіркою, гребінками, косами, шкірами, ременем, чаву­нами, прядивом, хустками, полотном, дьогтем, гасом, дранками, со­рочками, спідницями, килимами, щетиною, діжками, рогами, май­ками, воском, медом, таранею, оселедцями, колесами, ходами, склом, яйцями, запасками, плахтами, пирогами, салом, м’ясом, ков­басою, смаженою рибою, ряднами, скринями, гвіздками, молотка­ми, свинями, крамарями, циганами, баришниками, людьми, дітьми і сліпцями…

Вишня О. Вишневі усмішки- К., 1960- С.49.

…І все це ворушиться, дихає, курить, говорить, кричить, лається, мукає, мекає, ірже і гигикає, ремиґає, позіхає, кувікає, хреститься, божиться, смалить одне одного по руках, грає на гармонії, на скрип­ці, причитує, п’є квас, їсть тараню, „будькає», лускає насіння і кру­титься на каруселі…»2»5

І йде торгівля, кипить, вирує ярмарок. Хтось уже по руках уда­рив — зійшлися в ціні, хтось уже могорич п’є — обмиває вигідну про- даж-купівлю, а хтось тільки приціняється:

— Скільки за цю нємку?..

(„Нємка» сіра, вим’я торбинкою і в кізяках).

—  Шістдесят!

— Тьху!

— Собаці під хвіст!

Не зійшлись, значить! Коротко, але рішуче…266

Побувавши на ярмарку, селяни надивляться таких див, що потім півроку згадують. В їхньому житті це справді неординарна хвилююча подія: і побачиш скільки незвичного, і купиш те, про що весь рік мрі­яв, і наговоришся, і наторгуєшся, і цигани обікрасти можуть — теж пригода. Тут і знайомства, і женихання, і хтось собі наречену з іншо­го села пригляне. Тут і могорич, тут і п’яні поцілунки продавців і по­купців при розставанні, тут і чесні люди, і злодійкуваті цигани, і мет­кі баришники. І все це — ярмарок!

І чого тільки немає на ярмарку! Вдосталь всього і на всі смаки! А що вже молоді весело, то й не сказати! Тут і різноманітні ігри і змагання, і виступи аматорських гуртків, які показують комічні сценки із життя па­нів, попів, простоголюдутутже можна скуштувати вареників, галушок, пампушок, пирогів, бубликів, риби смаженої, в’яленої, сушеної, грибів солоних, маринованих, смаженого м’яса, ковбика, ковбас і ще бозна- чого. Тут же можна поворожити на долю, на судженого, тут же, поки батьки зайняті купівлею-продажем, можна трішечки позалицятися.

Ярмарки проводилися рідко — раз, від сили — два рази на рік, але це дійсно була подія, яка запам’ятовувалась до найменших подро­биць і тривалий час обговорювалась і молодими, і старими, і бідни­ми, й заможними. Але таке вже життя, що не встигли притупитися враження від минулого, а люди вже живуть майбутнім — потроху по­чинають готуватися до наступного ярмарку.

265 Вишня О. Там само.— С.28.

2,     >» Вишня О. Вишневі усмішки.- К.. 1960.- С.35.

 

Запитання і завдання на закріплення:

  1. Що таке вечорниці? Чому вони відбувалися в осінньо-зимовий період, а не влітку?
  2. Чому, на Вашу думку, ватажок вечорниць повинен бути автори­тетною у молоді людиною? Які обов’язки на нього покладалися?

3. Як проводила молодь своє дозвілля на вечорницях?

  1. Чому батьки так довіряли вечорницям? Обґрунтуйте відповідь.

5. Яке найдійовіше покарання до порушників дисципліни на вечор­ницях застосовували? Як Ви вважаєте, справедливо це чи ні?

  1. Чи можна сказати, що вечорниці були своєрідною школою вихо­вання молоді? Обґрунтуйте свою відповідь.

7. Яку роль у вивченні і збереженні пісенних надбань українського народу відіграли вечорниці?

  1. Чи доводилося Вам бувати на вечорницях? Якщо так, то яке вра­ження вони на Вас справили? Якщо ні, то чи хотілось би провес­ти своє дозвілля саме на вечорницях?
  2. Які українські народні танці Ви знаєте?

10. Що відрізняє українські народні танці від народних танців інших етносів?

11.Чи любите Ви танцювати? Які танці любите танцювати? Обґрун­туйте відповідь.

12. Чи доводилося Вам коли-небудь бувати на Сорочинському яр­марку (Великі Сорочинці Полтавської області)? Яке враження він на Вас справив?

13. Чим Ви поясните, що ярмарок для наших прадідів був подією першої величини?

14.Чи можна сказати, що ярмарок для молоді — це своєрідна розва­га?

Література

1. Воропай О. Звичаї нашого народу. — К., 1991.

  1. Гуменюк В. Українські народні танці. — К., 1962.

3. Лозко Г. Українське народознавство. — К., 1995.

  1. Маток В.Я., Пугач В.Г. Українознавство. — К., 1994.
  2. Скуратівський В. Святвечір. — К., 1994.
  3. Теорія українського народного танцю. — К., 1968.


Русский край.- М.; СПб, 1872-1877.- Т.З.

.

Категорія: Лепеха Т. В. Українознавство: Навчальний посібник

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.