За походженням сполучники по­
діляють на первинні (непохідні) і вто­
ринні (похідні).
• До первинних належать дуже давні
сполучники, які не поділяються на
складові частини. їх усього декіль­
ка: і (й ),а , та, чи, але, бо, ні.
• До вторинних належать сполучни­
ки, що утворилися від непохідних
сполучників та слів інших частин
мови (займенників і прислівників,
часток і прийменників):
або (а+бо), зате (за-\-те), якщо
(як+що), якби (як+би), щоб
292
(що+б), мовбито (мов+би+то)
неначебто ( не+наче+б+то), тому
що, через те що тощо.
За будовою сполучники поділя­
ють на прості, складні і складені.
• Прості сполучники — у яких не
вичленовуються складові частини:
і, й, а, та, чи, бо, що, як, коли, хоч.
• Складні сполучники — у яких
можна вичленувати дві (і більше)
складові частини:
щоб, якщо, якби, ніби, аніж, проте,
або, немовби тощо.
Це завжди похідні сполучники.
• Складені сполучники — являють
собою сполучення двох і більше
слів, що пишуться окремо:
тому що, через те що, так що, для
того щоб, як тільки, тимчасом як,
незважаючи на те що, у міру того
як, унаслідок того що, завдяки
тому що.
За способом уживання в реченні
сполучники поділяються на одинич­
ні, повторювані й парні.
• Одиничні:
і, й, та, але, проте, зате, однак.
• Повторювані:
або…або, чи…чи, то…то, не то-Н
то, чи то…чи то, ні…ні.
• Парні:
не тільки.., а й; не стільки.., скіЛ
ки; хоч.., але; чим.., тим; як.»
і; коли (я к щ о т о .
Граматика: морфологія,
За синтаксичними функціями спо­
лучники поділяють на два розряди:
♦ сполучники сурядності;
* сполучники підрядності.