Називними (або номінативними)
називають такі односкладні речення,
320
у яких стверджується наявність пред
мета чи явища в реальній дійсності.
Головний член — підмет — вира
жається іменником у називному від
мінку однини чи множини:
Євангеліє. Айст ри. Бюст Тараса.
Ікона Богородиці. Свіча (А. М’яст-
ківський ).
Листопад. Падолист. Тихий сад.
Вітру свист (М. Сингаївський).
Називні речення бувають:
• непоширені:
Поле. Ш ляхи. М оголи і чебреці
(М. Хвильовий ).
Весна. І сонце. І зело (В. Стус).
• поширені (крім підмета, містять
означення й додаток):
Глибоке небо, білі хмари та плюс
кіт срібної води (Є. Маланюк).
То дощ. То сніг. То пролісків
іскринки.
То перший грім. То пломінка
блакить…
М. Луків.
Твій скальпель. І моє перо. Стрй’
жденне. Віра. Зло. Добро. Необо-
рима бистрина. Днів миготіння
пелюсткове (Н. Кащ ук).
Означення може бути узгодженим і
неузгодженим, відокремленим чи Н
відокремленим.
Узгоджене означення в основному
стоїть перед головним членом, ПІСЛЙ
підмета воно буває рідко і здебільш0
го є відокремленим:
Граматика: морфологія, синтаксис
Прозорий гай. Тремтячий лист.
Осіння світ ла акварель
(С. Зінчук).
Високі айстри, небо синє, твій пог
ляд, милий і ясний (М. Рильський).
Холодний вітер. Сніг. С узір’я
Лебідь, розпластане над нами в
вишині (Ю. Клен ).
Неузгоджене означення вживаєть
ся як перед головним членом, так і
після нього:
Тернистий шлях людини
(В. Шевчук ).
Перші матері слова. Перша пісня
колискова (Олександр Олесь).
РОЗРІЗНЯЙТЕ!
І- Прикметник, що стоїть після підмета, у біль
шості випадків є ім енною частиною скла
деного присудка:
Як пишно квітка лотоса цвіте,
Яка жагича врода у тюльпана,
Яке в ромашки серце золоте.
Яка троянда горда і дихмяна!
М. Луків.
• Якщо в реченні є будь-яка обставина, то це
Речення не називне, а двоскладне з пропуще
ним присудком:
Ромашки. Маки. Мальви (де?) біля хати
(М. Луків).
— Нр/зь (де?) бияння квітів і зела, і пахощі.
^ ‘^ ^ іу к пташиний (І. Савич).
^аЛзивні речення завжди є повними.
Називні речення за значенням і
Дикцією в мовленні поділяють на:
■Суттєві, що стверджують буття,
^явність предметів чи явищ у
дальній дійсності:
Каштани. Сотні білих свіч
(В. Стус ).
2. Вказівні з частками ось, он, от:
Ось місяць, зорі, солов’ї~ (П. Тичина ).
3. Емоційно-оцінні зі словами який
(яка, яке, які), такий (така, та
ке, такі), що за, ну й та окличною
інтонацією:
Ну й мороз! Яка краса! Яка ж заме
тіль! Що за диво? Такі візерунки…
4. Власні назви книжок, журналів, ор
ганізацій, установ, заголовків тощо:
«Тіні забутих предків» (М. Коцю
бинський ).
Речення-звертання, у яких пере
дається те чи інше почуття, волеви
явлення (радість, страх, прохання,
заборона), називають вокативними.
За формою вони близькі до називних,
але їхній головний член може бути
виражений не тільки називним, але й
кличним відмінком іменника:
Кораблі! Шикуйтесь до походу!
Мрійництво! Жаго моя! Живи!
В. Симоненко.
Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.
Наступна: Односкладні особові речення