Називними (або номінативними)
називають такі односкладні речення,
320
у яких стверджується наявність пред­
мета чи явища в реальній дійсності.
Головний член — підмет — вира­
жається іменником у називному від­
мінку однини чи множини:
Євангеліє. Айст ри. Бюст Тараса.
Ікона Богородиці. Свіча (А. М’яст-
ківський ).
Листопад. Падолист. Тихий сад.
Вітру свист (М. Сингаївський).
Називні речення бувають:
• непоширені:
Поле. Ш ляхи. М оголи і чебреці
(М. Хвильовий ).
Весна. І сонце. І зело (В. Стус).
• поширені (крім підмета, містять
означення й додаток):
Глибоке небо, білі хмари та плюс­
кіт срібної води (Є. Маланюк).
То дощ. То сніг. То пролісків
іскринки.
То перший грім. То пломінка
блакить…
М. Луків.
Твій скальпель. І моє перо. Стрй’
жденне. Віра. Зло. Добро. Необо-
рима бистрина. Днів миготіння
пелюсткове (Н. Кащ ук).
Означення може бути узгодженим і
неузгодженим, відокремленим чи Н
відокремленим.
Узгоджене означення в основному
стоїть перед головним членом, ПІСЛЙ
підмета воно буває рідко і здебільш0
го є відокремленим:
Граматика: морфологія, синтаксис
Прозорий гай. Тремтячий лист.
Осіння світ ла акварель
(С. Зінчук).
Високі айстри, небо синє, твій пог­
ляд, милий і ясний (М. Рильський).
Холодний вітер. Сніг. С узір’я
Лебідь, розпластане над нами в
вишині (Ю. Клен ).
Неузгоджене означення вживаєть­
ся як перед головним членом, так і
після нього:
Тернистий шлях людини
(В. Шевчук ).
Перші матері слова. Перша пісня
колискова (Олександр Олесь).
РОЗРІЗНЯЙТЕ!
І- Прикметник, що стоїть після підмета, у біль­
шості випадків є ім енною частиною скла­
деного присудка:
Як пишно квітка лотоса цвіте,
Яка жагича врода у тюльпана,
Яке в ромашки серце золоте.
Яка троянда горда і дихмяна!
М. Луків.
• Якщо в реченні є будь-яка обставина, то це
Речення не називне, а двоскладне з пропуще­
ним присудком:
Ромашки. Маки. Мальви (де?) біля хати
(М. Луків).
— Нр/зь (де?) бияння квітів і зела, і пахощі.
^ ‘^ ^ іу к пташиний (І. Савич).
^аЛзивні речення завжди є повними.
Називні речення за значенням і
Дикцією в мовленні поділяють на:
■Суттєві, що стверджують буття,
^явність предметів чи явищ у
дальній дійсності:
Каштани. Сотні білих свіч
(В. Стус ).
2. Вказівні з частками ось, он, от:
Ось місяць, зорі, солов’ї~ (П. Тичина ).
3. Емоційно-оцінні зі словами який
(яка, яке, які), такий (така, та­
ке, такі), що за, ну й та окличною
інтонацією:
Ну й мороз! Яка краса! Яка ж заме­
тіль! Що за диво? Такі візерунки…
4. Власні назви книжок, журналів, ор­
ганізацій, установ, заголовків тощо:
«Тіні забутих предків» (М. Коцю­
бинський ).
Речення-звертання, у яких пере­
дається те чи інше почуття, волеви­
явлення (радість, страх, прохання,
заборона), називають вокативними.
За формою вони близькі до називних,
але їхній головний член може бути
виражений не тільки називним, але й
кличним відмінком іменника:
Кораблі! Шикуйтесь до походу!
Мрійництво! Жаго моя! Живи!
В. Симоненко.