Додаток — це другорядний член
речення, який означає предмет, на
який спрямована дія або щодо якого
ця дія відбувається. Додаток відпо­
відає на питання непрямих відмінків
(кого? чого? кому? чому? кого? що?
ким? чим? (на) кому? (на) чому?).
Додаток може виражатися:
• Іменниками чи займенниками в
непрямих відмінках з прийменни­
ками чи без прийменників:
Ти зрікся м ови рідної. Ганьба тебе
зустріне на ш ляху вузькому. Нема
тепер у т ебе р о д у , ні народу
(Д. П авличко).
Від черст вост і, нещ ирост і й
брехні лю бов’ю оновляйте ви лю­
дину (В. Забаш т анський).
Прикметником, дієприкметником,
займенником у значенні іменника:
Учітеся, брати мої,
Думайте, читайте,
І чужому научайтесь,
І свого не цурайтесь.
Т. Шевченко.
Красивим доля не поспішає важи­
ти щастя (М. Стельмах).
То не любов, яка не вміє бажати
іншому добра (Р. Третьяков).
• Числівником та сполученням чис­
лівника з іменником:
До семи додати п’ять.
Посадила стара мати три ясени
в полі (Т. Шевченко).
Двоє на третього не чекають
(Нар. те.).
• Прислівником у значенні іменника:
Не убивай в сьогодні — вчора, там
зріє завтра на політ (Т. Севернюк).
• Неозначеною формою дієслова:
Мудрішати з роками нам дано
( В. Базилевський ).
Рідний край щиріш любити на­
учає нас розлука (Леся Українка).
В ріднім краї панувати не дамо
нікому (П. Чубинський).
Примітка. Неозначена форма дієслова
виступає в ролі додатка, коли:
а) вона стосується повнозначного дієсло­
ва, яке самостійно може виступати в ролі
присудка (подає вечеряти — подає вечерю,
подає книжку);
б) дія, позначувана дієсловами в осо­
бовій і неозначеній формах, стосується
різних осіб (навчив майструвати — він
навчив, а хтось буде майструвати). Дода­
ток, виражений неозначеною формою
дієслова, називають інфінітивним.
339
УКРАЇНСЬКА МОВА
• Вигуком, звуконаслідувальним
словом:
Не кажи гоп, поки не перескочиш
( Нар. те.).
«Хлюп-хлюп…» наспівує вода
( Г. Чубач ).
Давно, давно не чув, зозуле, на­
віть у снах уже твого «ку-ку»
(В. Підпалий).
• Синтаксично неподільним слово­
сполученням:
Учень вчить напам’ять «Садок
вишневий коло хати».
Рілля біліс в бабинім тім літі, не­
мов по всім широкім світі полотна
білі простеля (М. Рильський).
Не раз в житті ти стрінеш три
дороги (В. Василенко).
Прямі й непрямі додатки. Усі до­
датки, крім виражених неозначеною
формою дієслова, поділяються на
прямі й непрямі.
Прямий додаток залежить від
перехідного дієслова й стоїть у
знахідному відмінку (кого? що?) без
прийменника:
Любіть травинку і тваринку,
І сонце завтрашнього дня,
Вечірню в попелі жаринку,
Шляхетну інохідь коня.
Цінує розум вигадки прогресу,
Душа скарби правічні стереже.
З те. Л. Костенко.
Прямий додаток може стояти й у
родовому відмінку (кого? чого?) без
прийменника:
• Якщо при дієслові-присудку є за­
перечна частка не:
Учімося в дітей душевної краси,
Радіти сонцю, що прийшло у
гості,
Не обминати втіхи і сльози
І не носить прихованої злості.
В. Крищенко.
Не збиваймо цвіту, який нам пах­
не. Не замулюймо джерел, які нас
поять (Б. Харчук).
• Якщо дія переходить не на весь
предмет, а лише на якусь його
частину:
Купити хліба. Випити кави.
Скільки тут я пісень наберу!
(Г. Донець).
• Якщо іменник позначає неістоту й
залежить від предикативного сло­
ва можна, шкода в безособовому
реченні.
Усі інші додатки — непрямі.
З хлібом, у нас зустрічають гос­
тей, хліб на весіллях цвіте в коро­
ваї (П. Воронько).
Сусіди з батьком радили мені з
дитинства стати в праці
хліборобом, одвічним другом плуга
і гречок, дощ ів осінніх в ночі
вересневі (А. М алишко).