Багато мовознавців, крім вставних,
виділяє ще вставлені конструкції
(слова, словосполучення і речення).
Вони не виражають ставлення мов­
ця до висловленої думки, а вносять у
речення додаткові відомості
(супровідні зауваження, уточнення,
пояснення, поправки). На письмі
виділяються комами, тире й дужка­
ми. Ці пунктуаційні знаки розріз­
няються між собою силою виділення.
Найсильніший відокремлюваль-
ний знак — дужки: вони фактично
ізолюють уміщений у них текст від
речення.
Меншу відокремлювальну силу
мають подвійне тире і особливо под­
війна кома.
Крім змісту, при виборі розділо­
вого знака потрібно враховувати на­
сиченість самого речення розділо­
вими знаками.
Розділові знаки при вставлених
конструкціях:
1.Кому ставимо, якщо вставлена
конструкція близька до змісту
речення:
І золотої й дорогої мені, щоб знали
ви, не жаль моєї долі молодої
(Т. Шевченко).
Софія, як любовно називають
собор кияни, — найстаріший
пам’ятник, золота окраса Києва
(І.Цюпа).
2. Невеликі вставлені конструкції,
які стоять у середині основного ре­
чення й мають з ним тісний змістовий
контакт, виділяємо тире. Вони ви­
мовляються підвищеним тоном:
Вишневий сад, — він тільки-но
зацвів, —данину першу випла­
тивши бджолам, дрімав і спав
(М. Рильський).
В щирім серці, в чесних грудях —
Вірю, знаю! — квіти є!
В. Симоненко.
3.Комамийтире виділяємо встав­
лені конструкції тоді, коли на
місці розриву повинна бути кома:
Є ж люди на землі, —
А то б не варто й жити, —
Що крізь щоденний труд
Уміють і любити,
І усміхатися, і мислити, й
шукать…
М. Рильський.
4. Дужками виділяємо:
• слова, якщо вони вживаються
як додаткове зауваження:
_____Граматика: морфологія, синтаксис
379
УКРАЇНСЬКА МОВА
У Сосниці, що на Чернігівщині, у
простій селянській хаті (нині
музей) на мотузяних вервечках ви­
сить саморобна колиска, яка ви­
колисала Олександра Довженка;
• прізвище автора й назву твору,
які стоять після цитати, або по­
силання на місце, справжнє прі­
звище тощо:
Двадцятирічний юнак, одначе,
не втратив спраги до знань. Це
веде його у місто Великий Вара-
дин (нині Арад у Румунії)
(В. Шевчук );
• вставлені речення, які доповню­
ють, уточнюють усе речення або
якийсь його член і різко випада­
ють із синтаксичної структури
речення:
Шарудить знервовано листя
(Не додумало думу осінню!),
І дерева, роздягнені й лисі,
Лякаються власної тіні.
С. Лучак.
Дивлюсь на все спокійними очима
(Давно спокійним бути я хотів),
І вже не тішить вишукана рима,
А біль її шукати — й поготів.
Є. Плужник.
У юності я був занадто гордим,
Ніжним був (о, хто ще був
ніжніш!),
І голос мій відлунював у горах.
Д. Кремінь.
Збагнув я істину прадавню
(Під старість всі стаємо вчені):
Надія добра на снідання
І не годиться для вечері.
В. Крищенко.
Завжди пробуєм доростати до себе
(одвічний героїзм людського сер.
ця!), але ніхто не може подвої­
тись (В. Стус);
• іноді можна спостерігати нани­
зування вставлених конструк­
цій, якими виражається побічна
дія чи багатоплановість дій і ду­
мок однієї людини:
Тут ось, бачите, розарій…
(А чого там задрімали?)
Он ряди араукарій
(Туї ледве не пропали,
Але ми їх зберегли!)
Там он кактуси…
( Стривай-но!
Щось оця тополька в’яне…
Поллємо її негайно!)
М. Рильський.