Обряди зимового циклу. Вони пов’я­
зані не тільки з періодом очікування
весни як часу сівби, а й з давніми
міфами про народження Всесвіту.
Центральним святом цього періоду
є Різдво, святкування якого відбува­
лося за сценарієм, що передбачав об-
рядодії. До наших днів збереглося
драматичне дійство «Водіння кози»,
що виконується на Щедрий вечір.
Зимовий цикл календарно-обрядо-
вої творчості містить колядки, щед­
рівки, посівальні та водохресні пісні.
Колядки — народні пісні, що вико­
нуються з нагоди святкування Різдва.
Серед родинно-господарських ко­
лядок значну частину становлять ко-
лядки-побажання здоров’я, успіху та
процвітання родині; врожаю на полі,
на городі; удачі у різних видах праці;
багатого приплоду худоби. Ці коляд­
ки тяжіють до замовлянь. «Колядни­
ки своїми розкішними образами на­
кликають се багатство, щастя, шану і
славу на свого господаря… Обрядові і
пісенні поздоровлення і величання —
се рід закляття на щастя, на здо­
ров’я, котре й досі заховалося в усній
традиції…»*.
У тебе вівси жеброванії,
У тебе ячмені золотії,
У тебе коні все турецькії,
У тебе стрільби все стрілецькії
У тебе воли, як стодоли,
У тебе корови, як обороги,
У тебе вівці коні покрили,
У тебе худоби без рахуби,
У тебе скрині все кованії,
У них червінці нерахованії.
З прийняттям християнства язич­
ницькі колядки дуже повільно засвою­
ють біблійно-християнські елементи,
які впродовж довгого часу вкраплю­
валися в давні тексти. Згодом назви
язичницьких божеств та інших ре­
алій замінилися християнськими.
Наприклад, повтор у колядках «Ой
Даждьбоже» видозмінився у «Ой,
дай, Боже» або «Дай же, Боже».
Християнська церква, борючись
проти ідолопоклонства, намагалася
викорінити язичницькі свята ка­
лендарної обрядовості. На противагу
язичницьким святам у ті самі ДВ1
стали святкувати християнські ур°‘
чистості. Зимовий цикл став вели­
чанням народження Ісуса Христа.
Тому з часом колядки поповнилися
мотивами про Христа, Діву Мари°>
Петра та Павла. Колядка «Добрий
вечір тобі, пане господарю» ясК
равий приклад поєднання Д
християнської образності (образ11
хлібів, зерна, святкового столу, м
тив гостювання в господаря) з
ремими християнськими вкрапле
нями. Наприклад:
450
___________ _______________________________________________________Усна народна творчість
Добрий вечір тобі, пане господарю,
Радуйся, ой радуйся, земле,
Син божий народився!
Накривайте столи та все
килимами,
Та кладіть калачі з ярої
пшениці,
Бо прийдуть до тебе три
празники в гості,
А той перший празник —
то Різдво Христове,
А той другий празник —
святого Василя,
А той третій празник — свята
Водохреща.
Як зазначає І. Франко, там, «де ко­
лядка наша черпала зміст прямо з
оповідання євангельського, а форму з
пісні народної і де надто правдиво ре­
лігійний настрій і глибоке чуття авто­
ра здужало перетопити ті далекі від се­
бе елементи, ми одержали пісні справ­
ді взірцеві, твори високої поетичної
самостійності, яких не постидалась
би жодна література на світі… твори,
котрі справедливо і по заслузі здобу­
ли собі серед народу таку широку по­
пулярність і не стратять її доти, доки
сеРєд народу тривати буде тепле чут­
тя релігійне і прив’язання до своїх
гарних поетичних звичаїв і обрядів».
Поширеним жанром календарно-
урядової лірики зимового циклу є
Щедрівки. На відміну від колядок,
які первісно супроводжували магічне
язичницьке дійство, пов’язане з на­
родженням Всесвіту та божества сон­
ця Коляди, щедрівки є піснями іншо­
го свята — Нового року, пов’язаного
з величанням місяця. Свято, метою
якого було вблагати духів неба та
землі сприяти в господарстві, отри­
мало назву Щедрого вечора. Пісні,
які виконували в цей час, називають
щедрівками. Обов’язковими персо­
нажами ритуального дійства, під час
якого виконували щедрівки, були
Маланка (дочка богині Лади) і Ва­
силь (місяць).
У минулому предки-слов’яни при­
хід Нового року святкували в березні,
під час весняного рівнодення. Тому в
щедрівках часто трапляються карти­
ни та образи весни: поля, квіти, при­
літ птахів тощо:
Щедрик, щедрик, щедрівочка,
Прилетіла ластівочка.
Стала вона щебетати,
Господаря викликати.
Сьогодні колядки, щедрівки, посі-
вальні пісні втратили своє магічне
підґрунтя, позбулись ореолу свя­
тості, таємничості (крім християнсь­
ких), часто набувають гумористич­
них ноток. Такі веселі пісні часто
виконують діти:
Я маленький сівачок,
Дайте гроші в кулачок,
Не давайте копійки,
Бо діряві кишеньки,
А давайте паперові, —
Будьте ґазди гонорові.
451
УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРА ТУРА
У другій половині XVII ст. у середо­
вищі студентів Києво-Могилянського
колегіуму (згодом академії) зародилася
вертепна драма. Спершу її основні
мотиви та образи були винятково
християнсько-біблійні. В основу сюже­
ту покладено євангельські розповіді
про народження Христа, поклоніння
пастухів, яким ангели сповістили
радісну новину, принесення дарів то­
що. Вертепну драму виконували сту­
денти, які ходили від оселі до оселі й
звеличували народження Спасителя.
Головними образами тут були ново­
народжений Ісус, Божа Мати, пасту­
хи, ангели, Ірод та ін. Дія в цих теат­
ральних творах супроводжувалася
виконанням біблійних колядок чи
духовних пісень. Часто біблійна вис­
тава була лише частиною вертепного
дійства, другою ж частиною ставали
театральні сценки на світську тема­
тику з відтворенням елементів життя
простих людей. Ці епізоди з народно­
го життя, як правило, гумористично-
сатиричного характеру, стали осно­
вою виникнення та поширення на­
родної драми, у якій розігрували вис­
тави на суспільно-побутові теми,
імітували сценки із селянського чи
козацького побуту, процеси праці, у
жартівливому тоні розповідали про
дотепні вигадки з життя. Головними
персонажами цих народних комедій
були селянин, мірошник, корчмар,
циган, козак, дід, баба тощо.
Для прикладу наведемо драматич­
ну гумористичну сценку «Явтух»,
Говірка молодиця або дівчина напро­
шується до небалакучого Явтуха
який ніяк не хоче піддаватися її ча­
рам. Та розумна й дотепна жінка зу­
міла знайти «клю чик» до цього мов­
чуна, примовляючи до нього: «Мій
друже», «Да коли твоя ласка». Яв­
тух, який спочатку однозначно від­
мовлявся: «Н е скажу!», «Не хочу!»,
«Не дам!» — згодом подобрішав та
дозволив сісти на воза «скраєчку»,
взяти грушку, але «гниленьку», і
навіть поцілувати себе, попереджую­
чи: «Не задуши й не вкуси».