Казка — епічний твір народної
словесності, у якому відображене
уявлення первісних людей про нав­
колишній світ. Вона має чітку компо­
зиційну будову, яскраво виражену
колізію, в основі якої лежить проти­
борство між добром і злом, що завер­
шується перемогою добра.
Казка — твір, побудований на ви­
мислі, тому вже не сприймається як
дійсність.
У казці час і простір мають своє­
рідне відображення. Герой проводить
у дорозі 3, 5, 7, 9, 12 років, але додо­
му завжди повертається таким, яким
покинув свою оселю. Простір у казці
теж величина умовна. Ніколи деталь­
но не описується житло, природа,
оточення. У багатьох творах простір
ділиться на два виміри — цей світ і
той світ — реальність і «тридев’яте
царство».
Казкові персонажі змальовані зага­
льними рисами, вони ідеалізуються,
звеличуються, гіперболізуються. Го­
ловні образи тут завжди антагоніс­
тичні: один уособлює добро, прекрасне,
інший — втілення зла, потворного.
Традиційним є поділ казок на каз­
ки про тварин (птахів, рослин, ко­
мах); чарівні (фантастичні); со ц іа л ь ­
но-побутові (реалістичні). Н а й д а в ­
ніші за походженням — казки про
тварин.
Казки про тварин. Найпоширені­
шим образом у цих казках є образ
Вовка, що свідчить про вшанування
цього звіра у східнослов’янських
народів. Бажання прадавніх людей
володіти силою та спритністю свого
лісового ворога, можливістю захи
тити себе, породило велику кількість
епічних творів про вовкулаків.
Найдавнішим зразком оповіД1
центральним образом вовка є «Казк*
про вовка-колядника (щедрувальн11
на)», який приходить на Різдв° Д°
діда й виколядовує в нього овечкУ’
козу, коня, бабу, а потім — саМОг
Усна народна творчість
діда, відносить усе до лісу і там
з’їдає. Казка збереглася в небагатьох
варіантах і зафіксувала давнє став­
лення людини до дикого тотема, з
яким «не сила боротися», а треба за­
добрювати, виконуючи його волю та
побажання. Проте вовк не завжди
постає в казках грізним і лютим. Він
не завжди панує в лісовому царстві,
його неважко обдурити. Поширине
звертання до вовка в казках «вовчи-
ку-братику», «вовчику-панібрати-
ку», у якому приховане бажання лю­
дини поріднитися з ним, заручитися
його підтримкою й покровительст­
вом (адже брат — це «свій» — не мо­
же завдавати шкоди).
Схоже змальовано образ іншого
лісового хижака — Лисиці, яку вели­
чають «лисичкою-сестричкою». Вона
хитра, здатна на всілякі вигадки, то­
му може обдурювати сильніших за
себе. У багатьох казках вовк та лиси­
ця — спільники. Однак часто вони
намагаються обдурити одне одного,
Щоб забрати собі всю здобич («Про ли-
сичку-сестричку і вовка», «Лисичка-
сестричка і вовк-панібрат»).
Ведмідь, володар лісу, нерідко ви­
ступає в казках разом з вовком та
лисицею. Під впливом фольклору ін­
ших народів в українській казці з’яв­
ляється Лев — цар звірів.
Люди у творах цього жанру відтво­
рили своє уявлення про життя тва­
ринного світу, моделюючи його за
зразком світу людського. Хижаки в
народних казках панують над слаб­
шими — зайцем, білкою, їжаком.
Менші за допомогою хитрощів мо­
жуть обдурювати страшного й силь­
ного ворога («Я к заєць обдурив вед­
медя», «Лев та заєць»).
Чарівні казки. Найбільшу групу
казкового народного епосу станов­
лять чарівні (фантастичні) казки.
Незвичайність є обов’язковим еле­
ментом цього жанрового різновиду.
Окрему підгрупу становлять героїчні
казки. їх називають так тому, що
центральним у них є образ героя-бо-
гатиря, лицаря, доблесного, мудрого
та звитяжного. Цей герой веде склад­
ну й важку боротьбу з ворогами, до­
лаючи численні перешкоди («Кирило
Кожум’яка», «Котигорошко», «Іван-
богатир»). Це — богатирі, що перема­
гають зміїв-людожерів, Кощія Без­
смертного, Бабу-Ягу, допомагають
знедоленим, покривдженим, захища­
ють їх інтереси, уміють досягти по­
ставленої мети. їм допомагають і
шапка-невидимка, і чарівний меч, і
чоботи-скороходи, і килим-самоліт, а
також рослини й тварини, що гово­
рять людською мовою.
У чарівних казках центральним пер­
сонажем постає знедолена героїня,
яка потрапляє, як правило, в інший
світ (дивний ліс, підземне чи морське
царство), і там з нею відбуваються не­
звичайні події ( «Дванадцять місяців»,
459
УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА
«Про дідову та бабину дочку», «Кри­
венька качечка*, «Яйце-райце»).
Соціально-побутові казки виникли
пізніше від інших. У них відображе­
не розуміння правди і кривди (не­
справедливості), добра і зла. їхніми
героями виступають прості люди:
бідний селянин, наймит, солдат, ре­
місник. Вони чесні, працьовиті,
справедливі, сміливі, розумні, умі­
ють постояти за себе й за інших. У
цих казках гнівно засуджується не­
правда, жорстокість, заздрість, під­
ступність («Про Правду і Кривду»,
«Дивна сопілка», «Мудра дівчина»,
«Названий батько»).
Наприклад, у казці «Мудра дівчи­
на» розповідається про своєрідне
змагання в кмітливості, тямучості
між простою дівчиною і пихатим са-
мовпевненим паном.
Проста дівчина-біднячка сміливо
виходить на двобій і перемагає,
засвідчивши свою моральну й розу­
мову перевагу. Маруся глибоко ша­
нує свого батька, бажає допомогти
йому в скрутному становищі. Вона
кмітлива, спостережлива, вдумлива.
Казка має характерні ознаки: тра­
диційний початок («Було собі два
брати — один убогий, а другий бага­
тий»); сюжет побудований за принци­
пом ретардації (штучного уповіль­
нення або затримки в розгортанні дії)
— Маруся відгадує три загадки па­
на, виконує три завдання; у казці на- |
явні сталі вислови («Ід е додому той
чоловік і знов п л а ч е …», «Іде зв
батько плачучи додому» та ін).
Благородство й розум Марусі
перемагають.
Казки, як жанр усної творчості, є
невичерпним джерелом народної об­
разності, символіки, поетики.