Пісні про кохання. У ліричній по­
езії вони займають центральне місце.
Ц і пісні є драматичні, психологізо­
вані, їхня увага сконцентрована на
почутті, через яке звеличується
людська душа, здатна на глибокі пе­
реживання, емоції.
Часто в ліричних піснях інтимна
задушевна атмосфера створюється за
допомогою пейзажів. Усе відбуваєть­
ся на тлі майже казкової природи —
квітучого вишневого садка: «Ой у виш­
невому садочку там соловейко щебе­
тав*; зоряної місячної ночі: «Місяць
на небі, зіроньки сяють, тихо по морю
човен пливе»; вечірнього гаю: «Ой у
гаю при Дунаю соловей щебече».
Для пісень про кохання характерні:
• романтичний характер зображен­
ня дійсності, якому властиві іде­
алізація почуттів ліричного героя
(наприклад, закохана дівчина ні
про що більш не думає, крім свого
коханого, — не їсть, не спить, че­
каючи на побачення з ним):
А я візьму кріслечко,
Сяду край віконця.
Я ще й очі не зімкнула,
А вже сходить сонце;
• гіперболізація духовних драм (ут­
рата коханої сприймається як кі­
нець життя):
Ой не хочу, дівчинонько,
На твій посаг дивитись.
Краще піду в синє море,
В бистру річку топитись;
• сентиментальність — надмірна
чутливість героїв (вони плачуть
зітхають під час побачень, козак ри­
дає, коли втрачає дівчину):
Гиля, гиля, сиві гуси.
Гиля, гиля, до води.
Посватали дівчиноньку —
Плаче козак молодий.
Або:
А у гаю край Дунаю з тою самотою,
Плачу, туж у ще й ридаю,
Мила, за тобою…
Пісням про кохання притаманна
традиційна символіка. Найпошире­
ніші символи:
• пара голубів — закохані:
Коло млина, коло броду
Два голуби пили воду;
• зірка — дівчина, місяць — хлопець
Котилася зоря з неба
Та й упала додолу.
«Та й хто мене, молоду дівчинУ’
Проведе додому? »;
• зозуля — дівчина, сокіл хлопеЯ
Кувала зозуля в стодолі на Р°3
Заплакала дівчинонька
В батька на порозі:
Козаче-соколю, візьми мене з с
На Вкраїну далеку; дЯ;
• хміль — символ н евірн ого хло
Ой хмелю мій, хмелю,
Хмелю зелененький 8)
Де ж ти, хмелю, зиму ЗИМУ
Що й не розвивався?