Новий довідник: Українська мова. Українська література

Розвиток писемності та літератури

загрузка...

Дослідники вважають, що за князя
Володимира почали виникати школи
«ученія книжного» , у яких навчали
дітей феодальної верхівки, а з часом і
«менш их» людей Русі різних наук та
іноземних мов. Із цих шкіл виходили
освічені, здатні вести державні спра­
ви люди, які могли перекладати
різноманітні церковні, наукові та ху­
дожні твори, найчастіше з грецької
та латинської мов.
У Київській Русі були поширені
два алфавіти: глаголиця та кирилиця.
Чимало зробив для освіти князь
Ярослав Мудрий. Літописець
зазначив, що «князь Володимир орав
освітню ниву, князь Ярослав Мудрий
її засівав, а сучасники мають мож­
ливість збирати врожай книжних
знань».
Винятковим явищем давньорусь­
кої культури було, на думку дослід­
ників, літописання, що не мало ана­
логів у літературі середньовічної
Європи того часу.
Основу літописання Київської Русі
становить «Повість временних літ»,
укладена Нестором у Києво-Пе­
черському монастирі близько 1130
року. Повість розповідає, звідки «пі­
шла Руська земля, хто в Києві пер­
ший став князювати й звідки Руська
земля стала б у т и ».
Джерелом написання цього твору
критики називають Біблію, візан­
тійські хроніки, князівські архіви,
народні перекази та легенди. У літо
писі поетично та емоційно м овитьс я
про події в Київській Русі, с т о с ун к и З
іншими державами, походи князів —
народні звичаї. Ідеться в «Повісті»
про історію інш их країн світу. Д
цінним у відтворенні хронол
подій. 0
«Повість временних літ» умі
в Лаврентіївському та Іпатіївс
літописних зводах. Лаврентіївсь*
літопис зберігся в єдиному сП у
написаному ченцем ЛавреН
1377 році. Іпатіївський літопис
жить до початку X V ст. Він ^д-
низку зв о д ів п ів д е н н о р у с ь к о г
писання, зокрема Київський 1198
року й Галицько-Волинський XIII ст.
Близьким до Лаврентіївського є
Радзивилівський літопис, який був
укладений на початку X III ст.
Ідейно близьким до літописів є
літературні твори «Слово про закон і
благодать» митрополита Іларіона,
«Повчання Володимира Мономаха»,
«Ходіння ігумена Даниїла», «Слово о
полку Ігоревім» тощо.
Більшість мовознавців дотриму­
ються думки, що східні слов’яни ма­
ли дві літературно-писемні мови:
давньоруську й церковнослов’янсь­
ку, а розмовляли спорідненими про-
тоукраїнськими, протобілоруськи-
ми, проторосійськими, племінними
діалектами, які пізніше лягли в осно­
ву національних мов східносло­
в’янських народів.
Давньоруська літературно-писем­
на мова мала широку сферу функ­
ціонування. Вона була мовою дер­
жавною: нею вели міжкнязівське
офіційне та приватне листування,
писали документи-грамоти, робили
офіційні написи на речах. Давньо-
Руською мовою написане зведення
законів Київської Русі — «Руська
правда» (X I, X III ст.).
Давньоруською мовою творилася
хУДожня література.
У Церковній сфері, зокрема у бого­
служінні, у Київській Русі панувала
Церковнослов’янська мова. Загаль-
новідомо, що творцем слов’янського
письма (близько 863 р.) був Кирило
(до постригу в ченці — Костянтин) та
його брат Мефодій — вихідці з міста
Солунь (Солоніки в Греції). Перші пе­
реклади богослужбових текстів
здійснили брати з грецької на мову
слов’ян околиць цього міста (ма­
кедонсько-болгарський діалект).
Старослов’янська мова зазнала роз­
квіту, збагатилася граматично й лек­
сично в Болгарському царстві. У цій
формі вона й перейшла на Русь.
Старослов’янська (пізніше — цер­
ковнослов’янська — назва за сферою
її застосування) мова була багатою,
високорозвиненою, її визнано в Єв­
ропі поряд з латинською й грецькою
як знаряддя культури. Ця мова була
зрозумілою й близькою східним
слов’янам. Дослідники відзначають,
що історичні обставини склалися
так, що розквіт церковнослов’янсь­
кої писемності в Київській Русі роз­
почався за часів завоювання Болгарії
Візантією й найбільшого розквіту
Давньоукраїнської держави.
Важливим явищем культурного
І життя Київської Русі стала поява
літератури. Її виникнення й розви­
ток тісно пов’язані з соціально-еко­
номічним, політичним та культур­
ним піднесенням Русі, поширенням
писемності.
«Слово про закон і благодать» мит­
рополита Іларіона.
________________ Прадавня література
УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА
Деякі дослідники вважають, що І
одним з найперших і найкращих ху- |
дожньо-публіцистичних творів Київ­
ської Русі є «Слово про закон і благо­
дать* митрополита Іларіона. Це не
лише пам’ятка літератури, а й твір
ораторського мистецтва. Уважаєть-
ся, що «Слово про закон і благодать»
було виголошене перед представни­
ками найвищої київської знаті
на чолі з Ярославом Мудрим у
1037-1051 рр., очевидно, у Софійсь­
кому соборі з нагоди якогось свята.
Твір містить три частини. У першій
автор спочатку торкається теми все­
ленського значення християнства,
взаємозв’язків Старого й Нового за­
повітів, «закону» й «благодаті», а
потім послідовно розвиває основну
ідею про рівноправність народів у ду­
ховному житті.
У другій частині «Слова про закон
і благодать» автор наголошує на то­
му, що Русь отримала християнство
за власним бажання князя Володи­
мира. Третя ж частина твору — це
похвала Володимирові Святославо­
вичу та продовжувачу його справ
Ярославу Мудрому.
«Слово про закон і благодать» мит­
рополита Іларіона — видатний твір
давньоруської літератури першої
половини XI ст. У ньому втілено
патріотичну ідею незалежності
Київської Русі, прославлено її ви­
датних політичних та культурних
діячів — Володимира, Ольгу, Ярос­
лава Мудрого.
Дослідники вважають, що митро­
политові Іларіону належать ще кіль­
ка богословсько-догматичних творів:
«Ісповіданієвіри», «М олитва», «Сло­
во к брату столпнику» та інші.
Значний інтерес в історії давньо­
руської літератури становить ора­
торсько-учительська проза, яскрави­
ми представниками якої в XII ст.
були Климент Смолятич та Кирило
Туровський.
Климент Смолятич є авто­
ром декількох «С лів », серед яких
варто виділити «Послання» до смо­
ленського священика Фоми. Цей твір
написаний в епістолярному жанрі’,
автор звинувачує адресата в не­
вігластві та із запалом відстоює своє
право на титул «філософа». У «Пос­
ланні» Климент Смолятич, аргумен­
туючи свою позицію, посилається не
тільки на отців церкви, а й на Арісто
теля, Гомера, Платона. Це є свідчен
ням того, що освічені люди Київсько
Русі були знайомі з творами анти
них авторів.
Кирило Туровський -— вй
датний майстер урочистого кРаС®.0
мовства другої половини XII ст.
був церковним діячем, єпископ
МІСТІ Турові (теперішня Б ІЛ О -0 $ $
Популярність йому принесли пов
ня, урочисті слова, молитви- ™^
І ники Кирила Туровського пис
486
Прадавня література
про нього: «Златоуст, паче всіх воссі-
явший нам на Русі». Перу Кирила
Туровського належать «Притча о че-
ловіческой душі і о т іл і», «К Василію
ігумену Печерскому», вісім похваль­
них «С лів», присвячених христи­
янським святам, близько ЗО молитов
і два канони. Твори Кирила Туровсь­
кого відзначаються, на думку крити­
ків, натхненністю, поетичною схви­
льованістю. У них багато реалістич­
ного. Наприклад, у притчі про людську
душу й тіло (або про сліпця й ку­
льгавого) гостро викривається діян­
ня ростовського єпископа Федора, а
можливо й князя Андрія Боголюб-
ського. Притча написана між
1160-1169 рр., на «злобу дня».

загрузка...

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.