Найбільша гордість давньоруської
літератури, одна з найвидатніших
пам’яток світової культури — «Слово
про Ігорів похід» (1198-1199 pp. —
час написання) знайдена й надруко
вана в 1800 році. Первісний рукопис
поеми, писаної по гарячих слідах
подій, не зберігся. Один з пізніших її
списків у складі збірника, придбано
го в архімандрита І. Биковського,
потрапив до рук обер-прокурора Си
ноду графа О. Мусіна-Пушкіна. Ста
лося це в 1787 році, а 1800 року зу
силлями цього мецената й учених
М. Бантиша-Каменського й О. Мали-
новського здійснено перше видання
твору. На жаль, єдиний рукопис
згорів у Москві 1812 року. Залиши-
лася інша його копія, зроблена ДлЯ
Катерини II, і першодрук, які Де®°
різняться й мають «темні» місця- Д
дало підстави деяким ученим назв0
ти літопис учених підробкою, Я®
врешті не підтвердилося: двовік°в
вивчення довело безперечну авТЄ
тичність (справжність) пам’ятки- ^
Історичною основою поеми є
далий похід князя Ігоря СвятосЛ
502
вича, його брата Всеволода, сина і найхарактерніших для певного героя
Володимира та небожа Святослава обставинах: воїна — у битві, політи-
проти половецьких ворогів Руської ка — у промові, жінки — в очіку-
землі, який закінчився поразкою ванні коханого,
русичів у битві на річці Калці. Центральний образ «Слова» —
Композиційно першою частиною Руська земля, яку автор відтворив не
«Слова…» є заспів. Обираючи в ньо- тільки в просторовій, а й у часовій
му власну творчу манеру, автор зга- перспективі, бо його цікавить не лише
дує досвід співця княжої слави віщо- конкретний епізод руської історії —
го Бояна, що «розтікався мислію по похід і поразка Ігоря. Він задумується
древу, сірим вовком по землі, сизим над історичною долею Русі, над її ми-
орлом під хмари», але для себе оби- нулим і майбутнім. Автор малює скор-
рає спосіб розповіді «за билинами ботну картину становища Русі, до
свого часу». якого призвела поразка Ігоря, розгля-
Початок твору — лаконічний, ди- дає її як результат князівських чвар, і
намічний. Замість епічно докладних говорить про них з гіркотою в серці,
описів збору раті — вислів непере- Горе Руської землі змальовується за
можного прагнення Ігоря «напитися допомогою символічно-міфологічних
шоломом» з Дону великого, здолати образів: «Невеселі часи прийшли на
хижого ворога або ж порубаним (але Русь, бо степова трава прикрила її
не полоненим) бути. Опис походу опо- воїнів. Піднялася Діва-обида і пішла
витий чорним запиналом символіки І по землі давнього бога Трояна Русі,
нещастя. Природа — повноправний Вона сплеснула лебединими крилами
учасник дії — зловісними віщуван- І біля синього моря і прогнала часи дос-
нями наче намагається затримати ру- І татку. Князі стали на себе крамолу ку-
сичів. Але вої женуть тривогу й міря- І вати, на мале велике говорити. А тим
ють «чисте поле Половецьке», вос- часом погані набігли на Русь з усіх
таннє кидаючи оком у рідну сторону І боків і наносили їй поразки». Зі знан-
«О Руськая земле, уже за шеломянем І ням історичних деталей, дотримую-
(горою) єси!» І чись правди, автор говорить про те ли-
Людські характери відтворені ску- І холіття, яке принесла поразка Ігоря
по, але в кожному підкреслено най- І не тільки на Русь узагалі, а й на ок-
прикметнішу рису: в Ігоря — хо- І ремі її землі. Так, Київ застогнав від
робрість (як і у Всеволода), у Свято- І туги, а Чернігів від нападів.
слава — мудрість, у Ярославни — І Розкриттю образу Руської землі
вірність. І розкриті ці властивості в | сприяють також пейзажні картини.
______— —— ————————- —- ——— —————— Прадавня література
503
УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА
Природні сили допомагають руським
людям, попереджають про можливе
лихо. Як складова частина великої
Русі і як дійовий фактор виступають
сили природи в плачі Ярославни.
Адже вітер, до якого вона звер
тається, шугає попід хмарами й гой
дає на морі кораблі; Дніпро пробив
кам’яні гори через Половецьку
землю, що дало можливість Свя
тославові послати свої кораблі проти
ворога; сонце приносить усім тепло
й радість.
Остання — третя частина — поеми
звучить радісним оптимістичним
акордом. Сказали колись знамениті
співці Боян і Ходина, що важко го
лові без плеча, а тілу без голови. Так
тепер і Руській землі важко без Ігоря.
Тому Руська земля радісно його
зустрічає після втечі з полону. На
небі ясно світить сонце, скрізь луна
ють пісні дівчат, навіть на далекому
Дунаї, де тоді ще зберігалися руські
поселення. Під радісне вітання Ігор
прибуває до Києва.
Ставлення автора до Ігоря двознач
не: Ігор — чесний, хоробрий воїн,
патріот своєї батьківщини, але автор
не тільки схвалює, а й засуджує кня
зя. Він уважає великою помилкою те,
що Ігор виступив у похід без підтрим
ки інших князів. Жорстока поразка
— це розплата за марнославство,
егоїзм і нерозважливість Ігоря. Ав
тор докоряє Ігореві не лише в «Золо
тому слові С вятослава», увесь викла
побудований так, щоб підкреслити
згубність учинку Новгород-Сіверсь-
кого князя. Прагнення Ігоря здобути
для себе славу призвело до того, щ0
він пересів з князівського сідла в
сідло рабське й загубив багато русь
кого добра на дні К аяли.
У поемі є ще один образ, про нього
у творі прямо не сказано ні слова, і
водночас він у кож ному рядку. Це —
сам автор. Хоч до нас, на жаль, не
дійшло його ім ’я, ми переконані, що
він — усебічно освічена й вельми обда
рована людина, яка добре знала усну
народну творчість, історію, гео
графію, розум ілася на політиці й
військовій справі; це був не лише вели
кий митець, а й пристрасний грома
дянин, палкий поборник єдності
руських земель.
«Як геніальний витвір києво-русь-
кого письменства, — пише сучасним
літературознавець Борис Яценко, —
«Слово» займає чільн е місце у світо-
. „ . . . ак
вш літературі середньовіччя…»-
героїчний епос «С лово» СТОЇТЬ поряд
з такими пам’ятками, як індійський
та іранський епоси, франДУзьК
«Пісня про Роланда», німецька «П1С
ня про Н ібелун гів », англійський еп°с
«Беовульф», іспанська «Пісня ПР
мого Сіда», ісландські саги та їй
героїчні твори. Я к і перелічені тВ°^
в історії духовного ЖИТТЯ ЦИХ
родів, «Слово» є виявом м огутнь
504
Прадавня література
творчого духу українського етносу,
його самоствердження серед інших
народів Землі, воно пройняте триво
гою за долю Русі-України й сповнене
високим патріотичним чуттям, а це,
як відомо, притаманне творчості ли
ше сформованих народів.
Щоб нав’язати Києву роль васала
Московії, московські ідеологи виби
рали зі «Слова про Ігорів похід» лише
те, що можна було пристосувати до
провідної, імперської ідеї Росії. У
російській науці цей твір пропагуєть
ся як «національний літературний
шедевр».
Важко повірити, зауважує Б. Сте-
панишин, але про «Слово» вже
опубліковано понад п’ять тисяч мо
нографій і спеціальних розвідок у
різних країнах світу — найбільше,
звісно, в Україні. У них «Слово» ана
лізують авторитетні вчені (М. Мак
симович, О. Потебня, І. Франко,
М. Грушевський, Л. Булаховський,
Л. Махновець, О. Мишанич та інші)
як цінне джерело з історії Київської
Русі, нашої літературної мови,
фольклору, міфології, історичної ге
ографії, навіть — давньої фауни й
флори України.
Тема «Слова» — зображення нев
далого походу Ігоревої дружини про
ти половців.
Ідея «Слова» — заклик руських
КНЯЗІВ до єднання для спільної бо
ротьби проти зовніш н іх ворогів.
Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.
Попередня: Галицько-Волинський літопис
Наступна: Києво-Печерський патерик