Новий довідник: Українська мова. Українська література

Григорій Сковорода 1722-1794 рр.

загрузка...

Протягом усього життя Ско­
ворода послідовно уникав всьо­
го того, що могло уярмити його
дух і волю до свободи, і з повним
правом заповів написати на мо­
гилі слова: «Світ ловив мене,
та не впіймав».
І. Іваньо
Григорій Савич Сковорода народився в
с Чорнухи, тепер смт Полтавської обл.
1738 року вступив до Києво-Могилянської
академії, навчався з перервами 10 років. Відмо­
вився від духовної кар’єри. У 1745-1750 рр. пе­
ребував в Угорщині, подорожував по Австрії,
Польщі, Італії. Ознайомився з німецькою філо­
софією, італійською культурою. Працював вик­
ладачем Переяславського й Харківського ко­
легіумів, домашнім учителем у поміщика.
Полишив педагогічну діяльність через
невідповідність змісту й методів викладання
офіційним постановам. З 1769 року Г. Сковоро­
да вів мандрівний спосіб життя. На цей час при­
падає написання більшості творів, які через за­
борону книгодрукування в Україні не друкували­
ся, а переписувалися й поширювалися усно.
Вибрані твори вийшли в Петербурзі 1861 року.
Щастя письменник убачав не в маєтках і славі,
а в житті в злагоді із совістю, шляхом до щастя
вважав самопізнання. Ченці Києво-Печерської
лаври запрошували Сковороду стати ченцем:
«Доволі блукати по світу! Час причалити до га­
вані, нам відомі твої таланти, свята Лавра прийме
тебе, як мати своє чадо, ти будеш стовпом церк­
ви і окрасою обителі». На це Г. Сковорода сар­
кастично відповів: «Ох преподобні! Я стовпо­
творіння умножати собою не хочу, доволі і вас,
стовпів неотесаних у храмі божому! Світ мене не
піймає». І таки не піймав. Навіть Катерині II не
вдалося заманити Сковороду в золоті тенета со­
лодкого життя при царському дворі. «Я не поки­
ну батьківщини, — гордо відповів філософ. —
Мені моя сопілка і вівці дорожчі за царський
вінець». Він обрав шлях утечі від світу зла й до­
сягнення свободи в царині духу. Помер великий
мудрець так просто, як і жив. Мабуть тільки пра­
ведникам Господь дарує таку смерть. У щирому
товаристві серед друзів, своїх прихильників він у
задушевних розмовах провів свій останній день.
Згодом вийшов у сад і край дороги став копати
яму. На здивоване запитання, що то він задумав,
філософ як про щось буденне сказав: «Копаю
собі могилу, бо прийшов мій час». А коли всі
розійшлися, Сковорода помився, переодягнувся
в чисту білизну, ліг на лаві й… заснув навіки.
З творчої спадщини Григорія Ско­
вороди залишилися збірка ліричних
поезій «Сад божественних пісень»,
книга «Байки харківські», філософ­
ські трактати й притчі.
Сковорода-лірик є одним з пред­
ставників класичного бароко. Харак­
терним для творів Сковороди є те, що
в ліричних поезіях він — філософ, а у
філософських працях — лірик.
До «Саду божественних пісень*
увійшло ЗО пісень. Кожна з них, час­
то взаємопов’язаних, є варіацією на
біблійні теми. Провідні в збірці «■
барокові мотиви уславлення Хрис
та, любові до нього й посвяти себе
йому (пісні 1, 3, 17, 28, ЗО), здолаг
ня пристрастей суєтного світУ>
відкидання влади плоті над дуіпе10
(2, 11,29).
522
Своєрідним диптихом-двовіршем є
пісні 9-та і 10-та — «Всякому городу
нрав і права». Іронічні шестивірші
«Пісні 10-ої» формують універсаль­
ний образ часу, у якому всякому го­
лову мучить «свій д у р ». Григорій
Сковорода шикує в один ряд усіх, ко­
го засуджує, — здирників, бюрок­
ратів, пияків, розпусників, підлабуз­
ників, ледарів. Це пани, що безупин­
но стягають собі землі, чиновники та
юристи, що зловживають своїм ста­
новищем, багаті, у яких «дім, як ву­
лик, гуде від гу л я к ». І тільки лірич­
ний герой (сам автор) позбавлений
цієї суєти, бо перед смертю всі рівні:
Знаю, що смерть — як коса
замашна,
навіть царя не обійде вона.
Байдуже смерті, мужик то чи
цар, —
все пожере, як солому пожар.
Совість і мудрість у цій поезії не
лише протиставлені багатству й знат­
ності — їх автор підносить над усім
Дріб’язковим, буденним, нікчемним.
Хто ж бо зневажить страшну її
сталь?
Той, в кого совість,
як чистий кришталь.
(Переклад В. Шевчука)
Ця «Пісня» набула широкої попу­
лярності в народі, вона викорис­
тана І. Котляревським в «Наталці
Полтавці», модифікована в поемі
Т. Шевченка «Сон».
Мотив «вольності» — свободи —
перейшов із пісень (9, 12) у значний
твір Сковороди «Б е ІЛ ЬеН аіе» (ла ­
тинською — «Д о свободи»). У цій оді
оспівано волю як найбільше багат­
ство людини. Золото проти свободи,
за словами автора, — ніщо, «болото».
Усі думки ліричного героя про те, як
би не втратити волі. Батьком свобо­
ди, героєм називає автор Богдана
Хмельницького. «С лавословіє», як і
народні думи, високо ставить заслуги
визволителя Вкраїни:
Будь славен вовік, о муже
ізбранне,
Вольності отче, герою Богдане!
Один з основних мотивів «Саду бо­
жественних пісень» — гармонійність
людини із собою, з навколиш нім
світом. Щ об змінити макро- та мікро­
світ, тобто себе самого, пізнай себе, а
пізнавши, — удосконалюй. Пізнаю­
чи свої нахили, людина правильніше
визначить власне місце в суспільстві
й принесе йому більш у користь.
Щастя людини — у внутрішньому
стані, у єдності з природою, у розду­
мах про красу:
О щастя, світе наш ясний!
О щастя, світе наш красний!
У багатьох поезіях автор милуєть­
ся красою рідної природи, духовно
збагачується її чарами.
Зокрема, у поезії «Ой ти, птичка
ж елтобока» відчутне замилування
автора красою рідного краю. Поет ви-
_____________________ Д авня літ ерат ура
523
УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА________________ ____
користовує народну пісню «Стоїть
явір над водою*, проте творчо пере­
роблює її.
Видатний мислитель утілює ідеї
гуманізму, любові до простої лю­
дини. Він наголошує на необхіднос­
ті виховувати в людях правдолюб­
ство, чесність, працьовитість, на­
томість засуджуючи тих, «хто високо
вгору дметься*, використовує своє
становище заради вигоди, почестей і
багатства.
Людина, уважає філософ, може від­
чути себе щасливою лише серед при­
роди, справжнє задоволення лише в
душевному спокої й почутті свободи.
Поезія Г. Сковороди «Кто сердцем
чист і душою» відбиває найістотнішу
ознаку творчості мислителя: віру в
оновлення людського суспільства за
допомогою морального вдосконален­
ня людини, виховання в ній найкра­
щих рис. Поет мріяв про новий світ, у
якому не буде війн, ворожнечі. Він
засуджує загарбницькі війни й про­
славляє мир.
За думками Г. Сковороди, добро й
справедливість притаманні лише лю­
дині з чистими помислами. А побуду­
вати світ добра й справедливості
можна лише тоді, коли кожна люди­
на прагнутиме розвивати в собі гу­
маністичні риси характеру, само-
вдос конал «зватиметься.
На вибір і формування жанрів ско-
вородинівських творів впливала ук-
524
раїнська поезія Х У ІІ-Х У ІІІ ст., 30к.
рема твори Феофана Прокоповича і
антична філософія — Епікур, Сок­
рат, Платон, а також ідеї західно­
європейських просвітителів і фольк­
лор рідної України. Перед кожною
піснею у збірці — епіграф-джерело,
яке давало авторові натхнення, — це
книги Святого Письма. Звідси ло­
гічно випливає й назва збірки «Сад
божественних пісень». Хоч Сковоро­
да всі свої вірші назвав піснями, але
вони не однотипні за особливостями
викладу. Серед них є власне пісні,
оди, панегірики, канти, псалми.
Об’єднує ж усі поезії Сковороди без­
перечна наспівність, медитативність
(роздумливість), філософський ха­
рактер — про високе призначення
людини на землі.
У 1769-1774 рр. письменник ство­
рив ЗО байок, які ввійшли до збірки
«Байки харківські», органічно по­
в’язані зі світовою традицією (запо­
чаткованою Езопом). Для Сковороди
байка — це «мудра іграшка», ®о
приховує в собі зерно божої істини.
Композиційно байки двочастиннь
розповідь змінює «сила» ( мораль)>
що подекуди переростає у Ф1Л°
софські мінітрактати. Як заувазкУ6
В. Погребенник, специфіка байоН
Сковороди полягає в тому, Щ° вонИ
не викривальними, а гуманісти^
дидактичними, пропагують Д°Р
йому ідеї й цим пов’язані з тракта
Д авня літ ерат ура
ми й піснями, хоч і створені в іншій
літературній манері.
У байці «Жайворонок» автор іро­
нізує з примітивності мислення та
розумової обмеженості окремих його
сучасників. Молодий Жайворонок
сприйняв за орла Черепаху, коли та з
♦великим шумом і грюкотом упала
на камінь». З приводу такої нероз­
судливості старий Жайворонок
слушно зауважує «Не той орел, що
літає, а той, хто легко сідає».
«Байки харківські» підносять
розум, простоту й убогість життя,
інакше-бо можна потрапити до
клітки, як Чиж із байки «Чиж і
Щиглик». Милосердя, справедли­
вість, постійність, справжню друж­
бу, твердить Сковорода, можна пе­
ревірити не за зовнішніми, а за
внутрішніми якостями і справами. У
байці «Зозуля та Дрізд» автор про­
славляє працю як зміст життя. Дрізд
сам вигодовує, доглядає й навчає
своїх дітей. Зозуля ж нудьгує й не мо­
же зрозуміти, чому їй нудно. Лю ­
дині, яка трудиться, — свято щодня,
запевнює автор: «… немає нічого со­
лодшого, як спільна для нас усіх ро­
бота. Щасливий той, хто поєднав лю­
бе собі заняття із загальним. Воно є
справжнє життя ».
Значна частина байок присвячена
темі «сродної праці». Байкар переко­
наний, що кожну людину Бог наділив
певним даром. Треба вчитися роз­
пізнавати його. Той, хто вибирає собі
життєву справу не за природними на­
хилами, а орієнтуючись на якісь інші
чинники (славу, матеріальну вигоду,
прибутки), той шкодить і собі, і сус­
пільству. Саме цю думку розвиває ав­
тор у байці «Бджола і Ш ершень».
Бджоли збирають мед, тому що «для
цього народжені», для них сам про­
цес збирання меду «незрівнянно біль­
ша радість від споживання його».
Цього Шершень збагнути не може.
Мораль байки: праця має стати для
людини природною потребою, «най-
солодшою поживою». Тільки то­
ді життя буде змістовним. Байка
«Бджола і Шершень» набула неабия­
кої популярності, бо проголошувала
мораль трудового народу: у праці лю ­
дина відчуває радість буття, а в
безділлі деградує.
Провідні ідеї Сковороди, наприк­
лад, «сродної праці», пізнання себе
— перейшли у філософський трак-
тат-діалог про щастя «Розмова, зва­
на алфавітом, чи Буквар світу».
Звичайного людського щастя,
як уважав Г. Сковорода, можна
досягти лише завдяки працьови­
тості. Праця є внутрішньою потре­
бою кожного. Творча праця сприяє
формуванню в людині найкращих
моральних рис.
Письменник зазначає: «Багато
хто, потопивши природу, вибирає
для себе ремесло наймодніше і
525
УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА
найприбутковіше, але сим лише
ошукує себе», адже лише »Природа
— всьому початкова причина і
рушійна сила».
Причину «несродності» Г. Ско­
ворода бачив у бажанні людей
матеріально збагатитися, здобути
славу, почесті, привілеї, зайняти
найкраще «місце під сонцем». На
думку письменника, невідповідність
обраного способу життя здібностям
завдає шкоди не лише людині, а й
державі.
Щастя, на думку філософа, не за
морями, не в царських палатах, а в
наших помислах, у нашому серці, у
любові. Це найкраще людське почут­
тя — любов. Г. Сковорода стверджує:
«Любов — це початок, середина і
кінець, альфа і омега». Істинна ж лю­
бов не в багатстві, а в спорідненості
душі, доброчесності.
Філософський трактат «Благород­
ний Еродій» випередив свою добу
ідеєю природовиховання.
Філософія Григорія Сковороди й
сьогодні актуальна своєю критикою
розбещеності сильних цього світу
(«Сон », «Розмова п’яти мандрівників
про істинне щастя в житті»), узагалі
людської зажерливості («Убогий
Жайворонок*); своєю «проповіддю
життєрадісної гуманності» (слова
І. Франка); вірою в те, що «Ми збу­
дуємо світ кращий. Створимо день
веселіший» (діалог «Поток зміїн»).

загрузка...

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.