«Енеїда* (1798,1809,1842) — тра­
вестійна бурлескна поема. Травестія
(від італійського ігаиезИге — пере­
вдягати) — різновид жартівливої бур­
лескної поезії, коли твір із серйозним
чи героїчним змістом та відповідною
формою переробляється на твір ко­
мічного характеру з використанням
панібратських, виразно розмовних
зворотів. Котляревський переодяг­
нув героїв римської «Енеїди» Вер-
гілія в український національний
одяг і взагалі переселив їх в українсь­
ке середовище, де троянці (читай за­
порожці) уживають українські
національні страви, п’ють українські
напої, тут звучать українські народні
інструменти, співають українських
пісень, грають в народні ігри:
Тут їли різнії потрави,
І все з олив’яних мисок,
І самі гарнії приправи
З нових кленових тарілок:
Свинячу голову до хріну
І локшину на переміну,
Потім з підливою індик;
На закуску куліш і кашу…
І кубками пили слив’янку,
Мед, пиво, брагу, сирівець,
Горілку просту і калганку,
Куривсь для духу я ловець.
Бандура горлиці бриньчала,
Сопілка зуба затинала,
А дудка грала по балках…
Боги одягнені, як українські жін­
ки та чоловіки XVIII ст.:
А послі гарно нарядилась,
Як би в оренду на танець,
Взяла кораблик бархатовий,
Спідницю і корсет шовковий
І начепила ланцюжок;
Червоні чоботи обула,
Та і запаски не забула
А в руки з вибійки платок.
«Енеїда» Котляревського не по­
в’язана з першоджерелом. Автор пос­
тавив перед собою інше завдання: У
відомому для всіх сюжеті дати опи
зовсім нового, маловідомого досі Дл
світу життя українського народу-
530
На думку Б. Степанишина,
«Енеїда» Котляревського — тра­
вестія, у якій не дотримано всіх
правил жанру, швидше це героїко-
комічна поема.
Жанр бурлеску (французьке bur­
lesque — від італійського hurla —
жарт) вимагає зміни місць «високо­
го» та «низького» стилю. Трагічне са­
моспалення Дідони автор «знижує»
коментарем «Послала душу к чорту в
ад», повелитель моря Нептун «вир-
нув з моря, як карась», боги в гостях
уЗевса за столом «понадувались, мов
йоржі», під час бою «враг на врага
скакав, мов блохи», Зевс — верхов­
ний бог — «кружляв сивуху і оселед­
цем заїдав». На зразок епічних бога­
тирів (у пародійному стилі) автор ха­
рактеризує силу Енея: «Махне мечем
— врагів десятки лежать, повистав­
лявши п’ятки».
Сюжет. Котляревський згідно з ви­
могами жанру дотримується сюжету,
запозиченого у Вергілія. У цьому лег­
ко переконатися, якщо порівняти
обидві «Енеїди». Після зруйнування
Трої греками, онук троянського царя
Еней, виконуючи волю богів, на чолі
троянців мандрує в пошуках Італії,
Де має заснувати державу. Після се­
ми років блукань по різних морях і
країнах, зазнавши багатьох пригод,
троянці прибувають до Італії. Зустрі­
чають їх гостинно, але попереду —
тривала й кривава війна троянців з
рутульцями, бо цар рутульців Турн,
як і Еней, хоче одружитися з дочкою
царя Латина. І все-таки твір К отля­
ревського оригінальний, насамперед
за композицією: у римського автора
12 частин, в українського — 6. Н изку
епізодів (розповідь Енея про загибель
Трої) Котляревський зовсім випус­
кає, а деякі розгортає в ширші сцени
(гостювання троянців у Дідони), пек­
ло і рай описує по-своєму, інш і кар­
тини теж оригінальні, бо вони в дусі
українського фольклору.
Географічні назви в поемі — ук ­
раїнські. Приймання гостей, полю ­
вання, готування до війни у Вергілія
немає. До того ж описи побуту ук ­
раїнського суспільства у Котляревсь­
кого часто такі обширні, що забуваєш
про першооснову поеми. Та й автор
зізнається:
Я, може, що-небудь прибавлю,
Переміню і що оставлю,
Писну — як од старих чував.
«Правдиві й мальовничі картини
життя України відтіснили античний
світ на другий план. Завдяки тако­
му самостійному підходу до справи
«Енеїда» і на запозичений сюжет
вийшла оригінальним твором. По су­
ті, крім імен героїв та основної нитки
подій, від Вергілієвого твору нічого
не залишилося, бо минуле тут стало
сучасним, сучасне — минулим, ге­
роїчне — побутовим, а побутове — під­
несено урочистим» (Б. Степанишин).
531
_________________________Нова літ ерат ура
УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА
Проте гумор «Енеїди* — не розва­
жальний. Поема зорієнтована на су­
часність (ХУШ-ХІХ ст.). Ніби жарту­
ючи, автор відтворив минуле й загля­
нув у майбутнє. Як зауважує М. Жу-
линський, міф про легендарного
Енея, якого письменник «зобов’язу­
вав* заснувати новий Рим (у націо­
нальній інтерпретації) зрощується з
народним уявленням про героя, який
здатен віднайти дорогу до обіцяного
краю — до нового Риму. Його мета,
яка означена в поемі, полягає у від­
родженні колишньої слави слов’ян­
ської Трої — Києва, зруйнованої
столиці українства, у відновленні
втраченої Батьківщини.
Еней збудує сильне царство
І заведе своє там панство,
Не малий буде він панок.
Він збудує сильну державу зі свої­
ми порядками, зі своїм — національ­
ним — устроєм, який відповідав би
інтересам українців — енейців.
Нехай поселить тут свій рід.
Но тільки, щоб латинське
плем’я
Удержало на вічне врем’я
Імення, мову, віру, вид.
Еней Котляревського створив нову
Трою, що є, за переконанням Валерія
Шевчука, «образом Козацької держа­
ви*, не випадково в поемі Еней пос­
тає в героїчному ореолі козацького
провідника, його троянці — це ук­
раїнці. Вирушаючи на величний
двобій з Турном, який підбадьорім
своїх воїнів-рутульців російським-
«Ребята», Еней звертається до ук’
раїнців-троянців: «Козацтвої ЛицарЦ
Трояне!» — і перемагає Турна.
Зображаючи сучасну йому дійс.
ність, Котляревський висміює соціаль­
ну й моральну нікчемність панівних
класів, паразитизм, жорстокість, ха­
барництво, пияцтво, зажерливість,
пихатість. Автор української «Енеї­
ди» порушує низку суспільно важли­
вих для нашого народу проблем:
соціальної нерівності, захисту рідної
землі від ворогів, громадського обо­
в’язку, честі сім’ї, виховання дітей,
дружби, кохання та ін.
Проте «Енеїда» не тільки антифео­
дальна сатира. У картинах бенкету­
вання богів, які «забули наших
людських бід», маємо критичне по­
цінування всього самодержавного
Олімпу. Як доречно зауважує В. Пог-
ребенник, якщо в радянські часи
соціально-сатиричним мотивам «Ене­
їди» приділялася навіть надмірна
увага, то ще важливіші в поемі
національно-патріотичні мотиви, нав-
паки, затушовувалися. Чи не тому»
що попри всю лояльність І. Котля
ревського до панівної влади, поем»
містить багато двозначних місДь’
Скажімо, троянці-козаки прямую411
до Кумської землі, співають:
Про Сагайдачного співали,
Либонь, співали і про Січ,
532
Нова література
Як в пікінери набирали,
Як мандрував козак всю ніч;
Полтавську славили шведчину…
М. Павлишин зазначає: «Виника­
ють питання: який саме був зміст
пісень про рекрутування козаків у
пікінери — регулярні полки російсь­
кої армії — відразу після знищення
Запорізької Січі? І далі: оспівуючи
«полтавську шведчину», котре з двох
військ вони прославляли — військо
Петра І, з яким воювала більшість
козаків Гетьманщини, чи військо
Карла XII, Мазепи й запорожців? Та­
ка сама невиразність значення спос­
терігається й у пам’ятних, часто ци­
тованих рядках «Любов к отчизні де
героїть, Там сила вража не устоїть».
Сам читач має право пристосувати
цю сентенцію до будь-якої «отчиз-
ни», яка йому дорога ».
У 1775 році за наказом Катерини II
Запорізьку Січ зруйновано. Зобра­
ження Котляревським козаків в об­
разах відомих троянців було спробою
нагадати про героїзм, незламність ду­
ху, волелюбність, патріотизм наших
предків і відновити притлумлену ца­
ризмом національну гордість ук­
раїнського народу, його прагнення до
волі й самостійності. Патріотичною
мрією полтавця наснажено Анхізів
заповіт Енеєві: «розплодити великий
1 завзятий рід», по-господарськи «жи­
ти та поживати». На жаль, панівна
бурлескна манера викладу, — наго­
лошує В. Погребенник, — надала ба­
гатьом сторінкам поеми характеру
глумливої самоіронії, глузування над
принизливим своїм становищем у
Росії («Пропали! Як Сірко в базарі!
Готовте шиї до ярма!»). Емоційна й
естетична невідповідність такого то­
ну до трагізму історичних подій зу­
мовила критичність висловлювань
про «Енеїду» зрілих Т. Шевченка
(«все-таки сміховина на московський
кшталт») і П. Куліша («бурлацьке
юродство»), що добре розуміли непе-
рспективність дальшого саморуху
літератури бурлескно-травестійним
шляхом. Однак у тім-то й полягає не­
однозначність і навіть парадоксаль­
ність нашої «Енеїди», що її автор під­
свідомо став тим голосом народного
духу, який змагався за відродження.
Завдяки бурлеску Котляревський
здійснив майже неможливе. У тра­
вестії можна було вживати соціально
упосліджену українську мову й писа­
ти про народні звичаї та побут, не ви­
ходячи за межі класицистичної тра­
диції. Котляревський повною мірою
використав можливості мови й ство­
рив україномовний шедевр комічної
поезії низького стилю. Він увів нелі-
тературну мову в літературу, вико­
риставши для цього єдиний жанр,
який міг послужити такому задуму.
Його компетентність як поета та
знавця мови спиралася на життєздат­
ність народної основи майбутньої но-
533
УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА
вої української літературної мови.
Комічне начало, на думку М. Павли-
шина, прозвучало як заклик до на­
ступників творити літературу шир­
ших інтелектуальних та емоційних
діапазонів. А «Енеїда», хоч би якою
жартівливою й легкою на перший
погляд здавалася, порушує надзви­
чайно серйозні проблеми національ­
ного буття.