Романтичний за своїм світосприй
няттям, Т. Шевченко не міг не вико-
546
ристати улюблений жанр романтиків
— баладу. Романтики змальовували
світ таким, яким його хотіли бачити
У ньому ніби все, як у реальному
світі, але все те… трохи незвичне.
Поети-романтики відкрили для се
бе океан українського фольклору
(Г. Клочек) — силу-силенну пісень,
казок, переказів, легенд… вони на
магалися залучити їх у писемну літе
ратуру, адже своєю фантасмаго-
рійністю український фольклор був
співзвучний романтичному світоба
ченню. Молодий Шевченко блискуче
продемонстрував своє вміння різно
манітні народні уявлення перетвори
ти у художнє явище. М. Гоголь пи
сав, що в основі балад — «таємничі
поетичні перекази і явища, що звору
шують і лякають уяву».
«Причинна». Балада «Причинна»
відповідає вимогам жанру. Сюжет у
ній — незвичайний і загадковий, ко
лоритно-похмурий. У баладі йдеться
про події казково-фантастичного ха
рактеру. Початкова картина буряної
ночі є, у певному розумінні, самодос
татнім твором.
Реве та стогне Дніпр ш ирокий,
Сердитий вітер завива,
Додолу верби гне високі,
Горами хвилю підійма. ^
Дванадцять початкових рядків ^
лади сьогодні широко відомі як
родна пісня. Та цей фрагмент ви
нує важливу функцію в комп
Нова літ ерат ура
ційній структурі всієї балади. Карти
на бурі змінюється картиною спо
кійної ночі.
В таку добу під горою,
Біля того гаю,
Що чорніє над водою,
Щось біле блукає…
Це — причинна (божевільна)
дівчина, яка не витримала розлуки з
коханим. Роздуми автора над долею
сироти теж стали самостійним тво
ром — народною піснею:
Така її доля… О Боже мій милий!
За що ж ти караєш її молоду?
Зате, що так щиро вона полюбила
Козацькії очі?.. Прости сироту!
Русалки, викликані місяцем і зо
рями, під тихий плюскіт хвиль вихо
дять з води. Танцюючи, співаючи, вони
залоскотали дівчину. Козак, який
усе-таки повертається з далекої доро
ги, з горя теж розлучається з життям.
Смерть дівчини й козака схвилювала
все село. Загиблих ховали разом:
Посадили над козаком
Явір та калину,
А в головах у дівчини
Червону калину.
На прикладі балади «Причинна»
переконуємося, що Шевченко ор
ганічно ввібрав образне мислення
свого народу. Слушно про це писала
Михайлина Коцюбинська: «Шевчен
кові художні взаємини з народною
піснею… весь час будуються на пе
реплетенні, на взаємодії двох тен
денцій. З одного боку — максимальне
наближення до стихії, духу народної
пісні, з другого — постійне прагнен
ня до її перетворення, переосмислен
ня, підкорення своїм індивідуальним
художнім завданням. Мовби працює
потужний генератор для переробки
поетичної енергії фольклору. Ц і дві
тенденції не є полярними, як може
здатися на перший погляд. Навпаки
— вони взаємозалежні. Органічне
злиття з духом народної пісні дає
право поводитися з нею як господар,
почуватися в її стихії як вдома*.
У шевченкових пейзажах є майже
всі найхарактерніші для народних
пісень деталі: і соловейко, і вишневі
садки, і білі хати, і темні гаї, і високі
могили в полі… А ле в Шевченка ці
характерні «знаки» українського
пейзажу набули авторського забарв
лення. Говорячи словами І. Франка,
«увесь той, так сказати, сік українсь
ких пісень народних… перетворений
в кипучу кров самого Шевченка, закра
шений сильно його індивідуальністю*.
«Тополя». Типова балада у кон
тексті ранніх романтичних творів
Т. Шевченка. Твір починається ча
рівною картиною степу: синіє без
крає поле, гуляє вітер, нагинає оди
ноку тополю:
По діброві вітер виє,
Гуляє по полю,
Край дороги гне тополю
До самого долу.
547
УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРА ТУРА
Ці рядки є своєрідним обрамлен
ням балади. У мальовничому описі то
полі вгадується дівчина. Настрій три
воги охоплює душу, бо тополя «марне
зеленіє», «одна як сирота», «кругом
ні билини», тільки степ та могили.
Символіка самотності розкривається
через сприйняття тополі постійними
мандрівниками степу — чумаком та
чабаном, їх роздумами про дерево-си-
роту серед безкрайого степу.
Сюжет балади традиційний для ук
раїнського фольклору. Чорнобрива
дівчина щиро і вірно покохала коза
ка, але бути разом їм не судилося.
Дівчина «як голубка без голуба» за
лишилася одна, сиротою, скінчилась
її радість, стих соловейко в лузі. При
чину розлуки з милим автор не нази
ває: «Пішов — та й загинув». Мину
ло два роки, але дівчина вірно чекає,
«сохне вона, як квіточка».
Соціально-побутовий конфлікт,
покладений в основу балади, загост
рюється. Мати докладає всіх зусиль,
щоб дочка вийшла заміж за багатого.
І нічого, що він старий. Але дівчина
не зраджує свого кохання, вона йде
навіть проти рідної матері, відстою
ючи свої права на щастя й любов:
Не хочу я панувати,
Не піду я, мамо!
Рушниками, що придбала,
Спусти мене в яму…
Дівчина пішла до ворожки, яка пообі
цяла їй за допомогою чарівного зілля
повернути кохиного. Та, випивш и ча
рів, героїня перетворюється на ТОПОЛЮ
Це кульмінація балади. І. Фран«0
вказував, що це греко-римський мо
тив. У міфології греків і римлян бага
то творів про перетворення людей на
дерева: Дафна перетворилася на лав
рове дерево, втікаючи від Аполлона-
Аттіс перетворений на сосну за зраду’
Нарцис перетворений на квітку без
запаху за самолюбство; Геліади пе
ретворені на тополі з великого горя.
Такий мотив поширений і в українсь
ких народних піснях, де свекруха не
любу невістку перетворює на тополю.
Образ тополі в баладі Шевченка
символічний. Гнучка та висока то
поля символізує красу дівочої вір
ності, ідею безсмертя кохання.
«Утоплена». Порушена в баладі
глибока морально-етична проблема
раніше не траплялася в українській
літературі. У центрі балади — страш
ний злочин жінки, що втратила мате
ринські почуття, занапастила донь
ку. Конфлікт побудований на проти
стоянні матері і доньки. Заздрість до
молодої і гарної дівчини, гнів і лють,
ненависть і жорстокість матері зроби
ли Ганнусине життя нестерпним:
Тяжко плакала Ганнуся
І не знала, за що,
За що мати знущається,
Лає, проклинає,
Своє дитя без сорома
Байстрям нарікає.
548
Нова літ ерат ура
розв’язка твору трагічна — мати
„топила доньку й сама загинула ра
зом з нею. Конфлікт твору соціально
зумовлений, адже паразитичне жит-
тЯі пияцтво й розпуста привели за
можну, молоду й вродливу колись
жінку до морального падіння й ду
шевного спустошення. Закоханий у
дівчину «рибалонька кучерявий»
теж пішов «жити в воду*.
Елементами таємничості й суму
пройнята заключна частина балади:
ставок заклятий, тут не купаються
дівчата, хрестячись, обходять його.
Літньої місячної ночі з нього виплива
ють троє утоплеників. Саме цей каз
ково-фантастичний елемент створює
другий «потойбічний світ». М. Коцю
бинська зауважує: «Грань між людь
ми і русалками в баладах Т. Шевчен
ка невелика, дуже умовна. Мати й
дочка з «Утопленої», що стали русал
ками, і рибалка, що втопився, після
смерті поводяться так само, як за
життя. Нічого специфічного, «русал
чиного* нема в Ганнусі (хіба те, що во
на весь час чеше довгі коси), «риба
лонька кучерявий» такий же закоха
ний і сором’язливий, мати і за життя
була, як відьма».
Русалка-мати «мовчки дивиться
на сей бік, рве на собі коси… *.
Образ матері в цій баладі різко про
тилежний до Шевченкових матерів у
багатьох інших творах; він є втілен
им винятково негативних рис злої
жінки. Злочинні почуття й дії матері
зумовлені всім її попереднім ж ит
тям, історією взаємин з дочкою, і
Шевченко щиро вболіває з приводу
людської моралі, спотвореної побу
том (П. Приходько).
«Л іле я ». За формою балада — мо
нолог Л ілеї, яка переповідає історію
дівчини, уже перетвореної на біло
сніжну квітку — символ гармонійної
людини, прекрасної зовні і внут
рішньо. Героїня балади — дочка не
щасної покритки — перетворюється
на ніжну квітку лілею й живе тепер у
панських покоях. Л ілея розкриває
Королевому Цвітові своє життя-мор-
дування. З болем та жалем розпо
відає Лілея про матір-покритку, що з
туги в’яла, проклинаючи спокусни
ка, і померла:
А мене пан
Взяв догодувати.
Я виросла, викохалась
У білих палатах.
Я не знала, що байстря я,
Щ о його дитина.
Пан поїхав десь далеко,
А мене покинув.
І прокляли його люде,
Будинок спалили…
А мене, не знаю за що,
Убити — не вбили.
Тільки довгі мої коси
Остригли, накрили
Острижену ганчіркою
Та ще й реготались.
УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРА ТУРА
У «Словнику символів» читаємо:
«Найганебнішим на Україні для дів
чини було колишнє насильне обстри
гання, яке символізувало неславу за
втрату вінка цнотливості. Така дів
чина звалася «стрига* або «покрит
ка*, бо їй хлопці за зраду відтинали
волосся, їй заборонялося ходити з не
покритою головою. Волосся, коса
зокрема, були символом незайманос
ті, святості». Для більшого прини
ження Лілею покрили «ганчіркою*.
Укладена в уста головної героїні
твору безпосередня сумна оповідь —
це страждання загубленої душі, що
не розуміє причин людської жорсто
кості. Народ своїми звичаями карав
не лише матір-покритку, а й невинне
дитя-байстря.
Не дали дожити
Люде віку. Я умерла
Зимою під тином.
Лілея не розуміє, чому саме зміни
лося ставлення людей до неї, адже во
на така сама непорочна й чиста. Її
хвилює те, що колишня неприязнь до
неї обернулася на захоплення.
Зимою люде… Боже мій!
В хату не пустили.
А весною, мов на диво,
На мене дивились.
Образ Лілеї — символ цноти, ду
шевної чистоти, невмирущості люд
ського духу й непорочної краси.
Поет порушує в баладі проблеми
суспільної моралі, взаємин людини і
суспільства, разом зі своєю грп„і
сР0іНеіп
намагається зрозуміти етику нар0д
Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.
Попередня: Тарас Шевченко 1814 -1861 рр.
Наступна: «До Основ’яненка»