Романтичний за своїм світосприй­
няттям, Т. Шевченко не міг не вико-
546
ристати улюблений жанр романтиків
— баладу. Романтики змальовували
світ таким, яким його хотіли бачити
У ньому ніби все, як у реальному
світі, але все те… трохи незвичне.
Поети-романтики відкрили для се­
бе океан українського фольклору
(Г. Клочек) — силу-силенну пісень,
казок, переказів, легенд… вони на­
магалися залучити їх у писемну літе­
ратуру, адже своєю фантасмаго-
рійністю український фольклор був
співзвучний романтичному світоба­
ченню. Молодий Шевченко блискуче
продемонстрував своє вміння різно­
манітні народні уявлення перетвори­
ти у художнє явище. М. Гоголь пи­
сав, що в основі балад — «таємничі
поетичні перекази і явища, що звору­
шують і лякають уяву».
«Причинна». Балада «Причинна»
відповідає вимогам жанру. Сюжет у
ній — незвичайний і загадковий, ко­
лоритно-похмурий. У баладі йдеться
про події казково-фантастичного ха­
рактеру. Початкова картина буряної
ночі є, у певному розумінні, самодос
татнім твором.
Реве та стогне Дніпр ш ирокий,
Сердитий вітер завива,
Додолу верби гне високі,
Горами хвилю підійма. ^
Дванадцять початкових рядків ^
лади сьогодні широко відомі як
родна пісня. Та цей фрагмент ви
нує важливу функцію в комп
Нова літ ерат ура
ційній структурі всієї балади. Карти­
на бурі змінюється картиною спо­
кійної ночі.
В таку добу під горою,
Біля того гаю,
Що чорніє над водою,
Щось біле блукає…
Це — причинна (божевільна)
дівчина, яка не витримала розлуки з
коханим. Роздуми автора над долею
сироти теж стали самостійним тво­
ром — народною піснею:
Така її доля… О Боже мій милий!
За що ж ти караєш її молоду?
Зате, що так щиро вона полюбила
Козацькії очі?.. Прости сироту!
Русалки, викликані місяцем і зо­
рями, під тихий плюскіт хвиль вихо­
дять з води. Танцюючи, співаючи, вони
залоскотали дівчину. Козак, який
усе-таки повертається з далекої доро­
ги, з горя теж розлучається з життям.
Смерть дівчини й козака схвилювала
все село. Загиблих ховали разом:
Посадили над козаком
Явір та калину,
А в головах у дівчини
Червону калину.
На прикладі балади «Причинна»
переконуємося, що Шевченко ор­
ганічно ввібрав образне мислення
свого народу. Слушно про це писала
Михайлина Коцюбинська: «Шевчен­
кові художні взаємини з народною
піснею… весь час будуються на пе­
реплетенні, на взаємодії двох тен­
денцій. З одного боку — максимальне
наближення до стихії, духу народної
пісні, з другого — постійне прагнен­
ня до її перетворення, переосмислен­
ня, підкорення своїм індивідуальним
художнім завданням. Мовби працює
потужний генератор для переробки
поетичної енергії фольклору. Ц і дві
тенденції не є полярними, як може
здатися на перший погляд. Навпаки
— вони взаємозалежні. Органічне
злиття з духом народної пісні дає
право поводитися з нею як господар,
почуватися в її стихії як вдома*.
У шевченкових пейзажах є майже
всі найхарактерніші для народних
пісень деталі: і соловейко, і вишневі
садки, і білі хати, і темні гаї, і високі
могили в полі… А ле в Шевченка ці
характерні «знаки» українського
пейзажу набули авторського забарв­
лення. Говорячи словами І. Франка,
«увесь той, так сказати, сік українсь­
ких пісень народних… перетворений
в кипучу кров самого Шевченка, закра­
шений сильно його індивідуальністю*.
«Тополя». Типова балада у кон­
тексті ранніх романтичних творів
Т. Шевченка. Твір починається ча­
рівною картиною степу: синіє без­
крає поле, гуляє вітер, нагинає оди­
ноку тополю:
По діброві вітер виє,
Гуляє по полю,
Край дороги гне тополю
До самого долу.
547
УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРА ТУРА
Ці рядки є своєрідним обрамлен­
ням балади. У мальовничому описі то­
полі вгадується дівчина. Настрій три­
воги охоплює душу, бо тополя «марне
зеленіє», «одна як сирота», «кругом
ні билини», тільки степ та могили.
Символіка самотності розкривається
через сприйняття тополі постійними
мандрівниками степу — чумаком та
чабаном, їх роздумами про дерево-си-
роту серед безкрайого степу.
Сюжет балади традиційний для ук­
раїнського фольклору. Чорнобрива
дівчина щиро і вірно покохала коза­
ка, але бути разом їм не судилося.
Дівчина «як голубка без голуба» за­
лишилася одна, сиротою, скінчилась
її радість, стих соловейко в лузі. При­
чину розлуки з милим автор не нази­
ває: «Пішов — та й загинув». Мину­
ло два роки, але дівчина вірно чекає,
«сохне вона, як квіточка».
Соціально-побутовий конфлікт,
покладений в основу балади, загост­
рюється. Мати докладає всіх зусиль,
щоб дочка вийшла заміж за багатого.
І нічого, що він старий. Але дівчина
не зраджує свого кохання, вона йде
навіть проти рідної матері, відстою­
ючи свої права на щастя й любов:
Не хочу я панувати,
Не піду я, мамо!
Рушниками, що придбала,
Спусти мене в яму…
Дівчина пішла до ворожки, яка пообі­
цяла їй за допомогою чарівного зілля
повернути кохиного. Та, випивш и ча
рів, героїня перетворюється на ТОПОЛЮ
Це кульмінація балади. І. Фран«0
вказував, що це греко-римський мо­
тив. У міфології греків і римлян бага­
то творів про перетворення людей на
дерева: Дафна перетворилася на лав­
рове дерево, втікаючи від Аполлона-
Аттіс перетворений на сосну за зраду’
Нарцис перетворений на квітку без
запаху за самолюбство; Геліади пе­
ретворені на тополі з великого горя.
Такий мотив поширений і в українсь­
ких народних піснях, де свекруха не­
любу невістку перетворює на тополю.
Образ тополі в баладі Шевченка
символічний. Гнучка та висока то­
поля символізує красу дівочої вір­
ності, ідею безсмертя кохання.
«Утоплена». Порушена в баладі
глибока морально-етична проблема
раніше не траплялася в українській
літературі. У центрі балади — страш­
ний злочин жінки, що втратила мате­
ринські почуття, занапастила донь­
ку. Конфлікт побудований на проти­
стоянні матері і доньки. Заздрість до
молодої і гарної дівчини, гнів і лють,
ненависть і жорстокість матері зроби­
ли Ганнусине життя нестерпним:
Тяжко плакала Ганнуся
І не знала, за що,
За що мати знущається,
Лає, проклинає,
Своє дитя без сорома
Байстрям нарікає.
548
Нова літ ерат ура
розв’язка твору трагічна — мати
„топила доньку й сама загинула ра­
зом з нею. Конфлікт твору соціально
зумовлений, адже паразитичне жит-
тЯі пияцтво й розпуста привели за­
можну, молоду й вродливу колись
жінку до морального падіння й ду­
шевного спустошення. Закоханий у
дівчину «рибалонька кучерявий»
теж пішов «жити в воду*.
Елементами таємничості й суму
пройнята заключна частина балади:
ставок заклятий, тут не купаються
дівчата, хрестячись, обходять його.
Літньої місячної ночі з нього виплива­
ють троє утоплеників. Саме цей каз­
ково-фантастичний елемент створює
другий «потойбічний світ». М. Коцю­
бинська зауважує: «Грань між людь­
ми і русалками в баладах Т. Шевчен­
ка невелика, дуже умовна. Мати й
дочка з «Утопленої», що стали русал­
ками, і рибалка, що втопився, після
смерті поводяться так само, як за
життя. Нічого специфічного, «русал­
чиного* нема в Ганнусі (хіба те, що во­
на весь час чеше довгі коси), «риба­
лонька кучерявий» такий же закоха­
ний і сором’язливий, мати і за життя
була, як відьма».
Русалка-мати «мовчки дивиться
на сей бік, рве на собі коси… *.
Образ матері в цій баладі різко про­
тилежний до Шевченкових матерів у
багатьох інших творах; він є втілен­
им винятково негативних рис злої
жінки. Злочинні почуття й дії матері
зумовлені всім її попереднім ж ит­
тям, історією взаємин з дочкою, і
Шевченко щиро вболіває з приводу
людської моралі, спотвореної побу­
том (П. Приходько).
«Л іле я ». За формою балада — мо­
нолог Л ілеї, яка переповідає історію
дівчини, уже перетвореної на біло­
сніжну квітку — символ гармонійної
людини, прекрасної зовні і внут­
рішньо. Героїня балади — дочка не­
щасної покритки — перетворюється
на ніжну квітку лілею й живе тепер у
панських покоях. Л ілея розкриває
Королевому Цвітові своє життя-мор-
дування. З болем та жалем розпо­
відає Лілея про матір-покритку, що з
туги в’яла, проклинаючи спокусни­
ка, і померла:
А мене пан
Взяв догодувати.
Я виросла, викохалась
У білих палатах.
Я не знала, що байстря я,
Щ о його дитина.
Пан поїхав десь далеко,
А мене покинув.
І прокляли його люде,
Будинок спалили…
А мене, не знаю за що,
Убити — не вбили.
Тільки довгі мої коси
Остригли, накрили
Острижену ганчіркою
Та ще й реготались.
УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРА ТУРА
У «Словнику символів» читаємо:
«Найганебнішим на Україні для дів­
чини було колишнє насильне обстри­
гання, яке символізувало неславу за
втрату вінка цнотливості. Така дів­
чина звалася «стрига* або «покрит­
ка*, бо їй хлопці за зраду відтинали
волосся, їй заборонялося ходити з не­
покритою головою. Волосся, коса
зокрема, були символом незайманос­
ті, святості». Для більшого прини­
ження Лілею покрили «ганчіркою*.
Укладена в уста головної героїні
твору безпосередня сумна оповідь —
це страждання загубленої душі, що
не розуміє причин людської жорсто­
кості. Народ своїми звичаями карав
не лише матір-покритку, а й невинне
дитя-байстря.
Не дали дожити
Люде віку. Я умерла
Зимою під тином.
Лілея не розуміє, чому саме зміни­
лося ставлення людей до неї, адже во­
на така сама непорочна й чиста. Її
хвилює те, що колишня неприязнь до
неї обернулася на захоплення.
Зимою люде… Боже мій!
В хату не пустили.
А весною, мов на диво,
На мене дивились.
Образ Лілеї — символ цноти, ду­
шевної чистоти, невмирущості люд­
ського духу й непорочної краси.
Поет порушує в баладі проблеми
суспільної моралі, взаємин людини і
суспільства, разом зі своєю грп„і
сР0іНеіп
намагається зрозуміти етику нар0д