Е легія написана 1838 року під
впливом звістки про смерть автора
«Енеїди». Найбільшою заслугою ве
ликого свого попередника Ш евченко
вваж ає те, що Котляревський
Всю славу козацьку за словом
єдиним
Переніс в убогу хату сироти.
Порівнюючи поета з українським
соловейком, Т. Ш евченко прорікає
йому безсмертну славу:
Будеш , батьку, панувати,
Поки живуть люди;
П оки сонце з неба сяє,
Тебе не забудуть.
Послання «До Основ’яненка» разом
з поемами «Іван Підкова» і «Тарасова
ніч» підносять минуле, сповнене ге
роїчними подіями й постатями:
Не вернеться воля,
Не встануть гетьмани,
Не покриють У країну
Червоні жупани!
Серце поета сповнене п екучим и
думками про те, що «Козацтво гине;
Гине слава, батьківщина», що «над
дітьми козацькими поляки пану
ють*. Шевченко поетизуе героїчну
романтику, стверджує невмирущу
славу українського козацтва:
Наша дума, наша пісня
Не вмре, не загине…
От де, люде, наша слава,
Слава України!
Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.
Попередня: «Катерина»
Наступна: «Гайдамаки»