«Інститутка» — перша в україн­
ській літературі соціальна повість.
Була надрукована в журналі «Осно­
ва» з посвятою Т. Шевченку. У тра­
диційній для письменниці манері
розповідь ведеться від імені персона­
жа з простолюду. Перший розділ
повісті є експозицією: у панському
дворі всі готуються до приїзду ЛАН-
ночки, котра навчалася в інституті-
578
Нова література
устина, так звати оповідачку, ко- і
ротко переповідає своє ж и т т я : «Бать- І
ка-матері не зазнаю : сиротою зросла
я, при чуж ині, у л ю д я х » , «На деся- І
тиліттях в зял и м ен е у д в ір » . Іро­
нічно-викривально зв у ч ать її слова І
про стару пані, п р и я к ій «ж и ли спо- І
кійненько», бо б и ти ся вон а стара вж е І
була. С покійно, р о зм ір е н о , н авіть
смиренно переповідаю чи «день при І
дні», ніби нен ароком , м им оволі Ус- І
тина висловлює те, щ о сховано глибо­
ко на споді — зап о вітн е, вим ріяне,
недосяжне: «К оли б в о л я , заспівав би
так, щоб і на селі л у н а л о » . З ав’язкою
є приїзд панночки й обрання У стини
покоївкою. Р о зви т о к дїі настає через
загострення с то су н к ів п ан н о чк и з
кріпаками, її о д р у ж ен н я та переїзд
на хутір. К у ль м ін а ц ія сю ж ету твору
— сцена, у я к ій п ан н о ч к а побила ста­
ру кріпачку. Х отіла вдарити й У сти­
ну, та її захи сти в П р о к іп . Р о зв’я з к а :
Прокопа віддаю ть у рекрути , а У сти­
на, як друж и н а р ек р у та, стає віль­
ною і йде до м іста в н ай м и .
Психологічно тонко творить М ар­
ко Вовчок ви р азн і індивідуалізован і
характери персонаж ів: терпляча У с­
тина, садистка-панночка, «добрий»
пан-лікар (за влучною оцінкою Н аза­
ра «квач»), н еп о кір н і Н а за р та Про-
кіп, велична у своєм у христи ян сько­
му терпінні бабуся.
Класичний гуманний реалізм, на­
скрізна ідея визволення народу, не-
підробний демократизм прози М арка
Вовчка, що знала й зуміла майстерно
відтворити «такі тайни історичної
душ і українського народу і такі гли­
бини, яки х тепер уж е ніхто не знає
або виповісти не вміє» (І. Ф ранко),
забезпечили їй особливе м ісце в
історії письменства.
Щ е за ж иття письменниці її твори
перекладали російською (І. Тур-
генєв), ф ранцузькою (П .-Ж . Сталь
(Етцель)), німецькою , італійською ,
польською , чеською , болгарською ,
угорською мовами, що сприяло зм іц­
ненню зв’язків української літерату­
ри з літературами народів Європи та
піднесенню її авторитету у світі.