Панівне місце в літературі 70-
90-х рр. посідає проза, саме тому ук
раїнських письменників, які твори
ли в цей час, називають «великими
епіками». Прозаїки кінця XIX ст.
збагатили українську літературу і в
ідейно-тематичному, і в жанровому
плані.
На відміну від попередників, пись
менники кінця століття не обмежува
лися лише правдивим відображен
ням народного життя, відтворенням
його страждань, а намагалися про-
світити народ. У літературі з’явля
ються нові характери та герої, образи
«громадського діяча» та «борця пр°’
Нова література
веПравди»; змінюється тематика
# проблематика творів.
Як і в попередні роки, домінант-
темою прози залишається тема
лянсгпва. Пояснюється це насампе-
ед забороною царської влади опису
вати життя соціальних верств, які
рідко спілкувалися українською мо
в о ю
(інтелігенцію, службовців тощо).
Крім того, літератори змушені були
орієнтуватися на селянство як єдино
го повнокровного носія української
мови. Прозаїки намагалися знаходи
ти нові ракурси висвітлення цієї те
ми. Так, поступово письменники зо
середжують увагу на житті інших
соціальних прошарків — міщанства,
службовців, офіцерства, учительства
тощо. У повістях Олени Пчілки
(«Світло добра і любові», «Товариш
ки»), Б. Грінченка («Сонячний про
мінь», «Нарозпутті»), О. Кониського
(«Семен Жук і його родичі», «Юрій
Горовенко») виведено образи інте
лігентів — діячів культурно-
просвітнього руху, «нових людей».
Проте висвітлювати життя цих
верств було легше представникам
західноукраїнської літератури, де не
існувало офіційних заборон («Лель і
Полель», «Для домашнього огнища»
Ь Франка, «Пропащий чоловік»
М. Павлика та ін.).
У Галичині поширюється фемі
ністичний р ух, зачинателькою якого
бажають Наталю Кобринсь-
к у . З її ініціативи створено «Товари
ство руських жінок у Станіславі», що
мало на меті популяризацію фемі
ністичних ідей. Н. Кобринська по
рушує проблеми самопробудження
жінки, виховання її самосвідомості.
Неоціненною заслугою письменниці
є розвиток «жіночої прози», адже її
приклад заохотив до праці на літера
турній ниві відомих письменниць:
Ольгу Кобилянську, Євгенію Яро-
шинську, Анну Пав лик.
Збагачується українська проза й
жанрово. У 70-80-х рр. на перше міс
це серед прозових творів виходять ро
ман та повість. Проте в цей період
спостерігається плутанина у визна
ченні жанрової природи твору. Так,
наприклад, О. Кобилянська назива
ла свої великі епічні твори «Царівну»
та «Людину» оповіданнями, хоч на
справді вони є романами. І. Франко
розглядав роман Панаса Мирного «Хі
ба ревуть воли, як ясла повні?» та по
вість «Повію» як «більшіоповідання».
Відбувається становлення нових
жанрових різновидів повісті. Удоско
налюється форма компонування
життєвого матеріалу в епічних тво
рах. На зміну розповсюдженій ра
ніше оповіді, з П описовою формою та
нечітко вираженим сюжетом (Гри
горій Квітка-Основ’яненко, Марко
Вовчок) приходить розповідь (Іван
Нечуй-Левицький, Панас Мирний,
Пантелеймон Куліш). З ’являється
597
УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРА ТУРА
жанр автобіографічної повісті-хро-
ніки, що має мемуарну форму зобра
ження, до якого звертаються І. Нечуй-
Левицький «Над Чорним морем»,
О. Кониський «Юрій Горовенко*.
Поряд з оповіданням з’являється
новела, нарис, етюд, образок; заро
джується поезія в прозі.
Українська проза, гідно представ
лена І. Нечуєм-Левицьким, Панасом
Мирним, І. Франком, Б. Грінченком,
створила передумови для розвитку та
нового злету українського слова й
стала окрасою світової літератури.
Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.