Панівне місце в літературі 70-
90-х рр. посідає проза, саме тому ук­
раїнських письменників, які твори­
ли в цей час, називають «великими
епіками». Прозаїки кінця XIX ст.
збагатили українську літературу і в
ідейно-тематичному, і в жанровому
плані.
На відміну від попередників, пись­
менники кінця століття не обмежува­
лися лише правдивим відображен­
ням народного життя, відтворенням
його страждань, а намагалися про-
світити народ. У літературі з’явля­
ються нові характери та герої, образи
«громадського діяча» та «борця пр°’
Нова література
веПравди»; змінюється тематика
# проблематика творів.
Як і в попередні роки, домінант-
темою прози залишається тема
лянсгпва. Пояснюється це насампе-
ед забороною царської влади опису­
вати життя соціальних верств, які
рідко спілкувалися українською мо­
в о ю
(інтелігенцію, службовців тощо).
Крім того, літератори змушені були
орієнтуватися на селянство як єдино­
го повнокровного носія української
мови. Прозаїки намагалися знаходи­
ти нові ракурси висвітлення цієї те­
ми. Так, поступово письменники зо­
середжують увагу на житті інших
соціальних прошарків — міщанства,
службовців, офіцерства, учительства
тощо. У повістях Олени Пчілки
(«Світло добра і любові», «Товариш­
ки»), Б. Грінченка («Сонячний про­
мінь», «Нарозпутті»), О. Кониського
(«Семен Жук і його родичі», «Юрій
Горовенко») виведено образи інте­
лігентів — діячів культурно-
просвітнього руху, «нових людей».
Проте висвітлювати життя цих
верств було легше представникам
західноукраїнської літератури, де не
існувало офіційних заборон («Лель і
Полель», «Для домашнього огнища»
Ь Франка, «Пропащий чоловік»
М. Павлика та ін.).
У Галичині поширюється фемі­
ністичний р ух, зачинателькою якого
бажають Наталю Кобринсь-
к у . З її ініціативи створено «Товари­
ство руських жінок у Станіславі», що
мало на меті популяризацію фемі­
ністичних ідей. Н. Кобринська по­
рушує проблеми самопробудження
жінки, виховання її самосвідомості.
Неоціненною заслугою письменниці
є розвиток «жіночої прози», адже її
приклад заохотив до праці на літера­
турній ниві відомих письменниць:
Ольгу Кобилянську, Євгенію Яро-
шинську, Анну Пав лик.
Збагачується українська проза й
жанрово. У 70-80-х рр. на перше міс­
це серед прозових творів виходять ро­
ман та повість. Проте в цей період
спостерігається плутанина у визна­
ченні жанрової природи твору. Так,
наприклад, О. Кобилянська назива­
ла свої великі епічні твори «Царівну»
та «Людину» оповіданнями, хоч на­
справді вони є романами. І. Франко
розглядав роман Панаса Мирного «Хі­
ба ревуть воли, як ясла повні?» та по­
вість «Повію» як «більшіоповідання».
Відбувається становлення нових
жанрових різновидів повісті. Удоско­
налюється форма компонування
життєвого матеріалу в епічних тво­
рах. На зміну розповсюдженій ра­
ніше оповіді, з П описовою формою та
нечітко вираженим сюжетом (Гри­
горій Квітка-Основ’яненко, Марко
Вовчок) приходить розповідь (Іван
Нечуй-Левицький, Панас Мирний,
Пантелеймон Куліш). З ’являється
597
УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРА ТУРА
жанр автобіографічної повісті-хро-
ніки, що має мемуарну форму зобра­
ження, до якого звертаються І. Нечуй-
Левицький «Над Чорним морем»,
О. Кониський «Юрій Горовенко*.
Поряд з оповіданням з’являється
новела, нарис, етюд, образок; заро­
джується поезія в прозі.
Українська проза, гідно представ­
лена І. Нечуєм-Левицьким, Панасом
Мирним, І. Франком, Б. Грінченком,
створила передумови для розвитку та
нового злету українського слова й
стала окрасою світової літератури.