Новий довідник: Українська мова. Українська література

«Хіба ревуть воли, як ясла повні?»

загрузка...

Історія написання. Поштовхом до
написання роману стала подорож Па­
наса Мирного з Полтави до Гадяча.
1874 року письменник у журналі
УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА
«Правда» опублікував нарис «По-
доріжжя од Полтави до Гадяча,
який і був покладений в основу май­
бутнього роману. Почута від візника
розповідь про «трохи чи не на всю гу.
бернію звісного розбишаку» Гнидку
що був засуджений на каторжні робо­
ти, зосталася в пам’яті, «як здоро­
венний іржавий цвях, забитий у білу
гладеньку стіну його спомину*. Від
тоді питання: «Як такий мирний па-
харський побит з його поетичним по­
чуттям, з його людяністю, викинув а
себе такого лютого зарізяку?» — не
давало йому спокою. Але найбільше
дивувало Мирного те, що люди не за­
суджували Чіпку, часто-густо назива­
ючи його нещасним і безталанним.
Робота над романом тривала чоти­
ри роки (1872-1875). Немає ніяких
свідчень, що Мирний збирав додат­
кові матеріали про Василя Гнидку;
вочевидь, письменник створив літе­
ратурний тип-образ Чіпки Вареника,
якого поселив у селі Пісках (воно
існувало насправді) Гадяцького по­
віту (перейменованого в романі на
Гетьманський). Готовий рукопис
повісті П. Рудченко відіслав на ре­
цензію братові Іванові, який висту­
пав під літературним псевдонімом
Білик, — відомому фольклористові
та критику. Той загалом схвально
оцінив розвиток сюжету, але зробив
ряд зауважень. Подальші консуль­
тації та рецензування, починаючи з
610
третьої редакції (всього було шість),
переросли в співробітництво. Оста­
точно закінчений роман не зміг вий­
ти ДРУ ком чеРез уведення в дію Емсь*
кого указу й побачив світ лиш е
1880 року в Ж ен еві за сприяння
Ч. Драгоманова.
Ідейно-тематичний зміст. У романі
«Хіба ревуть воли, я к ясла повні?»
розкрито соціальну дійсність у всіх її
суперечностях, у н ай р ізн о м ан ітн і­
ших виявах — соц іальн и х, націо­
нальних, історичних, побутових; по­
казано, як соціально-економічні умо­
ви формували характер особистості,
визначали її поведінку. Я к зазначає
П. Хропко, головна ідея роману зву­
чить в алегоричній назві: «Воли —
символічний образ уярмленого селя­
нства — не ревли, якб и було що їсти й
пити». С им волічність цього образу
виявилася н астільки прозорою, що
брати були зм уш ені навіть змінити
ори перевиданні (1905 року) назву
роману на «П ропащ у силу». Автори
зображують долю селянина Ничипо­
ра Вареника, щ о зі злиднів «нама­
гається вийти в лю ди », але уклад по-
реформеного ж и ття перетворює його
на «пропащу силу» — розбиш аку, що
весь свій розум і хи ст віддав справі
нерозумного протесту, а згодом пе­
ретворився на л ю того за р ізя к у .
вчинки своїх героїв письм енники
вмотивовують двома основними чин­
никами: соціальним и умовами буття
й успадкованими нахилами — гене­
тичним кодом (що є новаторським
явищем в українській літературі).
Висвітлення життя українського
суспільства впродовж півтори сотні
років — від козаччини, зруйнування
Запорізької Січі через кріпацтво й до
пореформених часів є соціальним
тлом, на якому зображено життя
трьох поколінь села Піски, зокрема
родин Ґудзя та Варениченків.
Композиційна структура роману.
Багатство тематики та проблематики
роману зумовлює складність компо-
зииції. Зовнішню структуру роману
складають IV частини, що містять 30
розділів. У першій частині зображе­
но дитинство, юнацькі та парубочі
літа Чіпки, формування його харак­
теру; докладно простежена в другій
частині історія села Пісок неначебто
порушує логічність викладу, природ­
ний хід подій, відводить читача від
зображеного на початку твору, роз­
криває соціально-історичну основу,
з ’ясовує витоки кривд і бід народних;
у третій частині подано причини,
що поставили Чіпку на «слизьку до­
рогу»; у четвертій — розкрито тра­
гедію бунтаря-розбишаки, «пропащої
сили». О. Білецький зауважив, що
композиція роману подібна до «бу­
динку з багатьма прибудовами і над­
будовами, зробленими неодночасно й
не за строгим планом». Три най­
головніш і сюжетні лінії роману:
___________________ Ново літературо
611
«Чіпка», «Максим Гудзь*. «Сало
Віскі» питори сплітають iM inot
ашдяки чому а чятачів cTtopwwtv:a
враження яро иаслілковв-арячнио’ву
tynoium itm та масмои’іпм усіх
подій. Роакриттю авторського жду му
також с а р м п п і поаасюяветяі еле­
менти га відступи. багвтпдакість і
грувушаиин oapeoeawtis роману. Тре-
ба и ш ія т я , що а роиаяі «Хіба ра*
иут». (шле, як ж лп шимі?» вперше ■
укршж. ькій ороаі в«Йааж виконує ма
лише описову. а і психологічну
функцію, Мажорні, чисті, радісні аа-
мальоака ам мяого пола («…небо —
ні плямочки, ні хмарочки, чисте про*
аора.,,«), що роапочивають роман,
якнайліпше витворюють душевний
світ та почуття головного гароа —
доброго господаря, якому «хочеться
жати й любити*, змінюються нап­
рикінці ромаау тривожними, аловіе-
ними карта мама, у яких перевали-
ють криваві фарбв: «Червоний
шасни просвічував… шлях своїми
кривавими очима.., а навкруги валу*
вала собаки».
Не першому плані — долі Чіпки,
Грицька, Максима, Мотрі. Другопла-
нові обрааи баби Оришкя, діда У ласа
(духовно чистих, справедливих, що с
втіленням народної моралі), Галі
(»ннгола-спаситела», що не змогла
навернути Чіпку на добре) і Хрнсті
сприяють ральефнішому відтворен­
ню головних характерів. Епізодичні
УКРАЇНСЬКА .от М У Р А
персонажі — Лушня, Матня, Пацюк,
Порох, Чижик, Кряжов. Геиерпльша,
пан Польський та все «сонмище
кріпосинкіа» — дали авторові мояі-
яивість передати сутність суспільная
тенденцій, викрити справжні причи­
ни народження бунтаря.
Обрална система. Нп перших сто­
рінках роману Панас Мирний знайо*
мить нас іа Чіпкою Варениченком —
парубком, яких «часто й густо можна
зустріти по наших хуторах і селах».
Проте вирівняє його о-поміж інших
палкий погляд, «бистрий, як блис*
иавка», у якому світилася «якясь не­
звичайна сміливість і духовна міць,
рааом а якоюсь хижою тугою…».
Багатогранний характер Чіпки —
саляннвя, що протестує проти со­
ціально! несправедливості, але, не
анайшоши законних шляхів бороть­
би, стає на «криву стежку« бунтар­
ства, брати Рудченки досліджують
вичерпно та всебічно. Подаючи істо*
рію покріпаччення села Піски, авто­
ри простежують і родовід головного
героя, вгядують про справжнього
батька Івана Вареника (тобто Чіп-
чнного діда), яким був пан Василь
Семенович Польський. Кріпачка
Уляна, одслуживши в панському
дворі, пішла заміж за Петра Варени
ка, а «через три місяці — послав Бог
Петрові сина Івана». Рааом з папсь­
кою кров’ю успадкував Чіпка й
панські вади. Це один а тих генетич*
Ново літ ерат ура
ііЧ чнмників. що мкм и плин на фор-
^«иіия Його характеру. У спадок від
д,6<і Притки — л агідн ої, доброї, ,,(Г,'пи пій зародки добра та любові; ,И. Йвбусю, буду добрий... я алого не робитиму, то й Бог мене не поб'є*, до* одни мала мплив на нього до ним словом, тихою мовою, а от до гетері ставлення Чіпки с нетиповим іля українського селянина. З дитин .ті» він не любив та не слухав й, не лаявся ані лайки, ані бійки матери* іо і, а з роками з ’явилася й неповага. ! злість, і ненависть до неї. Виростав Чіпка в «голоді та холоді, у злиднях та недостачах. 1 все сам собі як па­ лець». Людська кривда та несправед­ ливість запалили гнів у чутливому та вразливому дитячому серці, роз'ят­ рили його душ у, у якій химерно пе­ реплелися доброта, ж алісли вість, чуйність до чужого горя та злість, не* аависть, запальність. Щ е малям він повиймав ножем в образа очі, щоб з'їсти скибку хліба; згодом ледве не спалив козака Бородая; почувши від Уласа правду про батька, заки ­ нув матері: «Недобре зробив батько... Чому він їх [панів] не вирізав, не ВЛ­ ОМИВ?..* Отже, схильність до помс- та> бунтарства ионною мірою Чіпка
*Мвляє вже в дитинстві. З часом бо-
***• відчуття соціальної несправед­
ливості, нерівності, гніту посилюеть-
**• переростає у важ ку недугу, пору-
ЩУС Душевну рівновагу. Щ оправда,
Чіп ч ііі ю я а а м і роки були весе­
лішими: громада в ід е ц в л а їм з
м апр’ю землю, « явилися статки, а з
ними А иадіі про одруж еикия, щасли­
ве сімейне ж иття, м і р н і селяись-
кий побут.
Нова біда — відібрали землю — пе­
ревернула спокійне хліборобське
життя. На знайшовши правда в суді
(ва повернення землі суддя вимагав
50 рублів). Чіпка втрачає віру в спра­
ведливість, намагається втопити своє
горе в чарці. Пияцтво, ляха компанія
— М ат ня,Л уш ня. Пацюк — штовха­
ють його до грабіжництва та розбою.
Стихійний протест, намагання повер­
нути своє керує Чіпкою , коли вія гра­
бує пава, голову, писаря, проте будь-
який злочин, навіть в ім ‘я високої
ід еї, дем оралізує лю дину, нівелює
цінність людського життя (Ч іпка і
ва хвиливу не переймається смертю
безневинно вбитої ним людини —
сторожа).
П ісля ж орстокої розора а я мос­
калів над селянами, щ о прагнули по­
вернути грош і за відроблені два роки,
накинуті павами після скасування
кріпацтва, Ч іпчиве серце спалахує
лютою ненавистю до гнобителів: «Ду­
ша мліла й боліла — помстою; серце
гукало — оддячити; розум пашів —
злом *. Та про лю дське око він, пере­
просивши матір та начебто схаменув­
ш ись, починає нове ж иття. Важка
праця селянина, щ оденні клопоти;
УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРА ТУРА
чисте, світле кохання до Галі, одру­
ження, нове хазяйство повертають
Чіпку до чесного життя. Він полишає
нічні грабунки, уникає старої ком­
панії. «Прихильний до чужого не­
щастя, …жалісливий на чужу утра­
ту» Чіпка плекає в серці надію бути
корисним для людей, громади, обсто­
ювати їхні права. «Давнє забувалося,
мов його й не було ніколи: він тепер
отаманує на громаді*. Чіпку обрано
гласним, а згодом й членом повітової
земської управи. «Лагодився Чіпка
громаді служити — збирався добро
робити…*, «а вийшло так, що — де
знайшов шану, там загубив спокій
і… долю!* Дворяни, намагаючись
позбутися «хама*, знайшли стару
справу про «покражу пшеницы» та
вивели Чіпку з управи. Скривдже­
ний, зневажений, він знову ступає на
«слизьку дорогу*, не розбираючи до
пуття, де правда, а де кривда. Сліпа
помста призводить до того, що розби­
шаки «виполонили* цілу сім’ю. Як
згадка про цей злочин, височить біля
Пісок могила, де «тліє вісім безне­
винних душ, загублених в одну ніч
«страшним чоловіком*.
За принципом контрасту виписано
образ Грицька. Зазнавши багато горя
змалечку (батьки його померли від
холери), Грицько, дійшовши літ, по­
дався на заробітки. Важко пропрацю­
вав два роки, та вернувся в село з чи­
малими грошима, купив ґрунт, хату,
завів хазяйство й почав думати пр0
весілля. Шукав собі дівчини багатої
та вродливої, а покохавши, оженився
на сусідській наймичці — такій само
сироті, як і він. Грицько, як і Чіпка
з дитячих років бачив і кривду, і
несправедливість людську та пансь­
ку, проте ніколи не намагався чини­
ти опір, бунтувати. Палкі Чіпчині
слова не зачепили його серце, та заро­
дили тугу в чутливій до чужого горя
Христиній душі. Христя щораз
порівнює чоловіків: «Грицько її, доб­
рий її Грицько, ніколи нічого такого
не казав…», «Чіпка, що казав, усе те
правда, свята правда… А Грицько
мовчав…». Він «своїм, на прибуток
напрямленим розумом» не здатен
зрозуміти Чіпчиних поривань і праг­
нень. Його егоїстична, власницька
натура прагне одного — власної без­
пеки та зиску. Під час придушення
стихійного бунту Грицько не лише
тікає городами від москалів, кинув­
ши й діда Уласа, і самого Чіпку, а
«настоявшись… та надивившись вдо­
сталь на бійку кріпаків…» ще й зне­
важливо вигукує: «Так їм і треба,
злодіям!». Моральне переродження
Грицька, зневажливе ставлення до
односельців автори пояснюють впли­
вом соціальних умов і середовища на
людину, яке породжує або присто­
суванців, моральних покручів, Ш°
зрікаються свого народу, або ж
бунтарів.
614
Нова література
Аналізуючи, як і чинники мали
иВ на формування характеру
м с и м Ґудзя, брати Рудченки
о с т е ж у ю т вй ого родовід (знову ж
% генетичний код).
ВІД Д*Да М ир °на Ґудзя — славного
к03ака, Щ° обстоював колишню сла-
ву дВитяги та волю козацьку — Мак­
сим успадкував запальну, непокірну
вдачу. «Січові оповістки про запо-
розьку вдачу, про запорозьку волю
западали у гаряче серце онукове…» і
Максимові «хотілось самому битись,
рубатись, розгардіяш ити…». М ож­
ливо, за часів козацтва Максим став
би таким самим добрим козаком, як і
старий Мирон, та в уярмленому,
покріпаченому селі його бурхлива,
волелюбна натура виявляє себе в зух­
валих учинках, бійках, непокорі, пи­
яцтві. Намучившись із сином, Іван
Ґудзь вирішує віддати М аксима в
москалі. Картини муш три та зну­
щань над рекрутами, ж ахливі умови
їхнього життя — не лиш е данина ав­
торів реалістичній тради ції. Саме
московська служба зробила з «палко-
г°і як порох, сміливого, як голодний
вовк» парубка розбійника та тра­
вника. Походи «на прокормление»
♦хоча спершу й будили якийсь сум і
0страх у душі М аксимовій неправ­
ою, крадіжкою, грабунком, а не чес-
вимзаробітком», проте з часом при­
таївся до них, і повернувш ись на
атьківщину, він і далі легким спосо­
бом здобував гроші, його хутір став
пристановищем розбишак.
Образ Мотрі — один з найтра-
гічніших в українській літературі.
«Не судилося Мотрі щастя. Не зазна­
ла вона його змалку; не бачила дів­
кою; жінкою ; не сподівалася за-
мужньою вдовою…». Після хвилини
непевного щастя (пізнього заміж жя з
Остапом Хрущем, що повернувся з
Дону) зазнала вона страшного лиха.
Забобонні селяни зневажали та не­
славили її (що пішла заміж за двужо-
на), відмовляли в роботі. Мотря на
силу прогодовувала себе, стару матір
Оришку та малого Чіпку. Щ астя зно­
ву всміхнулося їй, коли Чіпка підріс
та громада відсудила їм землю. З ’я ­
вилися які-не-які статки, худоба,
і — найголовніше для селянина —
земля («Селянин без поля — старець
без рук і без ніг»). Та й те щастя було
примарним: продажні судді відсуди­
ли Мотрину землю «приблуді» з До­
ну, а сам Ч іпка, не дошукавш ись
правди, спився, скривдив матір та
прогнав її з двору. Щ оправда, схаме­
нувшись після «москалівської нау­
ки», він перепросив її, одружився,
зажив мирним хліборобським ж ит­
тям. Здавалося, щ астя огорнуло їхню
хату. Та знову людська кривда ш то­
вхнула Ч іпку на злочини, а м ате­
рі дісталося найстраш ніш е — до­
нести на сина, пережити свою та його
ганьбу. Мотря є втіленням людської
УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРА ТУРА
моралі. Її совість, сумлінність, її ду­
ша не дозволили приховати синів
злочин. Вона мати, але вона й люди­
на, що має боротися зі злом.
Галя — «польова царівна* і «роз­
бишацька дочка* — прагнула ввійти
в лихе товаристо «тихим янголом —
спасителем*, а правду, справедли­
вість бачила в любові, доброті, чеснос­
ті, щирості. Ніщо у світі, на її думку,
не виправдає злочин і вбивство. Рито­
ричне: «Так оце та правда?!» — стало
підсумком її життя, сподівань, лю­
бові; дізнавшись про Чіпчин злочин,
вона наклала на себе руки.
Сюжетна лінія роману, що опо­
відає про долю панів Польських, тіс­
но переплелася з сюжетною лінією
села Піски. Закріпачення колись
вільних козацьких нащадків почала­
ся саме з приїзду в Піски генерала
Польського. «Голопузий шляхтич»,
що «.. .терся до передніх вельмож, по­
ки таки дотерся до генерала … і до
Пісок!*, спробував спочатку тиснути
на піщан силою, та, злякавшись, що
ті повтікають на вільні степи, кинув­
ши й ґрунт, і худобу, повів облудну
політику: наказав селянам лише пла­
тити чинш. Та після його смерті ста­
ра генеральша, а потім її діти уярми­
ли піщан, накинули до шести днів
панщини, знущалися як могли й
хотіли, карали, продавали кріпаків.
Довгоочікувана реформа скасуван­
ня кріпацтва не принесла бажаної
волі селянам, бо вони мали відробити
ще два роки, та й після того безземел­
ля, нестатки, безправність, соціальна
нерівність робили їх залежними Від
панської сваволі. Рід панів Польсь­
ких розрісся. Заверховодили вони у
Гетьманському повіті, я к у себе в
царстві. «Василь Семенович — ц а.
рьок; його родичі — царські слуги; а
цілий повіт з панами й мужиками —
піддані».
Змальовуючи панів Польських —
лютих ворогів українського народу,
автори висвітлюють проблеми й «зо­
лотого віку панського панування», і
кріпосницької суті реформи, і поре-
формених років.
Викриттям цих проблем брати
Рудченки засвідчили, що роман
«Хіба ревуть воли, як ясла повні?» є
широким соціально-психологічним
полотном, у якому висвітлено до- та
пореформену Україну, порушено ак­
туальні проблеми соціально-політич­
ного та соціально-економічного
спрямування.

загрузка...

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.