Іван Карпенко-Карий певний час
прожив на хуторі Н адія, хліборобив:
ходив за плугом, сіяв, косив тощо,
тому з побутом селян був добре знайо­
мий. Було йому відоме й життя
сільських багатіїв, учорашніх селян,
що, забагатівши, організовували на
скуплених землях цілі економії. Зма­
лювання методів господарювання но­
вих «хазяїв землі» стало темою ко­
медії «Хазяїн».
Основним об’єктом зображення в
п’єсі є «хазяйське колесо» мільйоне­
ра Пузиря, яке символізує собою всю
систему тогочасного капіталістично-
N господарювання. У листі до сина
Н&зара Іван Карпенко-Карий так ви­
бачав основну ідею п’єси: «Зла сати-
№ на чоловічу любов до стяжання без
ЖоДної іншої мети».
Жанр та ком позиція твору. За
Жанром п’єса «Хазяїн» — соціальна
сатирична комедія. Вона має кілька
сюжетних ліній. Усі події відбува­
ються в родині Терентія Гаврилови­
ча Пузиря та зосереджені навколо йо­
го інтересів як хазяїна. Вузьке коло
дійових осіб — рідні, підлеглі та
знайомі Пузиря — сприяє відтворен­
ню хазяйського побуту, картин жит­
тя скупого мільйонера.
Як і в п’єсі «Сто тисяч», Карпенко-
Карий будує комедію на типовій
інтризі — незаконній махінації. Ба­
гатий землевласник, що має кілька
економій, силу-силенну хліба та ху­
доби, пристає на пропозицію посеред­
ника Маюфеса переховати на своїх
землях 12 тисяч овець банкрута М и­
хайлова, банкрутство якого є ви­
гідною шахрайською комбінацією.
Пузир прекрасно усвідомлює й «об-
міркованість несостоятельности»
Михайлова, і незаконність угоди, та
все ж таки пристає на неї, спокусив­
шись двадцятьма відсотками з вало­
вої виручки.
Раніше дослідники вважали прото­
типом Пузиря мільйонера-землевлас-
ника Терещенка, про якого ходило
багато різних анекдотів, що мали
підстави, проте в листі до історика й
філолога В. П. Науменка Іван Карпе-
ко-Карий зазначає: «Мій «Хазяїн» —
не єсть Терещенко. Всі хазяїни отри­
цательного типа пізнають себе в ко­
медії, бо вона написана з багатьох
відомих мені багачів…». Скупість,
619
УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРА ТУРА
надмірна ощадливість мільйонера
виявляється навіть у дріб’язках: ко­
жусі, який «аж торохтить», халаті,
від якого смердить. Пузир годує
робітників хлібом, замішаним на по­
лові; щоб здобути дешевих робітни­
ків, вимагає від Зел енського: «Так ви
зробіть у Мануйлівці бідність*. Пу­
зир вважає себе за справжнього ха­
зяїна життя, свідченням цього є його
мова, він говорить наказовими речен­
нями: «Треба, щоб казенна земля зос­
талась за мною, чуєш?., казенну об­
рочну статтю взять!., наділи мужи­
цькі на десять літ в аренду взять!».
Усе своє ясиття Пузир «йшов за ба­
ришами наосліп, штурмом кришив
направо і наліво, плював на все і
знать не хотів людського поговору*.
За цим же принципом живуть і йо­
го помічники — Феноген та Ліхта-
ренко. Так крутиться хазяйське ко­
лесо, яке «одних даве, а інші проска­
кують*. Воно розчавило Зозулю, що
жив за совістю.
Наприкінці комедії Карпенко-Ка-
рий виводить силу, здатну чинити
опір тому страшному колесові. Мануй­
лівці та строкові робітники зчинили
бунт, незадоволені умовами праці та
харчуванням. Цей бунт — зародок се­
лянських заворушень і страйків, що
також є ознакою нової доби.
Несподіваною є смерть великого й
могутнього Пузиря. Погнавшись за
гусьми, що скубли копу хазяйської
620
пшениці, Пузир упав і відбив ниркй
Навіть перед обличчям смерті він ли­
шається колишнім хазяїном: шкодує
грошей на лікаря, але дає наказ огля­
нути куплених овечок, у одної з яких
поранений хвостик, а друга шканди­
бає, щоб «часом не загинули, — шко­
да худоби і потеря…».
Остання ява містить розв’язки всіх
сюжетних ліній: урядник викликає
Пузиря на допит «як обвиняемого в
сокритії дванадцяти тисяч овець»,
наймит приносить звістку про бунт у
Мануйлівці, вирішено питання про
шлюб Соні й Калиновича.
.. Жалюгідна смерть «креза» Пузиря
змушує замислитись над сутністю
людського життя, місцем людини у
світі, щоб не бути «нещасною, безвод­
ною хмарою», яку прожене «вітер
над рідною землею, і розвіє, не по­
ливши і краплі цілющої води на рідні
ниви, де при таких хазяїнах засохне
наука, поезія і благо народа!!!»
Окрему групу в драматургічному
доробкові Івана Карпенка-Карого
становлять історичні п’єси, до яких
належать драма «Бондарівна», «Па­
ливода ХУШ ст.».
Проте справжнім шедевром укра­
їнської історичної драматургії стала
трагедія «Сава Чалий» (1899).