Тему Сави Чалого розробляв від0′
мий український драматург і пр°’
ш и н
і
сійяий історик Микола Костома-
^ дроте, взявши за основу для
РС0°ОЄЇ трагедії народну пісню, він усу-
0Єреч й іде1 засудження відступника-
^тажка зробив спробу довести не­
винність Сави Чалого.
Історична основа. І. Карпенко-Ка­
рий спирався не лише на народні
джерела, він ретельно вивчив опуб­
ліковані історичні розвідки, з яких
стало відомо, що Сава Чалий —^ ре­
альна особа, міщанин з Комаргорода
на Поділлі, який 1734 року склав
присягу на вірність російській ца­
риці Анні Іоанівні, а з 1736 року
фігурує в документах як козацький
полковник на службі в Речі Посполи­
тої. Чалий активно допомагав у бо­
ротьбі з гайдамаками (протягом
1737-1738 рр. брав участь у кількох
антигайдамацьких виступах).
Ідейно-тематичний зміст. «Сава
Чалий» — трагедія в 5 діях і 7 карти­
нах. Карпенко-Карий традиційно по­
чинає п’єсу просторою експозицією,
змальовуючи панорамні картини
страждань та бід українського наро-
ДУ- 3 розмови колишніх селян поста­
ють жахливі картини безчинства
польських шляхтичів, що вигадують
н°ві податки та відробітки («один
День за березову кору, один день за
Рижики, один день за опеньки, і ще
» Це вже прямо сміх — один день
чавщини за … конвалії»), утисків та
Жорстоких розправ над непокірними.
У трагедії органічно злилися зов­
нішнє коло драматичного конфлікту
(боротьба українського народу зі
шляхтою, обстоювання своїх прав і
віри) та внутрішнє (злочин і трагедія
ватажка повстанців Сави Чалого, що
став зрадником).
Сава Чалий, славний запорожець,
що дістав освіту в Києві в братстві
(ідеться про Києво-Могилянську ака­
демію), виступив проти польських
магнатів та козацької старшини, щоб
боронити свій народ від утисків,
злодійств шляхтичів; за православну
віру та церкву. Ім’я Сави стало сим­
волом гайдамацького руху, непоко­
ри, помсти панам. Скривджений
люд, козаки з Січі стають до лав Ча­
лого, проте сам ватажок, надмірно
розважливий і обережний, бачить
єдиний порятунок у тому, щоб поки­
нути стару Україну та «заснувати но­
ву на вільних козацьких степах біля
Лугу Великого».
Не вичікувань та розважливості
чекає від ватажка його побратим —
Гнат Голий, він прагне бою, помсти:
«Навколо скрізь народ катують безо-
ружний, а ми тут будемо мовчать і
ждать? ». До Гната пристає більшість
кошовиків, його обирають отаманом,
а Чалий, погодившись на умови
Ш мигельського, переходить під ко­
рогви польського короля та стає
прислужником магната Юзефа По-
тоцького. Приставши до польської
621
____________________ Нова література
УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРА ТУРА
шляхти, сподіваючись, що в такий
спосіб зможе боронити рідну землю
та православну віру, Чалий на догоду
Потоцькому руйнує коші козацькі,
переслідує та винищує гайдамак. За
це дістає чин полковника, маєтки,
гроші. Проте душа його неспокійна.
Тонко, психологічно глибоко пере­
дає Іван Карпенко-Карий вагання ко­
зацького ватажка. Лист Потоцького з
обіцяними привілеями пече зрадни­
кові руку. «Що це зо мною? — запи­
тує себе Чалий. — Мені здається, що
я на матір руку піднімаю!». Ці ваган­
ня не полишають його й надалі, до ос­
танньої хвилини, хоч він і намагаєть­
ся повсякчас виправдати свої вчинки
й перед Зосею, і перед козаками, і —
найголовніше — перед самим собою.
За зраду присяги «оборонять
людей своїх від лядської кривди і на­
пасті» Гнат Голий разом з двома брат­
чиками стратили Чалого в його влас­
ному маєтку — селі Степашках. Па­
фосними та нещирими видаються
виправдовування Чалого у фіналі
п’єси: «Я лиш обороняв від кривди
вашої ввесь край*. З вуст Гната Голо­
го звучить громадський присуд зрад­
никові: «За те, що кіш у Чорнім лісі
наш спалив, напавши зрадою на ньо­
го; за те, що ти ловив товаришів і в
руки панські віддавав; за те, що
церкву ти спалив, — тебе громада на­
ша смерті присудила…». Основна
ідея п’єси — засудження зради.
І. Карпенко-Карий вже з початку
п’єси проводить зіставлення двох
побратимів — Сави Чалого та Гната
Голого. Названі брати, обмінявшись
хрестами та давши присягу на вір-
ність, мають однакову мету — боро­
нити український народ, але застосо­
вують різні засоби її досягнення.
Надмірній розважливості та обе­
режності Чалого драматург проти­
ставляє нестриманість і гарячковість
Голого. Там, де Сава Чалий удається
до пишних слів, порівнянь і клятв:
«Все знаю, брате, я і стою, як лев,
прикований на ланцюзі; безсилля
гнітить душу, а злість і помста па­
лять серце!» — Гнат Голий віддає пе­
ревагу дії: «І злість, і помсту ми зараз
вдовольним!».
Карпенко-Карий, засуджуючи
зрадника-ватажка, вбачає в образі
Гната Голого народного героя, вож­
дя, що міг би стати на чолі озброєних
гайдамак і досягти перемоги в бо­
ротьбі за визволення поневоленого
народу. Проте й образ Гната як ва­
тажка не є ідеальним. Гнатові не ви­
стачає освіти та досвіду; йому заважа­
ють імпульсивність та запальність,
але глибокий патріотизм, любов до
народу, відданість його інтересам »
ось те святе начало, яке д о п о м о ж е
Гнатові стати отаманом у козацькій
громаді.
Як зазначав Л . Стеценко, «компо
зиційна стрункість, напружений сю
Нова література
еТ який дає авторові можливість
доказати своїх героїв у дії, у русі, у
боротьбі, чітко окреслені характери,
прекрасна мова, що в окремих місцях
набирає чіткого ритму, — усе це в
п0єднанні з глибокою ідеєю робить
«Саву Чалого» одним з найкращих
творів української драматургії».