Новий довідник: Українська мова. Українська література

Іван Франко 1856-1916 рр.

загрузка...

Нема, певне, т іє ї ділянки літ е­
р ат ур н о ї, до я к о ї не доклав
Ф ранко р у к св о їх , я к о ї б не зб а­
гатив своєю працею . / скрізь він
визначався з гурт у своїм яскра­
вим т алант ом т а кипучим
т емперамент ом; скрізь ставив
рідний н аро д підст авою своєї
діяльності, добро народне —
метою, розум , н ауку — ш ляхом
до мет и.
С. Єфремов
‘*ан Якович Ф ранко народився 27 серпня
«6 року в селі Нагуєвичі Дрогобицького повіту
®ПеР Львівська область) у родині сільського
коваля. Навчався спочатку в сільській школі в
Ясениці Сільній, з 1864 по 1867 pp. — у Дрого­
бицькій школі василіан, а далі у гімназії, яку
закінчив 1875 року. У гімназії молодий Ф ранко
глибоко цікавився польською, німецькою,
французькою літературами, латинськими класи­
ками. Восени 1875 року вступив на філософсь­
кий факультет Львівського університету, став
членом редакції журналу «Д руг*. Доноси га­
лицьких реакціонерів призвели до перш ого
арешту Івана Франка та членів редакції часопи­
су. Після звільнення з тюрми (він просидів май­
ж е 8 місяців до суду, а засуджений був на
б тижнів) Франко став на шлях активної бороть­
би з австрійською монархією, з носіями соціаль­
ного та національного гніту. Разом з Михайлом
Павликом заснував новий журнал «Громадський
друг», а після заборони часопису — збірники
журнального типу «Дзвін» і «Молот», де надру­
кував свої твори «Товаришам з тюрми», знаме­
нитий програмний вірш «Каменярі». У березні
1880 року І. Франка вдруге заарештували, зви­
нувативши в підбуренні місцевих селян. Три
місяці просидів у тюрмі, після чого його відправ­
лено етапом до Нагуєвичів.
1881 року в журналі «Світ» І. Ф ранко друкує
ряд своїх революційних поезій, що ввійшли
потім у збірку «З вершин і низин». Після припи­
нення виходу журналу «Світ» І. Ф ранко змуше­
ний був заробляти на шматок хліба у «Ділі» та в
«Зорі» — народовських друкованих органах. У
серпні 1889 року в Галичину приїхала група
київських студентів. За зв’язок з ними, які, на
думку влади, прагнули відокремлення Галичини
від Австрії та приєднання до Росії, Ф ранко був
заарештований і просидів у в’язниці понад два
місяці.
У червні 1893 року Франкові присуджено на­
уковий ступінь доктора філософії. Того ж року
він видав друге, доповнене, видання збірки
«З вершин і низин».

загрузка...

На останнє п’ятиріччя XIX ст. припадають по­
етичні збірки Франка: «Зів’яле листя» (1896),
«Мій Ізмарагд» (1897). З 1898 року у Львові по­
чинає виходити журнал «Літературно-науковий
вісник*. І. Франко стає одним з найактивніших
співробітників журналу, фактично його робочим
редактором, у «ЛНВ» протягом 1900 року була
надрукована повість «Перехресні стежки*.
У 1915 році здоров’я Франка різко погірша­
ло. Весною 1916 року хворий письменник пе­
реїхав до свого будинку у Львові. Тут він склав
заповіт 9 березня 1916 року, у якому всю свою
рукописну спадщину й бібліотеку просив пере­
дати Науковому товариству імені Т. Шевченка.
Помер Іван Франко 28 травня 1916 року, похо­
вано його на Личаківському кладовищі у Львові.
Як зазначає М. Глобенко, і в прозі,
і в поезії другої половини XIX ст. без­
перечним верхом досягнень була
творчість Івана Франка. Еволюція
Франкової поетичної творчості нага­
дує еволюцію його прози. Збірка
«З вершин і низин» близька до його
♦натуралістичних оповідань» з тема­
ми голодного села. У ліричній поемі
«Зів’яле листя*, у деяких циклах
інтимної лірики збірок «Мій Ізма­
рагд* та «Із днів журби* Франко
надзвичайно збагатив свою поезію як
тематично й жанрово, так і різно­
манітністю строфічною, римовою й
ритмічною.
Поряд з громадянськими мотива­
ми з’являються мотиви трагічного
кохання, розчарування, сумнівів. А в
останніх збірках («Мій Ізмарагд*,
«Sempter tiro*) переважають мотиви
гуманності, філософського спокою.
Поема «Мойсей» підсумовує ідейно-
тематичний ш лях письменника. за
весь час творчої діяльності (понад со­
рок років) І. Ф ранко видав сім збірок
поезій та цілу н изку поем і величезну
кількість перекладів зі світової літе­
ратури. Чимало його поетичних тво­
рів не друкувалися у зб ірках, а лише
в періодичній пресі або ж залишили­
ся в рукописах.
Перші поетичні твори Івана Фран­
ка були написані «язичієм» (тобто
мішаниною слів з російської, старо­
слов’янської мов і гал и ц ьки х діа­
лектів). Пізніше під впливом Шев­
ченка Франко звернувся до живої ук­
раїнської народної мови. А вже на
схилі свого ж и ття поет переробив ко­
лишні «плоди молодечої фантазії»,
художньо їх удосконалив та видав
окремою збіркою «Із літ моєї моло­
дості» (1914).
1887 року Ф ранко видав збірку
«З вершин і низин» (друге її видання,
значно доповнене, побачило світ 1893
року). Воно охоплю вало майже два­
дцятирічний доробок поета. Цікавим
є компонування збірки (поезії в ній
розміщені не в хронологічному по­
рядку, а зібрані в р о зд іл и , деякі
розділи поділяю ться щ е й на цикли)-
Збірка містить 7 р о зд іл ів, замість
прологу її відкри ває програмний
вірш «Гімн». Ф ранко створив високо­
художній образ «вічного революци0′
нера», що символізує вічний дух не
покок> та прагнення свободи, рух
перед* до нового щасливого життя:
Дух, Щ О тіло рве до бою,
Рве за поступ, щастя й волю…
Усвідомлене прагнення людини бу­
ти вільною не спинить ніщо: «ні
попівськії тортури, ні тюремні цар­
ські мури, ані війська муштровані, ні
гармати лаштовані, ні шпіонське ре­
месло…». Ш естикратна анафора
(єдинопочаток) підкреслює неможли­
вість знищення поривань до свободи
та щастя. Голос «вічного рево-
люцйонера», що «мільйони зве з со­
бою», мільйони стражденних і приг­
ноблених, чути «по курних хатах
мужицьких, по верстатах ремісниць­
ких, по місцях недолі й сліз».
«Вічний революцйонер» є символом
поступу: «дух, наука, думка, воля»,
він не руйнує, а створює («щезнуть
сльози, сум, нещастя. Сила родиться
й завзяття»). Риторичне запитання,
Що завершує вірш , доводить на-
марність спроб спинити «лавину» —
прогрес:
І де в світі тая сила,
Щоб в бігу її спинила,
Щоб згасила, мов огень,
Розвидняющийся день?
Останній рядок поезії з 10 приго­
лосних містить 8 дзвінких. Завдяки
Цьому заверш альний акорд гімну
звучить урочисто та піднесено.
Зміст поезії передано не лише сло­
весними образами, а й ритмомелоді-
кою. Гімн написано хореєм (— ), цей
розмір напочатку розвитку силабо-
тонічної версифікації в європейській
ліриці вживався переважно в жанрі
оди. Перший рядок двічі ускладне­
ний пірихієм; містить 8 сонорних
приголосних — це справляє вражен­
ня гуркоту барабанів.
Вічний революцйонер…
Така форма щонайліпше відпові­
дає пафосному звучанню вірша.
«Гімн», покладений на музику Мико­
лою Лисенком, став своєрідним гім­
ном українського народу.
Вірою в майбутнє своєї нації про-
сякнений вірш-заклик «Розвивайся
ти, високий дубе» (1883). Ця поезія
ввійшла до збірки «Скорбні пісні*.
Не випадково поезія розпочинаєть­
ся зверненням до дуба. Це могутнє де­
рево здавна шанував народ. У XIX ст.
на Зелені свята влаштовували так
званий гральний дуб (у центрі села
ставили довгу жердину з прикріпле­
ним зверху колесом, прикрашали її
травами, квітами, стрічками). Дов­
кола дуба відбувалися ігри. Цей об­
ряд символізував розквіт природи.
Звернення до нього є символічним:
Розвивайся ти, високий дубе,
Весна красна буде!
В алегоричному образі весни Фран-
ко бачить розквіт нації, позбавлення
од віковічних пут. Україна має бути
«від Кубані аж до Сяну-річки одна,

нероздільна», вільною, незалежною.
Звернення матері України до своїх ді­
тей — українців, що живуть під гні­
том Росії та Австрії, звучить закликом
об’єднатися та послужити для неї:
«Діти ж мої, діти нещасливі,
Блудні сиротята,
Годі ж бо вам в сусід на услузі
Свій вік коротати!»
Тільки в єдності свого народу, що
тривалий час служив «Москві і ля­
хові», зможе воскреснути Україна:
Гей, уставаймо, єднаймося,
Українські люди!
Збірку «Зів’яле листя» з підзаго­
ловком «лірична драма» Іван Франко
створював протягом десяти років
(1886-1896). Вона містить три части­
ни, так звані «жмутки» інтимної
лірики Франка. Як зазначає Петро
Колесник, головним мотивом, що
об’єднує всі поезії, є «кохання до
жінки, яка не захотіла відповісти
взаємністю, постійне наростання
цього почуття, спочатку гострого до
болю, але такого, як свіжа, щойно за­
подіяна рана, а потім все більш широ­
кого й глибокого, почуття, яке пере­
ростає в недугу, порушує здоров’я,
отруює психіку людини, спалює її
вогнем невдоволеної пристрасті,
створює душевну травму, стан лож­
ного спокою й байдужості до всього,
стан, од якого один крок до самогуб­
ства». Сам автор зазначав, що його і
ліричні пісні є «найсуб’єктивнішими
з усіх, які появилися у нас від часу
автобіографічних поезій Ш евченка».
Збірку відкриває передмова авто­
ра: «Герой отсих вірш ів той, що з них
виявляє своє «я», н еб іж ч и к» , він
«раз у своїм житті здобувся на рішу­
чий крок і пустив собі ку л ьку в лоб».
Був се чоловік слабої волі, та буйної
фантазії, з глибоким чуттям , та мало
спосібний до практичного ж иття». У
другому виданні збірки (1911) Фран­
ко зауважив, що та передмова «не
більше як літературна ф ікц ія. Дава­
ти ключ до пояснення поодиноких із
тих віршів не бачу потреби; мені
здається, що й без автобіографічного
ключа вони мають самостійне літера­
турне значення ».
«Тричі мені являлася любов», —
відкриває душу Іван Ф ранко в одной­
менній поезії: — «Одна несміла, як
лілея біла* (згадка про Ольгу Рошке-
вич, дочку лолинського священика,
який зруйнував їхнє щ астя); «яви­
лась друга — гордая княгиня» (Юзе­
фа Дзонковська, хвора на туберку­
льоз, вона відмовила поетові, щоб не
ятрити душу); «явилась третя —
женщина чи звір», як а «мов сфінкс у
душу кігтями вп’ялилась і смокче
кров, і геть спокій жене» (кохання до
Целіни Ж уровської принесло най­
більше страждань Ф ранкові). Про не-
розділене кохання йдеться й у поезії
«Ой ти, дівчино, з горіха зерня». По­
ет, створюючи поетичний образ коха-
630
0Ї захоплюється її красою , проте,
„ і в народній тр ад и ц ії, протистав*
Я*’ u , , „ ,
ляє ніжній дівочій вроді запальнии
характер: «серденько — колюче тер-
нЯ», «слово остре, я к бритва», «ус­
міх.•• серце б ен теж и ть, я к буря
люта». У вірш і передано безліч ню­
ансів нещасливого коханн я, воно для
ліричного героя одночасно стало й
радощ ами, бо щ асливи й , хто кохає, і
горем:
Тебе видаючи, любити мушу,
Тебе кохаю чи, загублю душу.
Образ горіхового зерня є не лиш е
оригінальним, але й надзвичайно
ємним: він ви к л и к ає зорові, дотикові
асоціації в читачів. Ц я поезія стала
піснею, близькою до народних. Вірш
«Чого являєш ся м ені у сні?» є вер­
шиною не тільки української, але й
світової інтим н ої л ір и к и . Завдяки
досконалій єдності змісту та форми
вірш справляє надзвичайно сильне
враження. Поет висловлює найщирі-
ші, найглибш і п очуття, звіряю чи
своє кохання тій гордій і неприступ­
ній, від якої не ч екає на взаємність:
Хоч знаєш , знаєш , добре знаєш ,
Як я люблю тебе без тям и…
Схвильованість, переж ивання л і­
ричного героя відтворені змінним
Ритмом поезії, як и й утворюється чер­
кан н ям різноскладових рядків: від
Двоскладових до дев’ятискладових:
Чого являєш ся мені
У сні?
В життті ти мною згордувала,
Моє ти серце надірвала…
Побудова речень також органічно
пов’язана зі змістом. Вони переваж­
но короткі — запитання або вигуки,
але двічі автор удається до великих
поширених речень. Ліричний герой
немовбито не може стримати навали
почуттів, не може зупинитися, му­
сить викласти одразу ж усе, що на
серці. Таким високоемоційним, нап­
руженим є останнє речення — лірич­
не звернення до коханої, зіроньки, з
проханням з ’являтися хоч уві сні,
щоб живити його стомлене серце.
Важливим для з’ясування естетич­
них поглядів Івана Франка є вірш
«Декадент». У своїй передмові до
другого видання збірки автор обурю­
вався, що його «ліричну драму»
«силкувалися осудити як прояв
зовсім зайвого у нас песимізму». Пе­
симізм та декаденство закидав авто­
рові його друг — Василь Щурат, він
прокоментував збірку як «об’яв дека-
дентизму в українсько-руській літе­
ратурі». Франко зазначає, що критик
розглянув збірку «Зів’яле листя» не в
контексті його творчості, а відірвано,
без урахування обставин особистого
життя.
Я декадент? Це новина для мене!
Ти взяв один з мого житття
момент,
І слово темне підшукав та вчене,
І Русі возвістив: «Ось декадент!».

Франко тричі ставить риторичні
питання: «Я декадент?*, «Який я де­
кадент?*, «Який же я у біса дека­
дент?*, посилюючи експресію. П’ята
строфа є апофеозом вірша, у ній ав­
тор розкриває свою життєву та твор­
чу позицію:
Який я декадент? Я син народа,
Що вгору йде, хоч був запертий
в льох.
Мій поклик: праця, щастя
і свобода,
Я є мужик, пролог, не епілог.
До циклу «Легенди» збірки «Мій
Ізмарагд» увійшла філософська «Ле­
генда про вічне життя*, у якій Фран­
ко розмірковує про те, чим є людське
життя, про його сенс, цінність. Для
поета-борця «життя — то борня»,
проте і в цій поезії автор звертається
до теми нерозділеного кохання, зра­
ди, брехні («любов — то брехня»).
«Побожний аскет», проживши
весь вік у пустелі та заслуживши мо­
литвами та постом прихильність
богині, здобув священий дар — золо­
тистий горіх, що дарував вічне жит­
тя. Аскет подарував його Олександ­
рові Великому. Закоханий у персіян­
ку Роксану, цар віддає священий
горіх дівчині:
Коли любиш мене, моє сонце ясне,
Дасть безсмертя обом нам зерно
те дрібне.
Та Роксана кохає іншого — генера­
ла Птоломея, йому вона віддаровує |
дар богині й отруює Олександра, у
покої до смертельно хворого царя
«куртизана» принесла горіх, щоб
чарівний плід своєю чудодійною си­
лою зцілив Олександра. Олександр і
вдруге відмовляється від вічного
життя, бо «без щастя, без віри й лю­
бові внутрі вічно жить — се горіть вік
у вік на кострі».
Сергій Єфремов в «Історії україн­
ського письменства» писав: «І між
ліричними поезіями, і між белетрис­
тичними та публіцистичними твора­
ми Франка, і між його поемами чима­
ло знайдеться таких, що на довгі часи
переживуть самого автора». Таким
твором є поема «Мойсей».

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.