Новий довідник: Українська мова. Українська література

Боротьба народницьких і модерних ідей у літературі на рубежі віків

загрузка...

Процес розвитку української літе­
ратури від кінця XIX ст. ускладню-
УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРА ТУРА
ється. 1898 рік в українсьому пись­
менстві виявився етапним і пока­
зовим. У Львові засновано Видав­
ничу спілку, починає виходити «Лі­
тературно-науковий вісник» (ЛНВ),
який об’єднує найкращі письмен­
ницькі сили з усіх земель України;
по обидва боку кордону відсвяткова-
но століття виходу «Енеїди». •
У літературі кінця XIX — початку
XX ст. чітко окреслилися дві найха­
рактерніші риси:
• криза народництва,
• проникнення в українську культу­
ру модерних західних ідей.
Українське літературне народни­
цтво мало широкі хронологічні рам­
ки (від Котляревського до Франка й
Стефаника). Воно впродовж століття
послуговувалося основним поняттям
— «народ», основу якого становить
селянство; інтелігенція ж, на думку
Франка, поборника та захисника на­
родницьких ідей, повинна «злитися з
народом, повинна стати серед нього
як брат, як рівний, як свій, повинна
стати робітником…». Народництво
завжди схилялося до надмірної іде­
алізації народу. «Народ» для Франка
є об’єктом зображення, вищою метою
літературної творчості, а в основі
літератури лежить народна мова.
Антинародницька реакція бере по­
чаток вже з доби пізнього романтиз­
му (60-ті роки XIX ст.).
644
Першими її виявами є гасла «щТу.
ки для штуки» (мистецтво заради
мистецтва), переспіви із західних
літератур, та найгучніше зазвучали
антинародницькі ідеї саме на межі
сторіч.
У цей час у літературі співпрацю-
ють представники трьох поколінь:
• письменники, що прийшли в літе­
ратуру в 70-80-х роках (Іван Не-
чуй’-Левицький, Панас Мирний,
Михайло Старицький, Іван Кар-
пенко-Карий, Іван Франко);
• представники середнього поколін­
ня (Борис Грінченко, Олена Пчіл-
ка, Ольга Кобилянська, Михайло
Коцюбинський, Леся Українка);
• молоді письменники (Осип Мако-
вей, Василь Стефаник, Марко Че­
ремшина, Богдан Лепкий, Володи­
мир Винниченко, Гнат Хоткевич,
Олександр Олесь, Микола Воро1
ний, Михайль Семенко, Михайло
Яцків та ін.).
На думку Миколи Євшана, голов­
ний закон мистецтва — це боротьба
поколінь, якої в українській літера­
турі ще не було. На зміну старому п°‘
колінню приходило нове, усі попе­
редні підхоплювали одне одного, то­
му в літературі останнього століття
панувала «задуха творчої атмосф6′
ри». Саме творчість представників
середнього та молодшого поколінь
М Коцюбинського, Лесі Українки»
_________________
Нова література
брянської, В. Стефаника,
^ кевИча, М. Яцкова — Порушує
ції та канони народництва, а от
Л І вступають у боротьбу з по-
попередників.
Й зміну народництву приходить
яернізм. Осередком західноук-
• ських модерністів стало львівсь-
видавництво «Молода муза», до
Іаду якого увійшли Остап Луць­
кі Петро Карманський, Василь Па­
пський, Богдан Л епкий, а на
[одній Україні осередком модер­
нізму став київський журнал «Ук-
раїнська хата», у якому друкувалися
Ііикола Євшан, Михайло Сріблянсь-
шй, Одарка Романова та ін.
«Молодомузівці» чітко орієнтува­
лися на Захід з його модерними ідея-
і та заперечували реалізм і народ-
идьку традицію; зверталися до но-
8ях тем, насамперед краси, любові,
курби, настроїв самогубства тощо.
Поезія «молодомузівців» — це по-
Йія форми. Отже, в ній не повинно
^ідей, а тільки «штука». «Моло-
«муза» визначила одного свого кла-
*** ~~ Ольгу Кобилянську, на честь
^ року Остап Луцький ви-
^ив альманах «За красою». Пев-
вплив на галицьких модерністів
ввив і Михайло Коцюбинський.
ГОй ВЙЛ *^кРа*нсвка хата», на-
[ йЦький за назвою, виявився
Г ^ ВДІ модерним. Редактори та
Журналу прагнули розшири­
ти рамки української культури, мо­
дернізувати її. Через це об’єктом
їхньої критики стало народництво та
українофільство.
Поезія та проза, опублікована в
журналі «Українська хата», торкала­
ся малознаних, іще не розроблених
питань і проблем: психології, релігії,
екзотики, сексуальності.
«Хатяни» цікавилися життям міс­
та, їхні настанови були принципово
антинародницькими, через що на
сторінках журналу не міг би опуб­
лікувати свої твори ані Іван Нечуй-
Левицький, ані Панас Мирний, ані
навіть Іван Франко. Натомість там
друкувалися «молодомузівці* та мо­
дерністи російської України: Микола
Вороний, Олександр Олесь та інші.
Українські письменники сприйма­
ють та асимілюють нові мистецькі
течії, що, завдяки перекладам творів
західної літератури, проникають в
українське письменство, і, як наслі­
док, збагачується жанрова система,
урізноманітнюються підходи до зоб­
раження дійсності, творчі стилі та
манери.
Виникнувши в Європі на зламі XIX
і XX ст. під гаслом новаторства, мо­
дернізм поступово поширився й в Ук­
раїні. Згодом, приблизно з початком
першого десятиліття, він трансфор­
мувався в авангардизм. Якщо з мо­
дернізмом пов’язана поява таких
течій як символізм та неоромантизм
645
(провести чітку межу між ними прак­
тично неможливо), то з авангардизму
витікають футуризм (Михайль Се-
менко), експресіонізм (новелістика
Стефаника, поезія Миколи Бажана,
Тодося Осьмачки, Івана Крушель-
ницького), сюрреалізм (творчість
раннього Павла Тичини, новели Ми­
коли Хвильового, Майка Йогансена,
драма Миколи Куліша).
Як зазначає Соломія Павличко,
«у відповідь на декаданс, символізм,
естетизм, інші… нові ідеї рубежу
віків народництво висуває гасло
опори на власну своєрідність, автен­
тичність». Народники послуговую­
ться формулою: «Це добре деінде,
але не в нас». Натомість модерністи,
посилаючись на тезу — «ми повинні
знати, що пишуть у Європі», праг­
нуть створити літературу європейсь­
кого зразка.

загрузка...

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.