Глибокий психологічний зміст, по-
етично-пейзажні замальовки, лірич
на настроєвість притаманні й новелі
«Intermezzo». Її М ихайло Коцю
бинський присвячує кононівським
полям. Як відомо, письменник НІКО
ЛИ не писав драматичних творів, то
му досить дивно було зустріти пе
релік дійових осіб у підзаголовку
п’єси. До того ж — незвичних ДІЙО
ВИХ осіб. Скажімо, ще можна було б
Уявити, що зозуля, жайворонок, три
білі вівчарки якось у творі діють, а от
ниви, сонце, моя утома, людське го-
Ре… ? Однак «Intermezzo» — це не дра
матичний, а все ж таки епічний твір, а
перераховані дійові особи є алегорич
ними, несуть певне змістове та емо
ційне навантаження.
Історія написання. Твір можна
сприймати як автобіографічний. Епі
зод, описаний у новелі, ґрунтується
на подіях, що сталися в житті пись
менника. Новелу написано 1908 ро
ку, коли ще були свіжими пережи
вання від буремних революційних
подій 1905-1907 pp. та жорстокої ре
акції. Згадуючи, як у день проголо
шення маніфесту кололи дітей шти
ками та рубали шаблями, Коцю
бинський зауважує: «Ви не можете
уявити собі, що я пережив, бачачи те
все на власні очі, і який це вплив ма
ло на мої хворі нерви. Мені тепер ще
гірше, ніж було: не можу ані спати,
ані їсти». Письменник звертається з
проханням до рідних і друзів прий
няти його на літній відпочинок. Ко
цюбинського запрошує до себе в має
ток у с. Кононівку Євген Чикаленко.
Враження від прекрасної кононівсь-
кої природи й лягли в основу новели.
Ідейно-тематичний зміст. Відомо,
що тема твору, як правило, відбита в
його назві. «Intermezzo» в переклдаі
з італійської — «перерва». У музиці
— це невеличка інструментальна
п’єса, яку в XVII ст. виконували в пе
рерві між актами трагедії. Письмен
ник уклав глибокий філософський
зміст у це поняття. Показавши в об
разі головного героя новели людину
_______________________ Нова література
663
УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРА ТУРА
інтелігентну, очевидно, демократич
ну й творчу, письменник порушує
проблему взаємозв’язків художника
й суспільства: чи може митець захо
ватися, втекти від життя? Intermezzo
— це не тільки перепочинок утомле
ного митця, а й зображення його в
тих критичних, екстремальних умо
вах, що склалися внаслідок реакції
та не давали змоги ані повноцінно
жити, ані творити.
Отже, тема твору — це митець і
суспільство. Ліричний герой цілком
відданий людям, він прагне служити
їм, та фізична й нервова перевтома
від соціальної боротьби штовхають
його на тимчасовий спочинок.
У центрі твору — конфлікт між
нормальним і ненормальним психіч
ним станом. Свідомість героя на
грані роздвоєння, його жахає власна
байдужість до людей, до їхнього го
ря, до тих дванадцяти повішених,
звістку про яких він просто заїв
стиглою сливою.
Головний герой твору, втомившись
від незліченних «треба» й безконеч
них «мусиш», які органічно увійшли
в його плоть і кров, хвилюється, чи
«розтулить рука свої залізні пальці,
чи пустить…?» Зіткнення образів
«моя утома* і «сонце» є ядром кон
флікту. Можна проаналізувати, як
діють ці два образи в новелі. Виїхав
ши з міста, ліричний герой настільки
втомлений, що не може бачити лю
664
дей, не хоче чути про НИХ, про їхні
сльози, біди. Власне, Коцюбинський
передає свої почуття, свій психічний
стан. Після приїзду до Чикаленка він
пише в листі до дружини: «Людей
просто не переношу, а коли, гуляю
чи, десь бачу людину, то тікаю, щоб
не стрітись…».
На початку твору атмосфера по
хмура, герой лишається байдужим до
краси природи, він не помічає її,
стоїть осторонь. Аж от, опинившись
за містом, раптом помічає: «Ах, як
всього багато: неба, сонця, веселої зе
лені». Та краса світу існує поки що
окремо від героя, він нібито проти
стоїть їй: «На небі сонце — серед нив
я». Проте щоденні прогулянки ко-
нонівськими полями поступово від
новлюють душевну рівновагу героя.
Запахи, голоси, кольори, відтінки
мінливої природи проникають у його
душу, сповнюють героя оптимістич
ними, мажорними відчуттями. «Уто
ма» потрохи відступає, натомість
«сонце» просочується в глибину його
душі й серця, надає сенсу буттю.
Нарешті відбувається повне емо
ційне відродження героя. Діють на
нього «ниви у червні», «зозуля»,
«жайворонки»: заспокоюють, урі0′
новажують, поновлюють душевні си
ли, повертають до ж иття. І от та
зустріч, якої так боявся ліричнии ге
рой, — зустріч з людиною: «ми таки
стрілись на ниві — і мовчки стояли
шшшш
Нова література
хвилину — я і людина. То був звичай
ний мужик… Він був для мене наче
паличка дириж ера, що викликає
раптом з мертвої тиші цілу хуртови
ну згуків». Ліричний герой жадібно
вбирає в себе розповідь селянина про
нужденне життя, горе, подумки блага
ючи: «Говори, говори…». Оте прохан-
ня-заклик, яке рефреном звучить сім
разів у передостанньому розділі, свід
чить про те, що «Вже натяглися
ослаблені струни, вже чуже горе мо
же грати на них!» Підтвердженням
готовності повернутися до життя, до
боротьби є звернення до селянина,
кінцевий мажорний акорд: «Погаси
сонце й засвіти друге на небі…».
Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.
Попередня: Михайло Коцюбинський 1864-1913 рр.
Наступна: «Тіні забутих предків»