Глибокий психологічний зміст, по-
етично-пейзажні замальовки, лірич­
на настроєвість притаманні й новелі
«Intermezzo». Її М ихайло Коцю­
бинський присвячує кононівським
полям. Як відомо, письменник НІКО­
ЛИ не писав драматичних творів, то­
му досить дивно було зустріти пе­
релік дійових осіб у підзаголовку
п’єси. До того ж — незвичних ДІЙО­
ВИХ осіб. Скажімо, ще можна було б
Уявити, що зозуля, жайворонок, три
білі вівчарки якось у творі діють, а от
ниви, сонце, моя утома, людське го-
Ре… ? Однак «Intermezzo» — це не дра­
матичний, а все ж таки епічний твір, а
перераховані дійові особи є алегорич­
ними, несуть певне змістове та емо­
ційне навантаження.
Історія написання. Твір можна
сприймати як автобіографічний. Епі­
зод, описаний у новелі, ґрунтується
на подіях, що сталися в житті пись­
менника. Новелу написано 1908 ро­
ку, коли ще були свіжими пережи­
вання від буремних революційних
подій 1905-1907 pp. та жорстокої ре­
акції. Згадуючи, як у день проголо­
шення маніфесту кололи дітей шти­
ками та рубали шаблями, Коцю­
бинський зауважує: «Ви не можете
уявити собі, що я пережив, бачачи те
все на власні очі, і який це вплив ма­
ло на мої хворі нерви. Мені тепер ще
гірше, ніж було: не можу ані спати,
ані їсти». Письменник звертається з
проханням до рідних і друзів прий­
няти його на літній відпочинок. Ко­
цюбинського запрошує до себе в має­
ток у с. Кононівку Євген Чикаленко.
Враження від прекрасної кононівсь-
кої природи й лягли в основу новели.
Ідейно-тематичний зміст. Відомо,
що тема твору, як правило, відбита в
його назві. «Intermezzo» в переклдаі
з італійської — «перерва». У музиці
— це невеличка інструментальна
п’єса, яку в XVII ст. виконували в пе­
рерві між актами трагедії. Письмен­
ник уклав глибокий філософський
зміст у це поняття. Показавши в об­
разі головного героя новели людину
_______________________ Нова література
663
УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРА ТУРА
інтелігентну, очевидно, демократич­
ну й творчу, письменник порушує
проблему взаємозв’язків художника
й суспільства: чи може митець захо­
ватися, втекти від життя? Intermezzo
— це не тільки перепочинок утомле­
ного митця, а й зображення його в
тих критичних, екстремальних умо­
вах, що склалися внаслідок реакції
та не давали змоги ані повноцінно
жити, ані творити.
Отже, тема твору — це митець і
суспільство. Ліричний герой цілком
відданий людям, він прагне служити
їм, та фізична й нервова перевтома
від соціальної боротьби штовхають
його на тимчасовий спочинок.
У центрі твору — конфлікт між
нормальним і ненормальним психіч­
ним станом. Свідомість героя на
грані роздвоєння, його жахає власна
байдужість до людей, до їхнього го­
ря, до тих дванадцяти повішених,
звістку про яких він просто заїв
стиглою сливою.
Головний герой твору, втомившись
від незліченних «треба» й безконеч­
них «мусиш», які органічно увійшли
в його плоть і кров, хвилюється, чи
«розтулить рука свої залізні пальці,
чи пустить…?» Зіткнення образів
«моя утома* і «сонце» є ядром кон­
флікту. Можна проаналізувати, як
діють ці два образи в новелі. Виїхав­
ши з міста, ліричний герой настільки
втомлений, що не може бачити лю­
664
дей, не хоче чути про НИХ, про їхні
сльози, біди. Власне, Коцюбинський
передає свої почуття, свій психічний
стан. Після приїзду до Чикаленка він
пише в листі до дружини: «Людей
просто не переношу, а коли, гуляю­
чи, десь бачу людину, то тікаю, щоб
не стрітись…».
На початку твору атмосфера по­
хмура, герой лишається байдужим до
краси природи, він не помічає її,
стоїть осторонь. Аж от, опинившись
за містом, раптом помічає: «Ах, як
всього багато: неба, сонця, веселої зе­
лені». Та краса світу існує поки що
окремо від героя, він нібито проти­
стоїть їй: «На небі сонце — серед нив
я». Проте щоденні прогулянки ко-
нонівськими полями поступово від­
новлюють душевну рівновагу героя.
Запахи, голоси, кольори, відтінки
мінливої природи проникають у його
душу, сповнюють героя оптимістич­
ними, мажорними відчуттями. «Уто­
ма» потрохи відступає, натомість
«сонце» просочується в глибину його
душі й серця, надає сенсу буттю.
Нарешті відбувається повне емо­
ційне відродження героя. Діють на
нього «ниви у червні», «зозуля»,
«жайворонки»: заспокоюють, урі0′
новажують, поновлюють душевні си­
ли, повертають до ж иття. І от та
зустріч, якої так боявся ліричнии ге­
рой, — зустріч з людиною: «ми таки
стрілись на ниві — і мовчки стояли
шшшш
Нова література
хвилину — я і людина. То був звичай­
ний мужик… Він був для мене наче
паличка дириж ера, що викликає
раптом з мертвої тиші цілу хуртови­
ну згуків». Ліричний герой жадібно
вбирає в себе розповідь селянина про
нужденне життя, горе, подумки блага­
ючи: «Говори, говори…». Оте прохан-
ня-заклик, яке рефреном звучить сім
разів у передостанньому розділі, свід­
чить про те, що «Вже натяглися
ослаблені струни, вже чуже горе мо­
же грати на них!» Підтвердженням
готовності повернутися до життя, до
боротьби є звернення до селянина,
кінцевий мажорний акорд: «Погаси
сонце й засвіти друге на небі…».