Новий довідник: Українська мова. Українська література

Ольга Кобилянська 1863-1942 рр.

загрузка...

На думку Наталки Біло церкі­
вець, Ольга Кобилянська нале­
жить до плеяди тих молодих
письменників рубежу століть,
що самі створили себе «завдя­
ки наполегливій і послідовній са­
моосвіті, копіткій праці (не раз
у гнітючих особистих, побуто­
вих обставинах), активному
втручанню в громадське життя».
Ольга Юліанівна Кобилянська народилася
27 листопада 1863 року в містечку Гура-Гумора
на окраїні колишньої Австро-Угорської імперії
(тепер Гура-Гуморулуй, Румунія) у багатодітній
родині дрібного урядовця. За тодішніми тра­
диціями інтереси жінки мали обмежуватися кух­
нею, дітьми та церквою. Через це та через ма­
теріальну неспроможність дати освіту всім дітям
Ольга Кобилянська закінчила лише чотири кла­
си народної школи, які, за її висловом, дали
тільки основу «для дальшого розумового роз-
в°ю». Надзвичайно обдарована від природи
(мала хист до музики, співу, малювання; брала
Участь у театральних самодіяльних виставах і
концертах), Ольга Кобилянська навчається са­
мотужки, вивчає західну європейську літерату­
ру. захоплюється модерними ідеями. Перші тво­
ри Ольги Кобилянської («Гортенза, або Картина
з життя однієї дівчини», «Картина з життя Буко­
вини», «Вона вийшла заміж») написані німець­
кою мовою. З 1891 року після переїзду до
Чернівців молода письменниця глибше оз­
найомлюється з українським літературним жит­
тям. З ранньої юності Ольга Кобилянська
мріяла бути українською письменницею, однак
як невідповідну українській літературі й життю
сприйняли українські письменники творчість Ко­
билянської. Гй закидали «фальшивий німецький
сентименталізм», занепадництво, на що Леся
Укараїнка зауважувала, що «вирятувала Коби-
лянську Німеччина, показала їй ширший євро­
пейський світ, навчила ідей, навчила стилю».
Наприкінці 80-х — на початку 90-х років Коби­
лянська бере участь у феміністичному русі на
Буковині й у Галичині. Загалом не схильна до
публічних акцій, вона навіть виступила з до­
повіддю в Товаристві руських жінок у Чернівцях
під назвою «Дещо про ідею жіночого руху».
Феміністичні погляди Кобилянської, її новатор­
ство викликали осуд майже всіх представників
українського красного письменства (за винят­
ком Лесі Українки). Цих двох талановитих пись­
менниць об’єднувала близькість світоглядних
позицій і вимушена опозиційність до чоловічої
літературної еліти. Саме вони зробили спробу
зруйнувати панівну народницьку ідеологію у
сфері культури та принесли в українську літера­
туру новітні модерні ідеї. Згодом Іван Франко
був змушений визнати, що «Ольга Кобилянська
— визначне явище в українській новітній літера­
турі. її перші твори були свіжим подихом повітря
у цій літературі…».
Померла письменниця 21 березня 1942 року.
Ольга Кобилянська своїми повістя­
ми «Людина» та «Царівна» започат­
кувала новий етап української прози.
Вона висвітлювала життя освіченої
667
УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРА ТУРА
жінки, не здатної миритися з мер­
кантильністю та бездуховністю
міщанського середовища. Проза Ко-
билянської є насамперед психологіч­
ною та феміністичною. Повість «Лю­
дина» написана під безперечним
впливом натхненниці та зачинатель­
ки феміністичного руху — Наталі
Кобринської і їй присвячена. Перша
редакція повісті (1887) була написа­
на німецькою мовою, Іван Франко її
відхилив. Нова редакція твору поба­
чила світ лише 1894 року. Головна
героїня повісті — Олена Ляуфлер —
донька цісарсько-королівського лісо­
вого радника, що «мав велике пова­
жання, великий вплив і великі дохо­
ди* . З поміж п’ятьох дітей (чотирьох
доньок і сина) освіту дістав лише хло­
пець, хоч не мав до цього ані бажан­
ня, ані хисту. Доньок виховували в
традиційній для того часу манері.
Пані радникова «не належала до тих
жінок, котрі супокійним оком гля­
дять на доньок, наколи ті беруть
книжку до рук і в будню днину та чи­
танням безбожних любовних дур­
ниць або й інших пустих діл крадуть
час Богові*. Та від цього «трійла* во­
на не змогла вберегти свою середню
дочку Олену, яка, начитавшись усі­
ляких книжок, лякала матір страш­
ними словами: соціалізм, натуралізм
дарвінізм, питання жіноче, питання
робітниче… Підтримує Олену лише
Стефан Лієвич — молодий медик,
що, проживши певний час у Швей-
царії, захопився новими ідеями, зок­
рема ідеєю емансипації жінок. Вони
мали побратися за два роки, після по­
вернення Лієвича з практики. Май­
бутнє несло багато нещ асть. Не­
сподівана смерть нареченого (він по­
мер від тифу, заразившись під час
практики в шпиталі) підкосила Оле­
ну. Її брат, надія та сподівання
батьків, пияцтвом, картярством, бор­
гами довів родину до зубожіння.
Батька через розтрату доручених гро­
шей вигнали зі служби, залишивши
йому тільки мізерну пенсію. Родина
покладає надію на вигідний шлюб
Олени з К. Проте дівчина знаходить у
собі сили чинити опір долі. Вона
відмовляється від шлюбу, вважаючи,
що «подружжя без любові… — це
брудні відносини», та бере на себе всі
турботи, пов’язані з утриманням ро­
дини. Живучи в «нужденному пусто­
му селі», орендуючи землю в старшої
сестри, Олена дбала про господар­
ство, залагоджувала всі проблеми,
виконувала найважчу роботу. Само­
губство брата, звістка про те, що нев­
довзі землю продадуть, а їм доведеть­
ся шукати новий притулок, змушу*
ють Олену погодитися на заміжжя з
Фельсом, якого вона не кохає, хоч і
сподівається, що любов, «наколи по­
ходить від симпатичних осіб, викли­
кає і в нас настрій, подібний до лю­
бові…». Відтак Олена йде на комп
Нова література
оміс: заради родини жертвує собою,
своїми ідеями та переконаннями. Під
тііск о м зовніш ніх обставин вона по­
ч и н а є мислити так , я к інш і. На закид
сестри Ірини: «Він добрий чоловік,
але дуже ограничений», вона заува­
жує: «Ну, так, але все ж таки він має
д о х о д и ; а головна річ: він добрий чо­
л о в ік !..» Олена прекрасно усвідом­
лює, що чинить насилля над собою,
що відтепер заж иве лиш е фізичним
життям, тому й просить Ірину: «Не
буди в мені колиш ньої людини!».
Олена Л яуфлер — це тип нової
жінки, гордої, незалеж ної, внутріш ­
ньо багатої, інтелігентної, спромож­
ної на виклик суспільству; тип самої
Кобилянської. За визначенням Со­
ломії Павличко, центральним сюже­
том повісті «Лю дина», як і всієї твор­
чості Кобилянської, є «зіткнення ж і­
ночої сили й чоловічої слабкості».
Сильна, вольова Олена Ляуфлер про­
тиставлена слабким чоловікам. Най­
кращий з-поміж чоловіків, Стефан
Лієвич, освічений, обізнаний з новіт­
німи філософськими ідеями, також
має свої вади, я к і визнає навіть вона:
«се був нудний педант, був заздріс­
ний, був гарячка і мав ще блуд одіди-
чений (спадковий недолік), про кото-
рий довідавшись, я з жалю та розпу­
ки мало що не збожеволіла… Його
батько збожеволів з пиття і помер з
т°го… а він як-небудь і не пив налого-
Во >однак пив радо». Позбутися своєї
вади Лієвич мав надію лиш е за допо­
моги Олени. Кохаючи його за правду,
за те, що «був дійсно цілою люди­
ною …. не гнувся, а прямував без-
глядно до одного, до праведного», Оле­
на не вважає на його вади. Недоліки
ж інш их чоловіків видаються їй на­
багато страшніш ими. Молодий К.,
«якого всі визнають «пишною, слав­
ною партією», дістає від Олени таку
характеристику: «…він чоловік хо­
лодний, з вирахуванням, котрий лиш
хоче уживати, котрого «я» становить
для нього одинокий світ… Се егоїст і
чоловік гордий». Думаючи про Фель-
са, вона більше звертає увагу на його
силу та вроду, проте соромиться його
усміху, «котрий зраджує, що він ог­
раничений». Слабкими виявляються
навіть батько, що під тиском горя,
злиднів спивається й втрачає подобу
людини, і брат, слабкодухий і безві­
льний, підвладний усім вадам, який
чинить самогубство через нерозділе-
не кохання. Слабке, хворе на абсолю­
тизм суспільство виховує й слабких
ж інок, як і замість того, щоб обстою­
вати свої права, рівність м іж чо­
ловіком і жінкою, засуджують Оле­
ну, її «просвічені, здорові погляди».
Важко лишатися Людиною в такому
супільстві під тиском патріархаль­
ності, міщанських традицій і консер­
ватизму. Важко не зрадити своїх пе­
реконань. Недовіра, невпевненість у
силах, витривалості Олени не поли-
669
гаає навіть Лієвича: «Я паную над
обставинами й тому можу сказати,
що від мене залежить моя доля. Жінка,
однак, вона тепер полишена на волю
долі…» Лікар, єдиний, кому звіри­
лась Олена, застерігає: «Біда ломить і
залізо, в ви лиш людина…». В Олені
справді перемагас людське, жіноче
начало: заради родини вона виходить
заміж без любові, проте епіграф до
другої частини, узятий з твору Фрід-
ріха Шпільгагена «Завжди вперед»,
засвідчує, що в ній житиме «…любов
до свободи і непохитна рішучість не
дати нікому себе поневолити…».
Ольга Кобилянська розвиває цю тему
в повісті «Царівна» (1895).
Найпродуктивніший період твор­
чості письменниці припадає на дру­
гу половину 90-х років XIX — перше
десятиліття XX ст. Вона публікує на­
риси, новели, оповідання, повісті.
1902 року з’являється повість «Зем­
ля». В її основу покладено реальні
продії — братовбивство, що сталася
восени 1894 року в селі Димка побли­
зу Чернівців. Кобилянська свідчить в
автобіографічному нарисі: «Я просто
фізично терпіла під з’явиськом тих
фактів і коли писала — ох, як хвиля­
ми ридала!..» На прикладі життя,
важких трудових буднів однієї се­
лянської родини Кобилянська випи­
сала характерні явища тогочасної
дійсності, суспільні й родинні відно­
сини в буковинському селі, посилен­
УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА______ ________
ня плади землі над селянином-хлібо-
робом, для якого вона стає фатумом
поглинає всі думки й почуття, у
центрі повісті образ Івоніки Федорчу
ка — типового буковинського селя­
нина. Івоніка разом з дружиною
Марійкою виснажливою, наполегли­
вою, нелюдською працею заробили
чималі статки й добре ім ’я: «Вона
(земля) підпливла наш ою кров’ю і
нашим потом. Кожда грудка, кож-
дий ступінь мож е посвідчити, як
наші крижі угиналися тяж ко*. У лю­
бові, шані до землі виховав Івоніка
Федорчук і старшого свого сина —
Михайла. Чесний, добрий, працьо­
витий М ихайло поваж ає батька й
матір, дбає про землю , господарство.
Проте він невдовзі має йти «до бран­
ки*, відслужити два роки. Страшними
постають роки ж овнірської служби.
Спокійний, терпеливий, урівноваже­
ний Михайло через кілька місяців
прагне втекти або ж покінчити життя
самогубством, такою нестерпною
видається йому служ ба. Та час
минає, до кінця служби лишається
кілька м ісяців, і М ихайло дістає
двомісячне звільнення. Він кохає Ан-
ну — панську наймичку — чесну и
порядну дівчину, яку поважає кожен
у селі. М ихайло з Анною чекають на
деньсв. М ихайла — Михайлового па­
трона, щоб попросити батьківського
благословення на шлюб (Анна ва­
гітна). М ихайло з Анною усвідомлю-
670
Нова література
іоть, ‘До батьки (особливо М арійка)
навряд чи погодяться на їхній шлюб,
адже Анна — бідна найм ичка, не має
землі, господарства.
Повна протилеж ність М ихайлові
його молодший брат С ава, що зовсім
не тяжіє до роботи, а знає лиш е руш ­
ницю та полювання. Сава сохне за
чорноокою Рахірою — негарною дів­
чиною, до того ж близькою родичкою
— своячкою. Намарні вмовляння й
Івоніки, і М арійки, і М ихайла: Сава
не полишає Рахіру; зневажає батьків,
нехтує роботою. За непослух батько
обіцяє віддати всю землю Михайлові.
Та за той час, що брат був у війську,
Сава дуже змінився. Хоч і без велико­
го бажання, але він допомагає по гос­
подарству, працює в полі. Якщо ко­
лись він заради Р ахіри ладен був
тікати до М олдови, то тепер земля ва­
бить і його. Слова Рахіри: «Як не бу­
деш мати зем лі, то не зможемо побра­
тися! З чого нам жити?» — і штовха­
ють Саву на братовбивство.
Земля, пристасть до збагачення
засліплює й М арійку. Після см ер­
ті сина вона не хоче й не може по­
вірити, що М ихайло збирався взяти
за дружину наймичку й відмовляє
Анні навіть у проханні прихисти­
ти хоч би одне з її новонароджених
близнят.
Проте предметом дослідження в
Повісті є не зовніш ні події, не власне
Факт братовбивства (адж е він не став
розв’язкою ), а психологічний аналіз
внутрішнього світу лю дини, її пере­
ж ивань, почуттів, а відтак д ій і
вчинків. Ольга Кобилянська, аналі­
зуючи риси Сави. поступово підво­
дить, обґрунтовує причини злочину.
З непереветеною майстерністю, пси­
хологічним чуттям виписані картини
М ихайлового похорону, сцени про­
щання Анни з коханим. У повісті ба­
гато містичного: сни, ворож іння, об­
раз «сусіднього л іск а», таєм н ич ої
мряки. Деякі деталі підсилюють зоб­
раж ене. На М ихайлові виступає
свіжа кров, коли мати відмовляється
вірити А нні. Коли постає питання,
хто є вбивцею, свічка падає й котить­
ся до ніг Сави. Анна сама таврує Саву
братовбивцею, та Марійка не хоче в
це вірити: втративши одного сина,
вона прагне зберегти другого. Ольга
Кобилянська показала землю як за­
грозливу силу, що закріпачує лю ди­
ну, стає причиною найстраш ніших
трагедій. Символічним видається
прагнення Анни н П ет ра віддати си­
на до школи: «Нема йому що до землі
прив’язуватися… вона ін оді самого
горя наноегь!»
За визначенням літературознавця
Федора Погребеника, повість «Зем­
ля» — «це ф ілігранне м истецьке
полотно, що справляє надзвичайно
сильне враженння багатим соціаль­
ним, морально-етичним і естетичним
змістом».__

загрузка...

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.