У своїй монографії про Лесю Ук­
раїнку М. Драй-Хмара пише: «Лісо­
ва пісня* — твір автобіографічний в
найвищому розумінні цього слова: в
ньому відбилося духовне життя Лесі
Українки, її інтелект, глибока ніж­
ність її психіки, — сильний поетич­
ний порив, весь лабіринт її душі,
життя й думок*.
Джерела та історія написання. Ос­
танні роки життя через загострення
та ускладнення хвороби Леся Ук­
раїнка провела в південних краях. У
1911 році, перебуваючи в Кутаїсі (на
Кавказі) протягом кількох днів, була
тяжко захворіла, температура пі­
діймалася до 38°, але жага творчої
праці не давала письменниці спокою.
«Юрба образів не дає мені спати по
ночах, — писала письменниця, ^
мучить, як нова недуга, — отоді вже
приходить демон, лютіший над Вс|
недуги, і наказує мені писати…»
Там створено найвизначніший ще-
девр української драматургії, що знаме­
нував вершину творчості Лесі Укра­
їнки. Ностальгія за волинськими
лісами, за краєм, де проминули її ди­
тячі роки, народні звичаї, перекази
про мавок надихнули її на створення
драми. У листі до матері вона пише:
«Мені здається, що я просто згадала
наші ліси та затужила за ними. А то
ще я здавна тую мавку «в умі держала»,
ще аж із того часу, як ти в Жабориці
мені щось про мавок розказувала…»
Жанрова специфіка драми. Леся
Українка назвала цей твір драмою-
феєрією. Феєрія (похідне від фран­
цузького «фея») — театральна або
циркова вистава з фантастично-каз­
ковим сюжетом. Для драми-феєрії
(драми-казки) притаманне ліричне
начало, широке використання міфіч­
них, фольклорних образів, неймо­
вірні перетворення. «Лісова пісня»
— це гімн єднанню людини й приро­
ди, щира лірично-трагедійна драма-
пісня про велич духовного, про порив
людини до щастя, про складні, бо­
лісні шляхи до нього, до реалізаці1
високої мрії (Петро Хропко).
Конфлікт. Композиція. Образи-
В основу драми покладено вічну проб
лему: людина і природа. У прироД1
680
Нова літературо
оаЯує краса й воля, натомість у люд­
ському середовищі є місце для нево­
ді журби- Між людиною і природою
немає гармонії. Людина, відійшовши
від природи, створила дріб’язковий
нудний світ.
у «Лісовій пісні» висвітлено кон­
флікт між високим ідеалом і про­
заїчною дріб’язковістю: добро і зло,
вірність і зрада, поетичне покликан­
н я і сіра буденщина зіткунулись у цій
драмі-казці. Світ людей — Лукаш,
його дядько Лев, Лукашева мати,
Килина — взаємодіють з Лісовим
царством — Мавкою, Лісовиком, Во­
дяником, Перелесником, Тим, що
греблі рве, Тим, що в скелі сидить, Ру­
ткою Польовою, Потерчатами,
Злиднями тощо.
Драма складається з прологу й
трьох дій, що відбуваються в різні по­
ри року. Відповідно розвиваються сто­
сунки між Мавкою та Лукашем — від
зародження кохання до згасання по­
чуттів. Поетичні ремарки, що супро­
воджують кожну дію, створюють пев-
Не пейзажне тло, яке допомагає роз­
крити характер стосунків, внутрішній
світ дійових осіб. Перша дія драми —
весна — пора кохання сільського па-
РУбка Лукаша та Лісової Мавки, роз­
судженої від зимового сну грою Лу-
Капіевої сопілки. Уособленням, сим-
в°Лом природи є Мавка. Дочка Лісу
^кохалася щиро й віддано, як не­
властиво мінливій природі. Вона мріє
про вічні почуття, притаманні лише
людям: «В нас так нема, як у людей,
— навіки!». Лукашева пісня, музика
викликала в Мавці невідомі ще досі
почуття: тугу, сльози, відчуття самот­
ності. Мавку захопила музика Лука-
шевої душі, те прекрасне, чого він сам
у собі не розумів, про що «душа співає
голосом сопілки». З пісні народилося
кохання. Марно Лісовик застерігав
Мавку триматися якнайдалі від лю­
дей: «Бо там не ходить воля, там жу­
ра… Раз тільки ступиш і пропала во­
ля». Мавка, сподіваючись на вічність
людських почуттів, красу людської
душі, спустилася на людські стежки
заради кохання. У другій дії — пізньо­
го літа, — коли «озеро змаліло»,
змаліло й кохання Лукаша до Мавки.
Лукаш був щасливий лише доти, до­
ки жив, слухаючись своєї душі. Та під
впливом матері він з вершин високої
поезії, мистецтва, ідеального кохання
спустився до примітивного, грубого
матеріалістичного життя. Мавка зна­
ходить в собі сили відбитися від Ма­
рища — Того, що в скелі сидить:
Ні! Я жива! Я буду вічно жити!
Я в серці маю те, що не вмирає!
Але зраджена, зневажена Лука­
шем, що піддавшись умовлянням ма­
тері засилає старостів до Килини,
Мавка шукає забуття, потрапляє в
полон Марища.
Третя дія — пізня осінь у природі
й почуттях. Вона багата на ней­
681
УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРА ТУРА
мовірні нереальні перетворення. Ут­
ративши щирість почуттів, спокій,
радість, скорившись прозі житття,
дріб’язковості, Лукаш утратив люд­
ську подобу, став вовкулакою. Проте
Мавка знайшла в собі сили, щоб вир­
ватися з полону забуття та визволити
Лукаша, якого Лісовик перетворив
на вовкулаку. Килина заклинає Мав­
ку у вербу. Коли Килина хоче її зру­
бати, Перелесник змієм-метеором
злітає з неба та обіймає її. Верба спа­
лахує полум’ям, від неї займається й
хата. Вогонь має спалити все брудне,
очистити, переродити. Лукаш усвідо­
мив свою помилку: «Тепер я мудрий
став…». Востаннє з’являється Мавка
перед Лукашем в образі «загубленої
Долі* та просить його заграти на
сопілці. Останній монолог Мавки —
утвердження невмирущості духовно­
го, вічності краси. «О, не журися за
тіло!* — говорить вона. — Адже «ти
душу дав мені, як гострий ніж дає
вербовій гілці голос*. Мавчина душа,
й’ кохання — невмирущі. Лукашева
гра повертає весну, Мавка знову спа­
лахує давньою красою в зорянім
вінці, та невблаганний час в образі
сивої зими засипає Лукаша снігом.
Так закінчується «Лісова пісня». Лу­
каш мав дар, «цвіт душі», який ро­
зуміла Мавка й з якого народилося
їхнє кохання. Це музика, пісня, мис­
тецтво. Зрадивши Мавку, Лукаш зра­
див себе, свій дар, свою творчість. Та
все ж таки в ньому прокинулася туга
за прекрасним, найвищими людськи­
ми цінностями.