У своїй монографії про Лесю Ук
раїнку М. Драй-Хмара пише: «Лісо
ва пісня* — твір автобіографічний в
найвищому розумінні цього слова: в
ньому відбилося духовне життя Лесі
Українки, її інтелект, глибока ніж
ність її психіки, — сильний поетич
ний порив, весь лабіринт її душі,
життя й думок*.
Джерела та історія написання. Ос
танні роки життя через загострення
та ускладнення хвороби Леся Ук
раїнка провела в південних краях. У
1911 році, перебуваючи в Кутаїсі (на
Кавказі) протягом кількох днів, була
тяжко захворіла, температура пі
діймалася до 38°, але жага творчої
праці не давала письменниці спокою.
«Юрба образів не дає мені спати по
ночах, — писала письменниця, ^
мучить, як нова недуга, — отоді вже
приходить демон, лютіший над Вс|
недуги, і наказує мені писати…»
Там створено найвизначніший ще-
девр української драматургії, що знаме
нував вершину творчості Лесі Укра
їнки. Ностальгія за волинськими
лісами, за краєм, де проминули її ди
тячі роки, народні звичаї, перекази
про мавок надихнули її на створення
драми. У листі до матері вона пише:
«Мені здається, що я просто згадала
наші ліси та затужила за ними. А то
ще я здавна тую мавку «в умі держала»,
ще аж із того часу, як ти в Жабориці
мені щось про мавок розказувала…»
Жанрова специфіка драми. Леся
Українка назвала цей твір драмою-
феєрією. Феєрія (похідне від фран
цузького «фея») — театральна або
циркова вистава з фантастично-каз
ковим сюжетом. Для драми-феєрії
(драми-казки) притаманне ліричне
начало, широке використання міфіч
них, фольклорних образів, неймо
вірні перетворення. «Лісова пісня»
— це гімн єднанню людини й приро
ди, щира лірично-трагедійна драма-
пісня про велич духовного, про порив
людини до щастя, про складні, бо
лісні шляхи до нього, до реалізаці1
високої мрії (Петро Хропко).
Конфлікт. Композиція. Образи-
В основу драми покладено вічну проб
лему: людина і природа. У прироД1
680
Нова літературо
оаЯує краса й воля, натомість у люд
ському середовищі є місце для нево
ді журби- Між людиною і природою
немає гармонії. Людина, відійшовши
від природи, створила дріб’язковий
нудний світ.
у «Лісовій пісні» висвітлено кон
флікт між високим ідеалом і про
заїчною дріб’язковістю: добро і зло,
вірність і зрада, поетичне покликан
н я і сіра буденщина зіткунулись у цій
драмі-казці. Світ людей — Лукаш,
його дядько Лев, Лукашева мати,
Килина — взаємодіють з Лісовим
царством — Мавкою, Лісовиком, Во
дяником, Перелесником, Тим, що
греблі рве, Тим, що в скелі сидить, Ру
ткою Польовою, Потерчатами,
Злиднями тощо.
Драма складається з прологу й
трьох дій, що відбуваються в різні по
ри року. Відповідно розвиваються сто
сунки між Мавкою та Лукашем — від
зародження кохання до згасання по
чуттів. Поетичні ремарки, що супро
воджують кожну дію, створюють пев-
Не пейзажне тло, яке допомагає роз
крити характер стосунків, внутрішній
світ дійових осіб. Перша дія драми —
весна — пора кохання сільського па-
РУбка Лукаша та Лісової Мавки, роз
судженої від зимового сну грою Лу-
Капіевої сопілки. Уособленням, сим-
в°Лом природи є Мавка. Дочка Лісу
^кохалася щиро й віддано, як не
властиво мінливій природі. Вона мріє
про вічні почуття, притаманні лише
людям: «В нас так нема, як у людей,
— навіки!». Лукашева пісня, музика
викликала в Мавці невідомі ще досі
почуття: тугу, сльози, відчуття самот
ності. Мавку захопила музика Лука-
шевої душі, те прекрасне, чого він сам
у собі не розумів, про що «душа співає
голосом сопілки». З пісні народилося
кохання. Марно Лісовик застерігав
Мавку триматися якнайдалі від лю
дей: «Бо там не ходить воля, там жу
ра… Раз тільки ступиш і пропала во
ля». Мавка, сподіваючись на вічність
людських почуттів, красу людської
душі, спустилася на людські стежки
заради кохання. У другій дії — пізньо
го літа, — коли «озеро змаліло»,
змаліло й кохання Лукаша до Мавки.
Лукаш був щасливий лише доти, до
ки жив, слухаючись своєї душі. Та під
впливом матері він з вершин високої
поезії, мистецтва, ідеального кохання
спустився до примітивного, грубого
матеріалістичного життя. Мавка зна
ходить в собі сили відбитися від Ма
рища — Того, що в скелі сидить:
Ні! Я жива! Я буду вічно жити!
Я в серці маю те, що не вмирає!
Але зраджена, зневажена Лука
шем, що піддавшись умовлянням ма
тері засилає старостів до Килини,
Мавка шукає забуття, потрапляє в
полон Марища.
Третя дія — пізня осінь у природі
й почуттях. Вона багата на ней
681
УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРА ТУРА
мовірні нереальні перетворення. Ут
ративши щирість почуттів, спокій,
радість, скорившись прозі житття,
дріб’язковості, Лукаш утратив люд
ську подобу, став вовкулакою. Проте
Мавка знайшла в собі сили, щоб вир
ватися з полону забуття та визволити
Лукаша, якого Лісовик перетворив
на вовкулаку. Килина заклинає Мав
ку у вербу. Коли Килина хоче її зру
бати, Перелесник змієм-метеором
злітає з неба та обіймає її. Верба спа
лахує полум’ям, від неї займається й
хата. Вогонь має спалити все брудне,
очистити, переродити. Лукаш усвідо
мив свою помилку: «Тепер я мудрий
став…». Востаннє з’являється Мавка
перед Лукашем в образі «загубленої
Долі* та просить його заграти на
сопілці. Останній монолог Мавки —
утвердження невмирущості духовно
го, вічності краси. «О, не журися за
тіло!* — говорить вона. — Адже «ти
душу дав мені, як гострий ніж дає
вербовій гілці голос*. Мавчина душа,
й’ кохання — невмирущі. Лукашева
гра повертає весну, Мавка знову спа
лахує давньою красою в зорянім
вінці, та невблаганний час в образі
сивої зими засипає Лукаша снігом.
Так закінчується «Лісова пісня». Лу
каш мав дар, «цвіт душі», який ро
зуміла Мавка й з якого народилося
їхнє кохання. Це музика, пісня, мис
тецтво. Зрадивши Мавку, Лукаш зра
див себе, свій дар, свою творчість. Та
все ж таки в ньому прокинулася туга
за прекрасним, найвищими людськи
ми цінностями.
Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.
Наступна: «Бояриня»