Творчість Володимира Винни-
ченка замовчували та фаль
сифікували м ай ж е півсторіччя,
йому закидали «достоевщину»,
на нього навішували чимало яр
ликів. Та, як зазначає Юрій Бой
ко, Винниченко «не став «ма
лим Достоєвським», а залишив
ся Винниченком зі своїми триво
гами, з українською ж урбою , з
думками про формування ук
раїнської індивідуальності — /
під цим оглядом для багатьох із
нас його писання залишиться
ще замкненою за сімома зам ка
ми книгою».
Володимир Кирилович Винниченко народив
ся 28 липня 1880 року в місті Єлисаветграді (те
пер Кіровоград) у робітничо-селянській родині.
Після навчання в народній школі, де привер
нув до себе увагу вчителів своїми здібностями,
здобував освіту (попри матеріальну скруту) в чо
ловічій класичній гімназії.
701
УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА
У старш их класах В. Винниченко бере участь
у діяльності нелегальної організації, пише рево
лю ційну поему, за яку його виключають з гім
назії. Склав екстерном іспити за середню освіту
в Златопільській гімназії.
1901 року вступає на юридичний факультет
Київського університету, та незабаром (1902 ро
ку) через участь у Революційній українській пар
тії був уперш е заарештований і посаджений до
ки ївсь кої в’язниці.
Того ж року Винниченко заявив про себе як
літератор: у журналі «Кіевская Старина» з’яви
лася повість «Сила і краса». Далі служба в
армійському дисциплінарному батальйоні, де
зертирство, еміграція до Галичини. Під час пере
везення нелегальної літератури з Галичини до
Києва на кордоні Винниченка знов зарештова-
но. Після півторарічного перебування у війсь
ковій в’язниці письменника звільнено у зв’язку з
амністією, у реакційні післяреволюційні роки він
знову опинився за межами України. В. Винни
ченко працював у закордонних партійних орга
нізаціях і час від часу нелегально приїжджав на
Батьківщину. Творчість молодого письменника
привертає увагу літературних діячів, критиків,
широких кіл громадськості. На першу Винничен-
кову збірку «Краса і сила», що вийшла в Києві
1906 року, Іван Франко відгукнувся дуже
схвально, риторично запитавши: «І відкіля ти
взявся у нас такий?» Під час Першої світової
війни письменник повернувся в Україну, а 1917
року став одним з організаторів і керівників
Центральної ради, згодом головою Генерально
го секретаріату й генеральним секретарем
внутрішніх справ. Після повалення гетьмана
Скоропадського став на чолі Директорії, а
1919 року через розходження в принципових
питаннях з більшістю членів Директорії та уряду
виїздить за кордон.
1920 року веде переговори з більшовицьки
ми лідерами, намагаючись переконати керівни
ків уряду УСРР у потребі створення по-спра.
вжньому вільної національної Української дер
жави, та, зрозумівши, що Харків слухняно вико
нує московські вказівки, назавжди виїжджає
України.
Під час Другої світової війни відмовився від
співробітництва з німецькими окупантами, за що
був заарештований і ув’язнений. Роки війни
важкі випробування підірвали й без того вже ос
лаблене здоров’я. Помер В. Винниченко 6 бе
резня 1951 року в селі Мужен (поблизу Канн),
там і похований.
Творчість Володимира Винничен
ка критики порівнюють з річкою, що
часом робить стрімкі, несподівані по
вороти, інколи міліє, проте русло її
тішить чистотою і силою джерел. Ко
ли наприкінці 20-х років розгорілася
дискусія навколо його роману «Со
нячна машина», Микола Зеров ви
словив думку, що цей твір знаменує
новий, третій період у творчості
В. Винниченка.
Щодо двох попередніх, то перший
період творчості охоплює шість років
(1902-1907). У цей час В. Винниченко
написав твори на побутову тематику
«Краса і сила», «Голота», «Контрас
ти» та ін. Вони продемонстрували
розшарування та деформацію старого
побуту села, уперше в українській
повісті представили в колоритних
постатях образи робітників, солдат’
ську казарму, халтурників мандр10′
ної малоросійської трупи.
Приблизно з 1907 року у творчості
В. Винниченка виокремлюють ДРУ
702
Нова літ ерат ура
гий період. Він характеризується
тим, що на зміну побутовим, соціаль
но-психологічним П О В ІС ТЯ М прихо
дить, як писав Микола Зеров, «імпре
сіоністична новела та роман з психо
логічним завданням, запальна драма
з претензією покладати основи со
ціалістичної моралі». У такому стилі
створено оповідання «Момент», дра
ми «Дисгармонія» (1906), «Щ аблі
життя» (1907), «Великий Молох»
(1907).
В оповіданні «Суд» (1903) змальо
вано яскравий епізод, який характе
ризує сваволю й беззаконня, що про
цвітали в імперії. Земський началь
ник Самоцвіт у розмові з місцевим
паничем «теоретично» обґрунтовує
свою практику пояснення селянам
урядових документів стосовно заво
рушень, що прокотилися українсь
кими селами. Як уважає начальник,
розмова з селянами про «неблагона
меренных лиц», котрі підбурюють се
лян до повстань, ще дужче переконає
їх відмовитися від праці на панських
економіях. При цьому він покликає
ться на дії земського начальника з
сусіднього повіту, коли після прове
дених «роз’яснень» про «крамолу»,
котра мовби подавалась у розповсю
джених прокламаціях, селяни зро
зуміли, що в тих «бамажках» усе
правдиво, по-божому написано.
Тому Самоцвіт чинить над «бунтів
никами» свій суд: б’є людей «в мор
д у ». Такий суд, «суд скорий,правий і
справедливий», Самоцвіт демонструє
гостеві, розбиваючи обличчя ні в чо
му невинної людини, при цьому він
ще й переплутав двох братів Круто-
ноженків — Никифора й Никонора.
В оповіданні відображене нарос
тання селянської невдоволеності без
законням, визрівання рішучості лю
дей, що намагаються відстояти влас
ну гідність.
Яскравість зображуваного виявля
ється й через майстерне використан
ня прийомів іронічного письма, за
стосування мовного суржику, «мака
ронічної» мови в змалюванні образів
персонажів та життєвих ситуацій.
В оповіданні «Солдатики» відтво
рено події, що були типовими в
період придушення селянських заво
рушень. Селяни відібрали в поміщи
ка зерно, і той викликав каральний
загін. У центрі твору — переляканий
натовп людей, які чекають на розпра
ву. Збентежених селян намагається
заспокоїти керівник заворушень Яв-
тух. Він, покликаючись на Єван
геліє, виступає за відновлення спра
ведливості: зібраний урожай нале
жить селянам, а не поміщикові.
Конфлікт загострюється, коли офі
цер скаженіє від того, що селяни
починають відстоювати свою гід
ність. Явтух намагається пояснити
солдатам, що селяни ні в кого нічого
не крали, що хліб вони забрали свій,
703
УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРА ТУРА
зароблений. Солдати стали вагатися,
і занепокоєний цим офіцер шаблею
зарубав мужнього Явтуха.
В. Винниченко будує конфлікт на
соціальних контрастах. Автор наго
лошує на тому, що ті зіткнення, які
виникають, уже неможливо розв’яза
ти мирним шляхом.
Тему оповідання «Студент» (1907)
влучно визначив український поет і
критик Микола Вороний: «Самогуб
ство — останній спосіб во ім’я торже
ства ідеї*.
Щоб довести свою непричетність
до пожежі, яка спалила село, щоб
зняти підозру, поширювану страж
никами, котрі в біді звинувачують
студентів, молодий хлопець прилюд
но застрелився. І тоді стрий дід, який
погрожував «вимотати» із студентів
жили, стрибає на одного з царських
охоронців і душить його.
Тільки саможертовність може зня
ти полуду з очей обдурених, затурка
них селян, які вважають своїх захис
ників ворогами. Така ідея оповідання
«Студент*.
«Момент». Історія короткої лю
бові, що зароджується між молодим
революціонером і дівчиною в драма
тичній, ризикованій для їхнього
життя ситуації, психологічно витон
чена, світла й прекрасна, але й пе
чальна, бо герой новели залишається
наодинці з мукою «осиротілого щас
тя*, яке спалахнуло було на мить
(моменті) — і зникло разом 3
чарівною коханою. У цьому творі до
сить відверто протиставляються ус.
талена, традиційна мораль з її суво
рими, часто пуританськими приписа
ми і природність душевних, тілесних
поривань двох молодих людей. Це
язичницьке прославлення життя
частина якого — ліс, бджоли, пташ
ки, «сплетені коханням метелики»
юнак та дівчина. Герої неначе розчи
няються у зеленому царстві природи,
що підкреслює: вони такі ж діти жит
тя, яке керує законами природи, не
зважаючи на особливості «історично
го моменту».
Винниченка-художника передусім
цікавили психологічні таємниці лю
дини; своїх героїв він часто ставив у
ситуацію морального експерименту,
аналізуючи підсвідомі першопричи
ни їхньої поведінки, гру інстинктів,
химерні поєднання соціальних і біо
логічних чинників… З цього погля
ду в українській літературі Винни-
ченкова драматургія мала новаторсь
ке звучання — вільна від побутових
надмірностей, оригінальна своїми
психологічними колізіями й етични
ми парадоксами. Не дивно, що такі
п’єси Винниченка, як «Брехня»
(1910) і «Чорна Пантера та Білий
Ведмідь» (1911) мали, без перебіль
шення, європейський успіх.
«Чорна Пантера та Білий ВеД’
мідь» — драма, що піднімає склаДЯУ
704
Нова література
проблему взаємин митця з оточенням
і мораллю суспільства. Суть конф
лікту цього твору лежить на перетині
сімейних обов’язків і покликання ху
дожника Корнія Каневича, якого у
творі називають Білим Ведмедем.
Його дружина Рита (Чорна Панте
ра), мати та маленький син Лесик —
емігранти, що живуть у Парижі. Ма
теріальна скрута й клімат стають
причиною тяжкої хвороби дитини.
Але Корній пише картину, яка, на
його думку, стане шедевром. Для об
разу Богоматері йому позує дружина.
На певному етапі синової хвороби він
починає помічати в обличчі дружи
ни, в її очах саме той вираз страждан
ня, що потрібен для змалювання
образу Мадонни. Так трагічно пере
плітаються мистецтво і життя,
відчуття прекрасного і потворні ета
пи його створення. «Артист не пови
нен мати сім’ї. Він — жрець», — го
ворить закохана в Корнія одна з ге
роїнь п’єси, що має тільки псевдо —
Сніжинка. Це своєрідний антипод
Рити з її глибинною духовністю, що
поєднує в собі любов до світу, яка
реалізується в любові до Корнія й ди
тини, і поціновування справжнього
мистецтва. Сніжинка дуже гарна
зовні, інтелектуальна, спроможна
оцінити глибинний талант Корнія,
але внутрішньо холодна, жорстока.
Вона символізує холодний розум,
бездушність. Рита — духовність,
внутрішня краса. Саме тому й не мо
же вона змиритися з тим, що для
Корнія головним є мистецтво, у ша
леному запалі він забуває про вічні
речі — родину, дитину, життя. Її чо
ловік може малювати навіть мертво
го сина, вишукувати риси страждан
ня на обличчі дружини над синовим
тілом. Вона розуміє, що цей фарс
потрібно припинити. Фінал твору
трагічний — Рита отруює себе та чо
ловіка, вони помирають біля сина.
Героїня перед смертю знищує карти
ну, яка є символом тієї бездухов
ності, що занапастила їхню родину.
Другий період творчості письмен
ника завершують п’єси «Закон»,
«Між двох сил», повість «На той
бік». Два останні твори написані на
матеріалі драматичних подій Ук
раїнської революції; в обох подано
надзвичайно цікаві жіночі образи. •
«Між двох сил» — драма, яка демо
нструє трагічні парадокси революції,
що невблаганно впливають на долю
людини, родини, ширше — усього
людського роду. Твір побудовано на
паралелі з Гоголівським «Тарасом
Бульбою». Отже, проблема протисто
яння «брат на брата», «батько на си
на», що гостро постає в літературі
2 0-х рр., актуальна й у драмі «Між
двох сил», вона промовисто прокрес
люється вже в назві твору. Письмен
ник намагається пізнати, де лежить
межа між особистим і суспільним,
УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРА ТУРА
між чесністю з собою і служінням на
родові, що відбувається з людиною,
яка змушена переступати цю межу.
У центрі п’єси — історія родини
Сліпченків (прізвище говорить про
духовну сліпоту героїв, які в запалі
революційної хуртовини не зберіга
ють головне — свій рід). Микита
Іванович, Гликерія Федорівна й п’я
теро їхніх уже дорослих дітей — Со
фія, Христя, Марко, Тихон, Арсен —
є символом української сім’ї. Кожен
із членів цієї родини готовий усе від
дати заради процвітання рідної зем
лі. От тільки бачать вони це щастя
по-різному, у чому й полягає конф
лікт твору. Зав’язка — приїзд з рево
люційного Петрограда головної ге
роїні Софії. Спочатку цю подію ніяк
не пов’язують з місцевими проблема
ми. Оживає старе кохання Панаса,
Христиного чоловіка, до Софії, Ми
кита Сліпченко з Марком та Арсеном
планують узяти участь у виступі ві
льних козаків проти більшовиків, іде
з дому «тихенький Тихін* — відкри
тий прихильник «червоних*. Тим ча
сом Софія зустрічається з місцевими
лідерами більшовиків — Грінбергом і
Сєм’янниковим, щоб передати їм
гроші, привезені з Петрограда для ор
ганізації повстання. Героїня щиро й
наївно вірить у те, що воно принесе
визволення рідній землі.
Проте результати перемоги біль
шовиків страшні — масовий терор,
нічим не виправдана жорстокість
розстрілів без суду й слідства, гено
цид, свідомо направлений проти ук
раїнців. У криваве горнило помсти
потрапляють батько й Софіїн брат
Марко. Жінка безпосередньо причет
на до перемоги «червоного» повстан
ня, тому звертається до Грінберга з
проханням звільнити рідних, на що
той лицемірно відповідає відмовою.
Не зважає він ні на Христині сльози,
ні на благання старої матері. Панас
радить Софії виправити свій страш
ний гріх — пропонувати за визволен
ня все — гроші чи навіть тіло. Та
страшний механізм репресій уже за
пущено — Грінберг віддає наказ
відпустити старого, але розстріляти
Марка.
Софія розуміє фатальність своєї по
милки. Вона стала чужою своєму ко
лишньому оточенню, своїй родині
(символ України). Батько шле про
кльони зрадникам рідної землі —
синові Тихону й доньці Софії: «Сха
меніться, бо лихо вам буде. Востаннє
кричу вам з намученого серця: кинь
те, покайтеся, а не покаєтесь, то
проклинаю вас своїм батьківським,
невмиручим прокляттям. Не діти ви
мені, а вороги люті. Своєю старою РУ‘
кою застрелю зрадників, братоубив-
ців і ворогів свого народу».
Однак до табору нових володарі®
світу Софія й Тихін так і не пристали-
їх вражає та шовіністична жорс
Нова література
токість, з якою ставляться більшови-
кй до всього українського: мови, ку
льтури (портрет Шевченка скинуто
зі стіни й поколото багнетами).
Водночас немає довіри й рівноправ
них стосунків між більшовиками і
наверненими у «червоний» рух ук
раїнцями, адже їх сприймають тіль
ки як засіб впливу на інших, просто
лицемірно використовують.
«Між двох сил» — це стан україн
ської інтелігенції, що намагалася
примирити віковічне прагнення до
національної свободи і «демокра
тизм» пролетарської революції.
Розв’язка твору трагічна — самовби
вство Софії, постріл у скроню трак
тується як єдино можливий вихід із
цієї ситуації.
П’єса « Між двох сил » за всіма жан
ровими ознаками є трагедією. Загна
на в глухий кут героїня вбиває себе,
Ця смерть проектується на сотні тисяч
смертей її земляків, що постраждали в
результаті революційного терору.
Так національна катастрофа втілю
ється в житті однієї родини, що, як і
тогочасне українське суспільство,
пошматована на прихильників різ
них соціально-політичних сил.
За багатьма зовнішніми ознаками
Арами Володимира Винниченка вида
сться ближчими до західноєвропей-
СЬк°ї так званої нової драми, ніж до ук
раїнської класичної традиції. Відчут-
НіІИ вплив на письменника справила
філософія Фрідріха Ніцше, у річищі
якої він сформулював власну філо
софську теорію «чесності з собою».
Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.
Попередня: Архип Юхимович Тесленко 1882-1911 рр.