Творчість Володимира Винни-
ченка замовчували та фаль­
сифікували м ай ж е півсторіччя,
йому закидали «достоевщину»,
на нього навішували чимало яр­
ликів. Та, як зазначає Юрій Бой­
ко, Винниченко «не став «ма­
лим Достоєвським», а залишив­
ся Винниченком зі своїми триво­
гами, з українською ж урбою , з
думками про формування ук­
раїнської індивідуальності — /
під цим оглядом для багатьох із
нас його писання залишиться
ще замкненою за сімома зам ка­
ми книгою».
Володимир Кирилович Винниченко народив­
ся 28 липня 1880 року в місті Єлисаветграді (те­
пер Кіровоград) у робітничо-селянській родині.
Після навчання в народній школі, де привер­
нув до себе увагу вчителів своїми здібностями,
здобував освіту (попри матеріальну скруту) в чо­
ловічій класичній гімназії.
701
УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА
У старш их класах В. Винниченко бере участь
у діяльності нелегальної організації, пише рево­
лю ційну поему, за яку його виключають з гім­
назії. Склав екстерном іспити за середню освіту
в Златопільській гімназії.
1901 року вступає на юридичний факультет
Київського університету, та незабаром (1902 ро­
ку) через участь у Революційній українській пар­
тії був уперш е заарештований і посаджений до
ки ївсь кої в’язниці.
Того ж року Винниченко заявив про себе як
літератор: у журналі «Кіевская Старина» з’яви­
лася повість «Сила і краса». Далі служба в
армійському дисциплінарному батальйоні, де­
зертирство, еміграція до Галичини. Під час пере­
везення нелегальної літератури з Галичини до
Києва на кордоні Винниченка знов зарештова-
но. Після півторарічного перебування у війсь­
ковій в’язниці письменника звільнено у зв’язку з
амністією, у реакційні післяреволюційні роки він
знову опинився за межами України. В. Винни­
ченко працював у закордонних партійних орга­
нізаціях і час від часу нелегально приїжджав на
Батьківщину. Творчість молодого письменника
привертає увагу літературних діячів, критиків,
широких кіл громадськості. На першу Винничен-
кову збірку «Краса і сила», що вийшла в Києві
1906 року, Іван Франко відгукнувся дуже
схвально, риторично запитавши: «І відкіля ти
взявся у нас такий?» Під час Першої світової
війни письменник повернувся в Україну, а 1917
року став одним з організаторів і керівників
Центральної ради, згодом головою Генерально­
го секретаріату й генеральним секретарем
внутрішніх справ. Після повалення гетьмана
Скоропадського став на чолі Директорії, а
1919 року через розходження в принципових
питаннях з більшістю членів Директорії та уряду
виїздить за кордон.
1920 року веде переговори з більшовицьки­
ми лідерами, намагаючись переконати керівни­
ків уряду УСРР у потребі створення по-спра.
вжньому вільної національної Української дер
жави, та, зрозумівши, що Харків слухняно вико
нує московські вказівки, назавжди виїжджає
України.
Під час Другої світової війни відмовився від
співробітництва з німецькими окупантами, за що
був заарештований і ув’язнений. Роки війни
важкі випробування підірвали й без того вже ос­
лаблене здоров’я. Помер В. Винниченко 6 бе­
резня 1951 року в селі Мужен (поблизу Канн),
там і похований.
Творчість Володимира Винничен­
ка критики порівнюють з річкою, що
часом робить стрімкі, несподівані по­
вороти, інколи міліє, проте русло її
тішить чистотою і силою джерел. Ко­
ли наприкінці 20-х років розгорілася
дискусія навколо його роману «Со­
нячна машина», Микола Зеров ви­
словив думку, що цей твір знаменує
новий, третій період у творчості
В. Винниченка.
Щодо двох попередніх, то перший
період творчості охоплює шість років
(1902-1907). У цей час В. Винниченко
написав твори на побутову тематику
«Краса і сила», «Голота», «Контрас­
ти» та ін. Вони продемонстрували
розшарування та деформацію старого
побуту села, уперше в українській
повісті представили в колоритних
постатях образи робітників, солдат’
ську казарму, халтурників мандр10′
ної малоросійської трупи.
Приблизно з 1907 року у творчості
В. Винниченка виокремлюють ДРУ
702
Нова літ ерат ура
гий період. Він характеризується
тим, що на зміну побутовим, соціаль­
но-психологічним П О В ІС ТЯ М прихо­
дить, як писав Микола Зеров, «імпре­
сіоністична новела та роман з психо­
логічним завданням, запальна драма
з претензією покладати основи со­
ціалістичної моралі». У такому стилі
створено оповідання «Момент», дра­
ми «Дисгармонія» (1906), «Щ аблі
життя» (1907), «Великий Молох»
(1907).
В оповіданні «Суд» (1903) змальо­
вано яскравий епізод, який характе­
ризує сваволю й беззаконня, що про­
цвітали в імперії. Земський началь­
ник Самоцвіт у розмові з місцевим
паничем «теоретично» обґрунтовує
свою практику пояснення селянам
урядових документів стосовно заво­
рушень, що прокотилися українсь­
кими селами. Як уважає начальник,
розмова з селянами про «неблагона­
меренных лиц», котрі підбурюють се­
лян до повстань, ще дужче переконає
їх відмовитися від праці на панських
економіях. При цьому він покликає­
ться на дії земського начальника з
сусіднього повіту, коли після прове­
дених «роз’яснень» про «крамолу»,
котра мовби подавалась у розповсю­
джених прокламаціях, селяни зро­
зуміли, що в тих «бамажках» усе
правдиво, по-божому написано.
Тому Самоцвіт чинить над «бунтів­
никами» свій суд: б’є людей «в мор­
д у ». Такий суд, «суд скорий,правий і
справедливий», Самоцвіт демонструє
гостеві, розбиваючи обличчя ні в чо­
му невинної людини, при цьому він
ще й переплутав двох братів Круто-
ноженків — Никифора й Никонора.
В оповіданні відображене нарос­
тання селянської невдоволеності без­
законням, визрівання рішучості лю­
дей, що намагаються відстояти влас­
ну гідність.
Яскравість зображуваного виявля­
ється й через майстерне використан­
ня прийомів іронічного письма, за­
стосування мовного суржику, «мака­
ронічної» мови в змалюванні образів
персонажів та життєвих ситуацій.
В оповіданні «Солдатики» відтво­
рено події, що були типовими в
період придушення селянських заво­
рушень. Селяни відібрали в поміщи­
ка зерно, і той викликав каральний
загін. У центрі твору — переляканий
натовп людей, які чекають на розпра­
ву. Збентежених селян намагається
заспокоїти керівник заворушень Яв-
тух. Він, покликаючись на Єван­
геліє, виступає за відновлення спра­
ведливості: зібраний урожай нале­
жить селянам, а не поміщикові.
Конфлікт загострюється, коли офі­
цер скаженіє від того, що селяни
починають відстоювати свою гід­
ність. Явтух намагається пояснити
солдатам, що селяни ні в кого нічого
не крали, що хліб вони забрали свій,
703
УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРА ТУРА
зароблений. Солдати стали вагатися,
і занепокоєний цим офіцер шаблею
зарубав мужнього Явтуха.
В. Винниченко будує конфлікт на
соціальних контрастах. Автор наго­
лошує на тому, що ті зіткнення, які
виникають, уже неможливо розв’яза­
ти мирним шляхом.
Тему оповідання «Студент» (1907)
влучно визначив український поет і
критик Микола Вороний: «Самогуб­
ство — останній спосіб во ім’я торже­
ства ідеї*.
Щоб довести свою непричетність
до пожежі, яка спалила село, щоб
зняти підозру, поширювану страж­
никами, котрі в біді звинувачують
студентів, молодий хлопець прилюд­
но застрелився. І тоді стрий дід, який
погрожував «вимотати» із студентів
жили, стрибає на одного з царських
охоронців і душить його.
Тільки саможертовність може зня­
ти полуду з очей обдурених, затурка­
них селян, які вважають своїх захис­
ників ворогами. Така ідея оповідання
«Студент*.
«Момент». Історія короткої лю­
бові, що зароджується між молодим
революціонером і дівчиною в драма­
тичній, ризикованій для їхнього
життя ситуації, психологічно витон­
чена, світла й прекрасна, але й пе­
чальна, бо герой новели залишається
наодинці з мукою «осиротілого щас­
тя*, яке спалахнуло було на мить
(моменті) — і зникло разом 3
чарівною коханою. У цьому творі до­
сить відверто протиставляються ус.
талена, традиційна мораль з її суво­
рими, часто пуританськими приписа­
ми і природність душевних, тілесних
поривань двох молодих людей. Це
язичницьке прославлення життя
частина якого — ліс, бджоли, пташ­
ки, «сплетені коханням метелики»
юнак та дівчина. Герої неначе розчи­
няються у зеленому царстві природи,
що підкреслює: вони такі ж діти жит­
тя, яке керує законами природи, не­
зважаючи на особливості «історично­
го моменту».
Винниченка-художника передусім
цікавили психологічні таємниці лю­
дини; своїх героїв він часто ставив у
ситуацію морального експерименту,
аналізуючи підсвідомі першопричи­
ни їхньої поведінки, гру інстинктів,
химерні поєднання соціальних і біо­
логічних чинників… З цього погля­
ду в українській літературі Винни-
ченкова драматургія мала новаторсь­
ке звучання — вільна від побутових
надмірностей, оригінальна своїми
психологічними колізіями й етични­
ми парадоксами. Не дивно, що такі
п’єси Винниченка, як «Брехня»
(1910) і «Чорна Пантера та Білий
Ведмідь» (1911) мали, без перебіль­
шення, європейський успіх.
«Чорна Пантера та Білий ВеД’
мідь» — драма, що піднімає склаДЯУ
704
Нова література
проблему взаємин митця з оточенням
і мораллю суспільства. Суть конф­
лікту цього твору лежить на перетині
сімейних обов’язків і покликання ху­
дожника Корнія Каневича, якого у
творі називають Білим Ведмедем.
Його дружина Рита (Чорна Панте­
ра), мати та маленький син Лесик —
емігранти, що живуть у Парижі. Ма­
теріальна скрута й клімат стають
причиною тяжкої хвороби дитини.
Але Корній пише картину, яка, на
його думку, стане шедевром. Для об­
разу Богоматері йому позує дружина.
На певному етапі синової хвороби він
починає помічати в обличчі дружи­
ни, в її очах саме той вираз страждан­
ня, що потрібен для змалювання
образу Мадонни. Так трагічно пере­
плітаються мистецтво і життя,
відчуття прекрасного і потворні ета­
пи його створення. «Артист не пови­
нен мати сім’ї. Він — жрець», — го­
ворить закохана в Корнія одна з ге­
роїнь п’єси, що має тільки псевдо —
Сніжинка. Це своєрідний антипод
Рити з її глибинною духовністю, що
поєднує в собі любов до світу, яка
реалізується в любові до Корнія й ди­
тини, і поціновування справжнього
мистецтва. Сніжинка дуже гарна
зовні, інтелектуальна, спроможна
оцінити глибинний талант Корнія,
але внутрішньо холодна, жорстока.
Вона символізує холодний розум,
бездушність. Рита — духовність,
внутрішня краса. Саме тому й не мо­
же вона змиритися з тим, що для
Корнія головним є мистецтво, у ша­
леному запалі він забуває про вічні
речі — родину, дитину, життя. Її чо­
ловік може малювати навіть мертво­
го сина, вишукувати риси страждан­
ня на обличчі дружини над синовим
тілом. Вона розуміє, що цей фарс
потрібно припинити. Фінал твору
трагічний — Рита отруює себе та чо­
ловіка, вони помирають біля сина.
Героїня перед смертю знищує карти­
ну, яка є символом тієї бездухов­
ності, що занапастила їхню родину.
Другий період творчості письмен­
ника завершують п’єси «Закон»,
«Між двох сил», повість «На той
бік». Два останні твори написані на
матеріалі драматичних подій Ук­
раїнської революції; в обох подано
надзвичайно цікаві жіночі образи. •
«Між двох сил» — драма, яка демо­
нструє трагічні парадокси революції,
що невблаганно впливають на долю
людини, родини, ширше — усього
людського роду. Твір побудовано на
паралелі з Гоголівським «Тарасом
Бульбою». Отже, проблема протисто­
яння «брат на брата», «батько на си­
на», що гостро постає в літературі
2 0-х рр., актуальна й у драмі «Між
двох сил», вона промовисто прокрес­
люється вже в назві твору. Письмен­
ник намагається пізнати, де лежить
межа між особистим і суспільним,
УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРА ТУРА
між чесністю з собою і служінням на­
родові, що відбувається з людиною,
яка змушена переступати цю межу.
У центрі п’єси — історія родини
Сліпченків (прізвище говорить про
духовну сліпоту героїв, які в запалі
революційної хуртовини не зберіга­
ють головне — свій рід). Микита
Іванович, Гликерія Федорівна й п’я­
теро їхніх уже дорослих дітей — Со­
фія, Христя, Марко, Тихон, Арсен —
є символом української сім’ї. Кожен
із членів цієї родини готовий усе від­
дати заради процвітання рідної зем­
лі. От тільки бачать вони це щастя
по-різному, у чому й полягає конф­
лікт твору. Зав’язка — приїзд з рево­
люційного Петрограда головної ге­
роїні Софії. Спочатку цю подію ніяк
не пов’язують з місцевими проблема­
ми. Оживає старе кохання Панаса,
Христиного чоловіка, до Софії, Ми­
кита Сліпченко з Марком та Арсеном
планують узяти участь у виступі ві­
льних козаків проти більшовиків, іде
з дому «тихенький Тихін* — відкри­
тий прихильник «червоних*. Тим ча­
сом Софія зустрічається з місцевими
лідерами більшовиків — Грінбергом і
Сєм’янниковим, щоб передати їм
гроші, привезені з Петрограда для ор­
ганізації повстання. Героїня щиро й
наївно вірить у те, що воно принесе
визволення рідній землі.
Проте результати перемоги біль­
шовиків страшні — масовий терор,
нічим не виправдана жорстокість
розстрілів без суду й слідства, гено­
цид, свідомо направлений проти ук­
раїнців. У криваве горнило помсти
потрапляють батько й Софіїн брат
Марко. Жінка безпосередньо причет­
на до перемоги «червоного» повстан­
ня, тому звертається до Грінберга з
проханням звільнити рідних, на що
той лицемірно відповідає відмовою.
Не зважає він ні на Христині сльози,
ні на благання старої матері. Панас
радить Софії виправити свій страш­
ний гріх — пропонувати за визволен­
ня все — гроші чи навіть тіло. Та
страшний механізм репресій уже за­
пущено — Грінберг віддає наказ
відпустити старого, але розстріляти
Марка.
Софія розуміє фатальність своєї по­
милки. Вона стала чужою своєму ко­
лишньому оточенню, своїй родині
(символ України). Батько шле про­
кльони зрадникам рідної землі —
синові Тихону й доньці Софії: «Сха­
меніться, бо лихо вам буде. Востаннє
кричу вам з намученого серця: кинь­
те, покайтеся, а не покаєтесь, то
проклинаю вас своїм батьківським,
невмиручим прокляттям. Не діти ви
мені, а вороги люті. Своєю старою РУ‘
кою застрелю зрадників, братоубив-
ців і ворогів свого народу».
Однак до табору нових володарі®
світу Софія й Тихін так і не пристали-
їх вражає та шовіністична жорс
Нова література
токість, з якою ставляться більшови-
кй до всього українського: мови, ку­
льтури (портрет Шевченка скинуто
зі стіни й поколото багнетами).
Водночас немає довіри й рівноправ­
них стосунків між більшовиками і
наверненими у «червоний» рух ук­
раїнцями, адже їх сприймають тіль­
ки як засіб впливу на інших, просто
лицемірно використовують.
«Між двох сил» — це стан україн­
ської інтелігенції, що намагалася
примирити віковічне прагнення до
національної свободи і «демокра­
тизм» пролетарської революції.
Розв’язка твору трагічна — самовби­
вство Софії, постріл у скроню трак­
тується як єдино можливий вихід із
цієї ситуації.
П’єса « Між двох сил » за всіма жан­
ровими ознаками є трагедією. Загна­
на в глухий кут героїня вбиває себе,
Ця смерть проектується на сотні тисяч
смертей її земляків, що постраждали в
результаті революційного терору.
Так національна катастрофа втілю­
ється в житті однієї родини, що, як і
тогочасне українське суспільство,
пошматована на прихильників різ­
них соціально-політичних сил.
За багатьма зовнішніми ознаками
Арами Володимира Винниченка вида­
сться ближчими до західноєвропей-
СЬк°ї так званої нової драми, ніж до ук­
раїнської класичної традиції. Відчут-
НіІИ вплив на письменника справила
філософія Фрідріха Ніцше, у річищі
якої він сформулював власну філо­
софську теорію «чесності з собою».