Зразок того, якою має бути ук
раїнська жінка, Зона — блиску-
717
УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА
чий приклад того, як багато мо
ж е дати н а ц ії ж інка.
Олена Звичайна
Народилася Олена Іванівна Шовгенів (у шлю
бі — Теліга) 21 липня 1907 року в Петербурзі,
її батько родом з українського містечка
Слов’янська, талановита й високо інтелігентна
людина, спеціаліст у галузі гідротехніки, в Ук
раїні обіймав посаду міністра УНР, а в еміграції
був ректором Подебрадської академії.
У 1917 році сім’я переїхала до Києва.
Навчалася майбутня письменниця в гімназії Ду-
чинської, 1924 року її сім’я перебралася до По-
дебрад у Чехословаччині. Через рік Олена скла
ла іспит на атестат зрілості.
Восени 1925 року вступила на історично-
філологічний відділ Українського педагогічного
інституту в Празі. Одружилася з Михайлом
Телігою, старшиною української армії. Почала
працювати в літературі. Переїхала до Варшави.
Була моделлю в жіночому ательє, учителькою в
українській школі. Після зустрічі з Олегом Оль-
жичем вступила в ОУН і працювала в культурно-
освітній референтурі.
22 вересня 1941 року Олена Теліга з чо
ловіком прибула до Рівного, потім переїхала до
Києва. Очолила Спілку письменників, стала ре
дагувати тижневик «Литаври».
9 лютого 1942 року О. Телігу разом з іншими
письменниками гестапівці заарештували в при
міщенні Спілки письменників.
Олену Телігу та її чоловіка Михайла роз
стріляли в Бабиному Яру. Точна дата смерті
невідома: між 13 та 21 лютого 1942 р.
За життя Олени Теліги не побачи
ла світ жодна поетична збірка. Літе
ратурна спадщина поетеси невелика.
Та про талант судять не за кількістю
написаного…
Лірика Олени Теліги особлива. Го
ловна героїня — жінка, спроможна
любити лицаря й воїна, захисника й
героя. Вона може благотворно впли
вати на коханого, надихаючи його на
подвиги, спрямовувати до мети, зали
шаючись вірною подругою, коханою
а не просто соратницею в боротьбі.
Про це йдеться у вірші «Мужчинам».
Лірична героїня — слабка, чуйна
жінка, по-дитячому вразлива:
А я поцілунком теплим
М’яким, мов дитячий сміх,
Згашу полум’яне пекло
В очах і думках твоїх.
(«Відповідь»)
Лірична героїня — не лише «дама
серця». Вона й дружина, і рідна земля,
і сила, і ідея. У неї немає кількох ці
лей, вагань, вона має переконаність:
Ти в тінь не йди. Тривай
в пекучій грі.
В сліпуче сяйво
не лякайсь дивиться —
Лише по спеці гряне
жданий грім
І з хмар сковзне —
багнетом — блискавиця.
(«Усе — лише не це! Не ці
спокійні дні!»)
Вона навіть зможе неминучу
смерть гідно сприйняти, бо це те, що
дається один раз у житті:
І що це буде зустріч, — чин,
екстазе?
Чи дотик смерті на одну хвилину?
718
Нова літ ерат уро
душа дозріє, сповниться відразу
Подвійним смаком — меду
і полину.
(«Неповторне свято»)
Провідна т ем а лірики Олени Телі-
гИ — кохання. У вірші «Літо» інтим
не почуття переростає в любов до
всього живого, до самого життя:
В сотах меду золотом прозорим
Мед думок розтоплених лежить,
А душа вклоняється просторам
І землі за світлу радість — жить!
Деякі критики намагаються порів
няти доробок Олени Теліги з твор
чістю Лесі Українки. Слово Олени
Теліги — зброя, слово її — криця.
Інші ж твердять, що Олену Телігу так
не підносили б, якби не було ге
роїчного життя й легендарної смерті.
Та справедливим є твердження, що
«життя і смерть митця хоч і впли
вають на оцінку його творчості, кри
терієм таланту все-таки не можуть
бути. Не всім героям дано мистецьке
світобачення, не до всіх приходить
муза» (О. Слоньовська).
Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.
Попередня: «Варшавська літературна група»
Наступна: Павло Тичина 1891-1967 рр.