Новий довідник: Українська мова. Українська література

Володимир Сосюра 1898-1965 рр.

загрузка...

Володимир Миколайович Сосю­
ра — один з найщ иріш их ліриків
X X ст. — увійш ов у слов’янську
поезію я к співець лю бові й вічної
світозміни, що злилися в єди­
ном у понят т і прекрасного, у
відчут т і вільгого і терпкого
см аку ж ит т я, яко м у немає
кінця-краю.
В. Моренець
Володимир Миколайович Сосюра народився
6 січня 1898 року на станції Дебальцеве (тепер
Донецької області) у багатодітній родині. Дити­
нство поета минає на Донбасі. З одинадцяти
років хлопець іде працювати: спершу — до бон­
дарного цеху, потім — телефоністом, чорноро­
бом, не цурається й випадкового заробітку. По­
чаткову освіту здобуває під наглядом батька.
Згодом навчається в міністерському двокласно­
му училищі, розташованому в селі Третя Рота,
далі вчиться в Кам ’янській сільськогоспо­
дарській школі. Маючи виняткову пам’ять, легко
виходить у найкращі учні, захоплюється співом і
художньою літературою. У 1912 року робить
перші спроби писати вірші російською мовою.
1918 року В. Сосюра бере участь у грома­
дянській війні. Два роки потому в Одесі знайо­
миться з молодими письменниками Ю. Олешею,
Е. Багрицьким, К. Гордієнком, ознайомлюється
з поезією В. Чумака. Відтоді він дедалі більше (а
від 1921 року майже винятково) пише українсь­
кою мовою. Тоді ж виходить у світ перша збірка
В. Сосюри «Поезії».
З 1923 року поет повністю віддається літер ^
турній праці. З’являється віршований історични
722
Нова література
роман «Тарас Трясило» (1925), витриманий у
романтичних барвах, збірки поезій «Сніги»,
«Сьогодні» (1 9 2 5 ), «Золоті шуліки» (1927),
«Юнь» (1927), «Коли зацвітуть акації», «Де шах­
ти на горі» (1926), «Серце» (1931), «Червоні
троянди» (1932), а згодом «На струнах серця»
(1955), «Солов’їні далі» (1957).
Останніми збірками письменника стали
«Осінні мелодії» і «Весни дихання» (1964).
Помер Володимир Сосюра 8 січня 1965 року
в Києві, похований на Байковому цвинтарі.
Особливості творчої манери пись­
менника: загострення акцентів на
силі почуття, тяж іння до драматич­
них сюжетів, звернення уваги на про­
цес життя, на його динаміку, рух,
зміни, а не причини й наслідки.
Володимир Сосюра — письменник,
який з 1922-1932 рр. намагався
знайти себе в усіх тогочасних літера­
турних організаціях, та його твор­
чість засвідчує непереборне тяжіння
митця до романтичного світобачення.
Він співець почуття (на противагу пое-
там-неокласикам, що оспівували ро­
зум), який проголошує існування
особистості, що навіть на складному
історичному етапі сміливо заявляє про
власне право жити, любити, стражда­
ти. Майже кожен вірш є частиною
поетового ж иття, тож дуже часто ге­
рой його поезії — це ліричне «Я».
Для Сосюри характерна романтич­
на роздвоєність (поезії «Два Володь-
ки», «Серце»), яка засвідчує болю­
чий двобій між двома Сосюрама, двома
Володьками, що одночасно існують
у душі митця. Ця своєрідна битва
свідомості з почуттям, розуму з ду­
шею, цей двобій згодом буде виявля­
тися в специфіці тематики творів —
від повного захвалювання панівного
ладу до неприйняття й нищівної, без­
жальної критики.
Почуття кохання залишається для
поета найвищою цінністю, тож не
дивно, що саме інтимна лірика при­
несла йому всенародну славу. Тема
оспівування краси особистих вза­
ємин домінує у творчості митця.
Навіть пейзаж у Сосюри просякну­
тий живим людським почуттям. У
поезії «Васильки» проведено чітку
паралель між красою українського
степу та вродою коханої дівчини:
Васильки у полі, васильки у полі,
І у тебе, мила, васильки з-під вій,
І гаї синіють ген на видноколі,
І синіє щастя у душі моїй.
Ж иття людини, стверджує поет,
скороплинне й швидко минає («Од-
сіяють роки, мов хмарки над нами»),
але в ньому є та природна цикліч­
ність, що притаманна всьому живому
на цій планеті:
…і ось так же в полі будуть двоє
йти,
але нас не буде. Може, ми
квітками,
може, васильками станем —
я і ти.
Язичницький образ духовної реін-
карнації надає діям закоханих ос-
723
у\Р А ЧСЬКА 1/ТЕРАТУРА
мисленості, адже вони в цей момент
проектують себе у вічність. Світле
завтра буде невимовно схожим на
день сьогоднішній:
Так же буде поле,
Як тепер, синіти,
І хмарки летіти
В невідомий час.
Герої мріють відбутися в майбут­
ньому7 хоч би в образі польової квітки,
щоб порадувати око прийдешніх по­
колінь. А для них, тих, хто «з рідни­
ми очима», і через віки, стверджує
автор, залишиться як найвища цін­
ність святе почуття кохання, яке і є
основою життя на землі.
Поезія «Марії» побудована за
принципами антитези (художнього
протиставлення). Почуття закоханої
людини гранично гіперболізуються
(«не знають ще чуття такого люди»),
порівнюються з найбільшими в уяв­
ленні поета величинами: «любов усіх
людей», «з неба всі зірки», «квітки з
усіх планет» — і виграють це
порівняння. Найвище, найвишу-
каніше, найсильніше, що може
зрости в серці людини, — це почуття
кохання. Ліричний герой упевнено
пророкує:
Моя любов горітиме яркіш
за всі сонця, на тисячі століттів.
Навіть на «красунь усіх віків» він
не поміняє своєї коханої. Тоді ж ви­
ринає й ім’я жінки — Марія. Так зва­
ли й письменникову дружину.
У багатій уяві поета зринає образ
зорі-дороговказу, якою є для чо­
ловіка кохана жінка, та звучить звер-
тання-заклик:
Світи ж мені, світи мені завжди
над зорі всі, зоря моя єдина!
Багато працює письменник і в
епічному жанрі. Поема «Мазепа»
(розпочата 1929 року, а дописувана в
1959-1960 рр.) у зв’язку з поруше­
ною темою — осмисленням долі
опальної постаті української історії
Івана Мазепи — була віднесена до
«заборонених творів». Тільки в
1988 році стала можливою її перша
публікація.
Цей великий, задуманий у гран­
діозних епічних вимірах твір, ще раз
підтвердив наявність непереверше-
ного ліричного таланту його автора.
Створена як пряме протиставлення
«Полтаві» О. Пушкіна поема описує
Мазепине життя в процесі еволюції.
Мету твору сформульовано в такій
авторській ремарці:
Я серцем хочу показать
Страшну трагедію Мазепи,
І в ній в той час страшний незгоди
Трагедію мого народу. •
Ця поема є поетично-романтичним
портретом Івана Мазепи, який ство­
рено для реабілітації цієї яскравої
історичної постаті в очах сучасників і
нащадків поета.
Мазепа у творі постає як справ
І жній патріот, вірний син своєї землі-
Нова література
#едаРма його громадянську совість,
Батьківщину уособлює мати, яка
приходить до нього навіть уві сні й
звертається з пророчими словами:
Будь оборонцем Україні,
Що на шаблюки точить рала.
Тебе народ і Бог обрали.
Таким чином, Мазепі призначено
самим Богом стати оборонцем і за­
хисником України від Польщі і від
Москви. У віщому видінні він бачить
своє майбутнє:
Але у відповідь гармати
Гримлять під мурами Полтави…
Життєву трагедію Мазепи Володи­
мир Сосюра вбачає в тому, що народ
не підтримав свого ватажка, не
довірився й не пішов за ним. Учинок
прадідів він оцінює так:
Бо помиляється й народ,
Коли немає ще держави.
Отже, Мазепа програв у життєвій
боротьбі, вигнанцем з рідної землі
мандрує світом і відчуває навислий
над головою меч помсти Петра І. Тож
не залишається нічого більше, як
зійти зі сцени життя, випити трунок.
Та його неоднозначна постать жива в
народній пам’яті. Володимир Сосюра
так відповідає на звинувачення про­
тивників Івана Мазепи, пояснюючи
справжні мотиви його поведінки та
ШШнків:
«Він інтриган», — немов вериги,
В душі моїй слова ці злі.
Але були його «інтриги»
Для щастя рідної землі.
Багатостраждальний вірш В. Со­
сюри «Любіть Україну» належить до
патріотичної лірики.
Поезія написана у формі звертан-
ня-заклику до українців. Поет звер­
тається до молоді. Доля України, її
майбутнє залежить від того, чи буде
патріотичним молоде покоління, вва­
жає В. Сосюра.
Намагаючись осмислити саме по­
няття «любов до Батьківщини», В. Со­
сюра підкреслює, що це єдине й вод­
ночас всеохопне почуття, воно підно­
сить самоповагу людини, звеличує її.
Поет засобом градації досягає висо­
кого ступеня емоційності, схвильованос­
ті. За допомогою найрізноманітніших
тропів В. Сосюра змальовує чудовий
образ України. Для поета все любе й
миле в рідній країні: і трави, і води, і
небо, і мова, і культура, і традиції. З
любов’ю й теплом автор використо­
вує постійні епітети «вишнева Ук­
раїна», «мова солов’їна».
Не обходить В. Сосюра недавні
історичні події своєї доби, за допомо­
гою метонімії малюючи перемогу у
війні з фашизмом.
У вірші поет розвинув і висловив
по-новому традиції Тараса Шевчен­
ка, Лесі Українки, Івана Франка та
інших поетів-патріотів.
Поезія «Любіть Україну» від­
різняється багатством мови,
725
УКРА ЇНСЬКА ЛІТЕРА ТУРА
ліричністю й теплотою, щирістю й
схвильованістю.
Вірш «Любіть Україну» — душев­
ний заповіт нащадкам, який посилає
у вічність зболене, роздвоєне серце
«комунара і націоналіста». У пере­
плетінні правд і оман, злетів і падінь
воно живе, бо має вічне — любов до
рідного краю:
Всім серцем любіть Україну
свою —
і вічні ми будемо з нею!
Справжніми перлинами українсь­
кої інтимної лірики є вірші «Білі
акації будуть цвісти» і «Так ніхто не
кохав*. Дослідники вважають, що ці
поезії присвячені першій дружині
поета Вірі Верзшій. Дуже швидко во­
ни стали народними романсами.
Поезія «Білі акації будуть цвісти»
(1927) — цілісний твір. У вірші немає
збитих фраз, лише настрій і почуття.
Душа ліричного героя відкрита,
щира. Природа виступає уособлен­
ням його переживань. Образ коханої
асоціюється в поета з персоніфікова­
ним образом України.
У поезії «Так ніхто не кохав»
(1922) ліричний герой настільки ро­
мантизує своє почуття, що йому
здається — воно єдине за всю історію
людства. Він уважає: таке кохання,
як у нього та його дівчини, прихо­
дить раз на тисячу років.
Твір має поетичне обрамлення.
Відзначається інтонаційним багат­
726
ством, мелодійністю; схвильована
гіперболізація надає йому неповтор­
ності. Для змалювання образів зако­
ханих автор уживає влучні епітети
(«щасливі очі», «солодка мука»), порів­
няння («ніби пахне вона лободою»)
метафори («в’яне серце», «горять
очі»), риторичні фігури («Гей ви, зорі
ясні!..», «Тихий місяцю мій!..»).

загрузка...

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.