Новий довідник: Українська мова. Українська література

Григорій Косинка (Григорій Михайлович Стрілець) 1899-1934 рр.

загрузка...

Яскравий новелістичний дебют
Григорія Косинки в 1920- 1922рр.
одразу ж привернув увагу того­
часних провідних письменників і
дослідників літератури, а Ва­
силь Стефаник у листі до
молодого прозаїка згодом
навіть назве його своїм «сином
з Дівич-гори».
Народився Григорій Косинка 29 листопада в
бідній селянській родині в селі Щербанівці (те­
пер Обухівського району Київської обла
дитинства книжки були для нього спочині ^
єдиною розрадою від важкої праці. Після
кової школи працює писарчуком
ком,
поча,.
волості
пізніше — закінчує столичні вечірні гімназ’
курси, а в 1920 році вступає до Київського ін
туту народної освіти, закінчити який не вдаеті)И
через матеріальні нестатки.
У 1919 році в газеті «Боротьба» надруКова
ПерШИЙ ЙОГО ХУДОЖ НІЙ ТВІр — Невеликий
тобіографічний етюд «На буряки», підписаний
псевдонімом «Косинка» (від назви польових
квітів — червоних косинців).
Надходить яскравий, але короткий, мов спа­
лах, апогей його творчості, обірваний жорстоко
й несподівано. Фінал життя молодого письмен­
ника розгортався за звичним у ті часи сценарієм
і був трагічним: Г. Косинку в 1934 році страчено
буцімто за належність до групи терористів-
білогвардійців. 1957 року історичну справедли­
вість, хоч і запізно, відновлено: письменника
реабілітовано «за відсутності доказів злочину».
Перша збірка новел «На золотих
богів» (1922) дає змогу простежити,
як письменник прилучався до тра­
дицій модерної новелістики саме сте-
фаниківського типу, адже в україн­
ській літературі серед попередників
Косинки лише В. Стефаник спромії”
ся так глибоко зрозуміти душУ Ук
раїнського селянина. Г. КосткЖ таК
« АІЇ0
стисло характеризував його твори:
звучало свіжо, правдиво, боляче»-
За типом світобачення ^Риг0^й
Косинка реаліст. Це означає, ^
сприймає довколишню дійсність
кою, якою вона є, і пізнає W° ^ g0
ність, ВИХОДЯЧИ З ТОГО, ЩО Реа
736
Ново література
існує- Його герої — звичайні земні
люди, прості українські селяни.
Прагнення показати життя без
прикрас наближує творчість Гри­
горія Косинки до прози Володимира
Винниченка.
«На золотих богів» (1920) — етюд,
або ліричний шкіц, поширений жанр
у тогочасній прозі. Назва твору, фра­
за «Б’ється червона селянська воля,
умирає на своїх осьмушках та об­
ніжках, але боронить тілами, кров’ю
свої оселі од армії «золотих богів»*
(тобто білогвардійців) ніби визначає
позицію автора й коло його уподо­
бань. Але зміст твору свідчить про
відсутність однозначної авторської
оцінки описуваних подій.
Піднесено-романтичний тон опові­
ді про те, як усе село вийшло «на­
зустріч непроханому ворогу», пере­
креслюється кольоровою гамою бою в
криваво-червоних і чорних тонах.
Вона символізує поразку й безвихідь
ситуації, що склалася: битву програ­
ли всі її учасники — і переможці, і
переможені.
Фраза «заплакали села» підкрес­
лює повну відсутність радості від пе­
ремоги, крах селянських ілюзій,
нездійсненність мрій і сподівань.
Своєрідним синтезом художніх
роздумів Г. Косинки про драматизм
людського існування в пореволю-
Ційну добу можна вважати його твір
«Фауст», у якому головний герой
Прокіп Конюшина проведений крізь
горнило тюремних випробувань.
Це особистість, яка увібрала в себе
й загальнолюдські, і виразно націо­
нальні риси. Цілеспрямовано шу­
каючи шляхів до головних життєвих
істин, герой одержимий національ­
ною ідеєю, жаданням справжньої
волі своєму народові. Напад мурав-
йовських карателів обернувся для
нього тюремним ув’язненням і торту­
рами; останнє слово, яке приходить
до Конюшини на межі божевілля, він
пише своєю кров’ю з розбитих щико­
лоток: «Укра…*.
Мотив «світового» Фауста (Ко­
нюшина має ту ж внутрішню не­
поступливість, філософське шукан­
ня істини) дозволяє зіставити свобо­
ду і рабство, добро і зло, по-новому
осмислити проблему особистості й
народу.
Дещо оптимістичнішим є сюжет
новели «В житах* (1922). К орнієві,
який другий рік веде дезертирський
спосіб життя, земля предків раптом
дарує незнану внутрішню свободу,
можливість послухати пісню поля,
помилуватися степом, порозмовляти
з сонцем. Корній перебуває на спо­
чинку, і це інтермецо порушується
тільки спогадами героя — його душу
мучать згадки про розстріляного ко­
муніста Матвія Киянчука.
Раптом герой зустрічає свою ко­
лишню кохану. За іронією долі Уля-
737
УКРА ЇНСЬКА ЛІТЕРА ТУРА
на — дружина сільського багатія
Дзюби, який брав участь у розстрілі
Матвія.
Так два світи — минуле і майбутнє,
буття і небуття, реальне і уявне —
поєдналися в один. Але це не пере­
креслює загальнооптимістичного зву­
чання новели, адже, за Косинкою,
життя — у кожному менті людського
існування на землі.
Новелу «Мати» (1925) М. Рильсь­
кий назвав однією з найглибших ре­
чей Григорія Косинки.
У бідній селянській родині поми­
рає хвора мати, найстарший син
лаштується привезти лікаря, хоч
надій на порятунок мало. Оповідь ве­
деться від першої особи — Андрія, го­
ловного учасника подій.
Довкола йде кривава повстанська
різанина. Андрієві зараз немає діла
до переділу України — йому треба
рятувати від смерті найріднішу лю­
дину — матір.
Але доля однієї людини у воєнному
жахітті не важить нічого — поляки
примушують хлопця возити на по­
зицію снаряди. Андрій глухий до
проблем вояків, бо образ матері зас­
тупає йому весь світ — у ньому існу­
ють лише син і мати. Усіх довкола
він сприймає як ворогів його святої
матері, ідея помсти народжується в
його грудях.
Головний мотив твору — мотив
тривоги: і за матір, і ширше — за ту
землю, гармонію якої порушено цією
кривавою бійнею.
Картина боїв, що розгортається
перед читачем, є тільки тлом, на яко­
му чіткіше вимальовано Андрієву
тривогу за матір. Як крах сподівань
на порятунок матері — видиво пала­
ючої лікарні, омріяної мети його
подорожі.
Однак трагічну розв’язку напро­
рочено ще на початку твору, коли
сама природа передчувала неми­
нучість материнської смерті: хмари
над лісом, що заступили кавалерію,
— надходить велика буря, чорне
сонце, втикане багряно-червоними
стрілами на вітер, десь дико кряче
ворон…
Уже готуючись до похорону,
хлопець помітить: «Чому моя мама
зціпила губи, як мертвий солдат?».
Мотив смерті звучить як філософсь­
ке осмислення рівності людей, цін­
ності кожної людської долі неза­
лежно від суб’єктивних чинників —
у мертвого солдата ворожої армії
вираз обличчя такий же, як і в ук­
раїнської жінки.
Отже, позаполітична позиція пись­
менника окреслює провідну ідею тво­
ру, яка є наскрізною для усієї твор­
чості Григорія Косинки, — ідею збе­
реження за будь-яких обставин за­
гальнолюдських цінностей у душі
кожної особистості.

загрузка...

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.