Новий довідник: Українська мова. Українська література

Юрій Яновський 1902-1954 рр.

загрузка...

Юрія Яновського не легко
порівнювати з кимось із творців
української літератури XX ст.
Він, як мало хто, закроєний був
на високе місце в царині ху­
дожнього слова, і, як мало хто,
зупинився на найближчих під­
ступах до нього.
М. Наєнко
Народився Юрій Іванович Яновський 27 серп-
Ня ‘902 року на Єлисаветградщині (тепер Кіро­
воградська область) у заможній селянській ро­
дині. Причастився до літературної творчості ду-
Же Рано — у десятирічному віці почав писати
‘Рші російською мовою. Життєві «університе-
и>> майбутнього письменника були простими: із
°лотою медаллю закінчує Єлисаветградське
Реальне училище, працює в статистичному бю-
°і Управлінні народної освіти. Доля невпинно
еАе до столиці — майбутній письменник всту­
пає до політехнічного інституту. Хоч інженером
йому стати не судилося, саме з цього моменту
розпочинається шлях Ю. Яновського у велику
літературу: 1922 року — надруковано його вірш
«Море», 1925 — з’являється перша книжка
оповідань «Мамутові бивні».
Далі в життя письменника входить кіно — но­
ве для українсько? культури мистецтво: у
1926 році вій стає головним редактором Одесь­
кої кінофабрики, пише сценарії фільмів, бере
безпосередню участь у їх створенні.
«Харківський» період життя Яновського роз­
починається в 1927 році — він стає членом
ВАПЛІТЕ, а після її ліквідації — Пролітфронту.
Тогочасна критика затаврувала письменника як
«націоналіста» та «хвильовіста». Не допомогли
й намагання переробити власні твори на догоду
партійній «верхівці» — у 1947 році вже в Києві
Яновського звільнено з посади головного ре­
дактора журналу «Вітчизна», а його новий ро­
ман «Жива вода» піддано осуду як націо­
налістичний та наклепницький.
Помер Ю. Яновський 25 лютого 1954 року
незадовго після прем’єри на сцені театру остан­
нього свого твору — п’єси «Дочка прокурора».
За типом світобачення Яновський,
як і більшість його сучасників, був
романтиком.
У романтичному стилі написано
повість «Байгород» (1927). На тлі ре­
волюційного міста розквітає роман­
тичне кохання Кіхани до Лізи. Герої
живуть заглиблено у свої почуття та
роздуми. У центрі твору — романтич­
ний конфлікт між життям і смертю
(війною), любов’ю і революційним
обов’язком.
Головний герой повісті — Кіхана —
особистість надзвичайно чутлива і
УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА
вразлива. Його по-дитячому чиста
душа не може перенести випробуван­
ня долі, що підкреслює автобіогра­
фічність образу. І хоч Кіхана гине,
любов перемагає смерть, стверджує
письменник, бо продовжує жити в
пам’яті людей. Автор понад усе
любить життя, тому фінал повісті
оптимістичний.
Роман «Майстер корабля» (1928)
— абсолютно новаторський за зміс­
том і формою твір в українській літе­
ратурі. Яновський осмислює роль
творчої інтелігенції, власне, еліти
суспільства у формуванні й станов­
ленні світогляду нової доби — тема,
що постала на вістрі інтересу бага­
тьох тогочасних письменників. Від­
чутні паралелі між героями роману з
екзотичними іменами і реальними
прототипами: То-Ма-Кі (Товариш
Майстер Кіно) — сам Юрій Яновсь­
кий, Сев — режисер О. Довженко,
Професор — художник, знавець ста­
ровини професор В. Кричевський,
Директор — Павло Нечеса, який очо­
лював кінофабрику, Тайах — відома
балерина Іта Пензо. Роль Міста вико­
нала портова Одеса тих часів.
Композиція твору. За сюжетом Сев
знімає фільм про матроса Богдана;
для цього потрібно побудувати віт­
рильник. Оповідь ведеться від імені
старого То-Ма-Кі, що в спогадах
постійно переноситься з майбутнього
в минуле, з Одеси — до Румунії,
746
Італії, острова Ява. Твір насичено
роздумами про стан тогочасної куль­
тури й проекціями культури май­
бутнього на зразок: «Кіномистецтво
дійшло апогею. Якими смішними
здались мені витвори його на зорі
існування».
Роман наповнений мариністични­
ми пейзажами, має притаманний
кожному романтичному творові лю­
бовний сюжет — у танцівницю Тайах
закохані То-Ма-Кі, Сев та Богдан.
Символом свободи особистості, її
прагнення до творчої праці є будів­
ництво вітрильника. Символічною є
й назва роману: майстер на носі ко­
рабля — це дерев’яна фігурка з
профілем жінки, старовинний оберіг
мореплавців, покликаний захищати
судно від бур і рифів. Водночас це
своєрідне уособлення української
інтелектуальної еліти й визначення її
ролі в становленні та розвитку нації.
У романі «Чотири шаблі»
(1926-1929) показано національно-
визвольний рух в Україні часів рево­
люційного перевороту та його резуль­
тати. Роман складається з семи роз­
ділів, кожен з яких має обов’язковий
пісенний зачин. «Чотири шаблі» за­
початковують новий різновид роману
в українській літературі — роман у
новелах. Твір засудили тогочасні
критики як націоналістичний і
такий, що неправдиво зображує дії
Червоної армії.
м и
Відомий роман у новелах «Верш­
ники» (1935) написано вже з ураху­
ванням панівної ідеології. Він був да­
ниною своєму часові, спробою «згла­
дити» те враження, що залишили по
собі «Чотири шаблі*. Проте художня
цінність роману все ж залишається ви­
сокою завдяки новелам «Дитинство»,
«Подвійне коло», «Шаланда в морі*,
пов’язаним між собою актуальною
проблемою розпаду роду, родини:
«Дві епохи, зіткнувшися на рівному
безмежжі, зводили рахунки».
Роман складається з восьми новел і
розпочинається «Подвійним колом».
Це вражаюча картина степового бою
тих самих «чотирьох шабель», але
вже не проти зовнішніх ворогів — чо­
тири брати Половці (Оверко — вояк
української армії, Андрій — біло­
гвардієць, П анас — махновець-
анархіст та Іван — комуніст) по черзі
знищують один одного.
«Лютували шаблі, і коні бігали без
вершників, і Половці не пізнавали
один одного». Знову на сторінках
постає тема «Трьох синів» Тичини і
«Матері» Хвильового — тема згуби
матері, роду, нації через політичну
боротьбу синів-братів.
Бій у степу, описаний у новелі,
символізує складну й неоднозначну
ситуацію в Україні під час грома­
дянської війни. Трагедія згуби трьох
братів знецінює перемогу комуніста
Івана й окреслює істинне ставлення
автора до кривавої сцени братовбив­
ства. У цьому сенсі «Подвійне коло*
могло б бути своєрідним епілогом
«Чотирьох шабель*.
Характерно, що брати по черзі
проклинають один одного.
«Проклинаю тебе моїм руським
серцем, ім’ям великої Росії-матінки,
од Варшави до Японії, од Білого моря
до Чорного, проклинаю ім’ям брата і
згодою роду, проклинаю й ненави­
джу в мою останню хвилину…*, —
говорить Андрій, утвердясуючи ідею
«єдіной-нєдєлімой Россіі*.
«Проклинаю тебе великою нена­
вистю брата і проклинаю тебе долею
нашою щербатою, душогубе махнов­
ський, злодюго каторжний, у Бога, в
світ, у ясний день…*, — останні сло­
ва Оверка, мета життя якого поляга­
ла у відвоюванні незалежності для
матінки-У країни.
«Проклинаю тебе, проклинаю
моєю останньою хвилиною!*, — пе­
ред самовбивством мовив братові Па­
нас, бо надії на порятунок брат йому
так і не залишив.
Аргументи Івана на сучасному ета­
пі прочитання тексту виглядають де­
що сумнівними: «Рід наш роботящий,
та не всі в роді путящі. Є горем горьова-
ні, свідомістю підкуті, пролетарської
науки люди, а є злодюги й несвідомі,
вороги й наймити ворогів. От і бачиш
сам, що рід розпадається, а клас
стоїть, і весь світ за нас, і Карл Маркс*.
_____________________ Нова література
747
УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРА ТУРА
Крапку в загибелі могутнього ук­
раїнського роду Половців ставить
комісар Івана Герт, зауважуючи про
трьох загиблих братів: «одного роду,
та не одного з тобою класу*. Так кла­
сова належність стає визначальною,
відсунувши гуманістичну позицію на
другий план. Автор підкреслює, що
на всіх своїх синів чекає, вдивляю­
чись у синю морську даль, старий
батько Половець, і для нього немає
значення, під якими прапорами вис­
тупають вояки — вони всі його діти.
Без перебільшення найкращі нове­
ли «Вершників* — «Дитинство» і
«Шаланда в морі». Це незрівнянні
романтично-барокові поеми одвічно­
му світові української природи (сте­
пу, моря, неба). Хоча втілені вони в
прозовій формі, витончені пейзажі
дивують майстерністю своєї лірич­
ності: «І хочеться знати, куди падає
сонце, кортить дійти рівним степом
до краю землі й заглянути у прірву,
де вже чимало назбиралося погаслих
сонць, і як вони лежать на дні про­
валля — як решета, як сковороди чи
як жовті п’ятаки?*.
«Дитинство» — це гімн дружбі
правнука з прадідом: «Вони йдуть
удвох до хати і заходять на подвір’я,
правнук Данилко і прадід Данило*.
Старий стає другою душею малого
хлопчака, вчить складного життя,
розраджує в найскладніші хвилини:
«І до прадіда прийшовши, котрий
спав у повітці, Данилко витирав сльо­
зи, бо мимоволі набігали на очі, доб­
ре б’ється ота клята мати, друга б
уже пересердилась за цілий день,
«боліло? — питав прадід Данило, — ■а
ти не зважай, бо вона господиня і
гірко працює, вона нас годує».
Водночас у творі висвітлено клю­
чові проблеми тогочасного села — ка­
торжна робота, безземелля, голод,
злиденне життя селянського люду,
засвідчені спраглою уявою малої ди­
тини: «У хаті холодно і немає хліба,
тільки перепічки та кислі буряки».
Для автора важливий той своєрід­
ний колорит, що є в національному
побуті, і він намагається його показа­
ти через призму сприйняття малого
Данилка: «Вечорами дівчата співа­
ють веснянок, сівши черенем чи ла­
вою, а хлопці не сміють підспівувати,
бо це дівоче діло — весну славити, і
співають: «А вже весна, а вже крас­
на, із стріх вода капле, із стріх вода
капле, із стріх вода капле. Молодому
козаченьку мандрівочка пахне, манд­
рівочка пахне, мандрівочка пахне».
Так два світи — сучасне і минуле
— поєднуються в кожній людській
душі, тому несподівана смерть
прадіда серед квітучого степу дає Да-
нилку відчути себе самотнім, але не
зупиняє його спраги до життя. «Топ­
чи землю, синок», — такими були ос­
танні слова мудрого старого, звернені
до нащадка його роду. Оспівування
748
Нова література
мідних родових традицій, гуманісти­
чного сприйняття буття, здорового
існування людини на землі стає про­
відним для письменника.
Наприкінці 20-х рр. Юрієві Яновсь-
кому вдалося у своїх творах яскрави­
ми романтичними фарбами зобрази­
ти визвольну боротьбу українського
народу та відтворити пореволюційну
дійсність. Написані в другій полови­
ні 30-х рр. «Дума про Британку» і
збірка новел «Короткі історії» та й
пізніші твори нагадували лише зов­
нішніми рисами, що вони — родичі
«Чотирьох шабель» та «Вершників»,
а насправді були тільки уламками
великого натхнення. Далася взнаки
довгоочікувана критиками «еволю­
ція» Яновського-прозаїка від неоро­
мантизму до соцреалізму — єдиний
для всіх жанрів і стилів творчий
метод позбавив саму творчість усіх
ознак живого життя. Спробу відроди­
ти себе як художника Ю. Яновський
зробив у п’єсі «Дочка прокурора»
(1954), яка стала останнім твором
письменника.

загрузка...

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.