Новий довідник: Українська мова. Українська література

Богдан-Ігор Антонич 1909-1937 рр.

загрузка...

Антонич-поет народжувався
трудно. Але знайшовши свій
справжній творчий шлях, пішов
ним семимильними кроками.
Б. Рубчак
760
Богдан-Ігор Антонич народився 5 жовтня
1909 року в с. Новиці Горлівського повіту, (у т;
часи Лемківщина була ще реальністю — істо­
ричною, етнічною, культурною). Його батько —
сільський священик Василь Кіт — змінив прізви­
ще незадовго перед народженням свого єдино­
го сина.
Навчався в Сяноцькій гімназії імені королеви
Софії, а згодом — у Львівському університеті,
де став магістром філософії. Закінчив універси­
тет уже досить відомим літератором. Він дбав,
щоб кожна зі збірок поезії різнилася від попе­
редньої, а водночас була ланкою, етапом у всій
творчості. Якщо «Привітання життя» (1931) по­
значене енергією віршованого експериментуван­
ня, то «Три перстені» (1934) захоплюють глиби­
ною осмислення єдності розмаїтого буття,
«Книга Лева» (1936) — духом християнського
яснобачення, «Зелена євангелія» — сонячною
стихією залюбленого в життя поганина, «Ро­
тації» (дві останні збірки побачили світ уже після
смерті письменника) — фантастичними видіння­
ми сучасного міста, де прекрасне й потворне
сприймаються як рівнозначні поняття.
Б.-І. Антонич самотужки глибоко вивчив літе­
ратурну українську мову, дивуючи своїм знан­
ням сучасників. Він був глибоко переконаний у
незнищенності свого народу й усією своєю
творчістю утверджував цю віру. Доля була
жорстокою до митця — поет помер 6 липня
1937 року в пору злету свого таланту.
Найяскравішою постаттю в за­
хідноукраїнській ліриці міжвоєнно­
го двадцятиліття був Богдан-Ігор
Антонич. Усього сім — вісім років
тривало активне творче життя поета,
але за цей короткий відтинок часу він
у творчості досяг того рівня, ЯКИЙ
інші здобувають десятиліттями.
Нова література
Особливістю його творчості стало
те, що поет майже ніколи у віршова­
них текстах відкрито не висловлював
своїх почуттів, зокрема й патріотич­
них. Мабуть, він уважав, що не в
цьому полягає його справжнє покли­
кання. «Мистецтво не відтворює
дійсності, ані її не перетворює, як хо­
чуть другі, а лише створює окрему
дійсність».
Б.-І. Антонич ніколи у своїй пое­
тичній творчості не намагався спро­
ектувати людські риси на природу.
Йому не властива антропологізація
природи, як це спостерігалось у тра­
диційній ліриці. Поет наполягав на
органічній єдності всіх складників
космосу, де людина — не цар
довкілля, а брат лисові, кущеві чи
каменю. Такими ж ознаками інколи
наділяється й місто, передовсім ре­
альний Львів, де жив поет, або уяв­
ний Чаргород.
У творах поета звучить романтичне
невдоволення похмурою дійсністю й
прагнення втекти від неї. Так, поет
оспівує життя, молодість, красу, але
водночас відчуває тугу за нездійснен­
ним, недосяжним.
Першу збірку Б.-І. Антонича
«Привітання життю» вважають «уч­
нівською», але хіба що з погляду
прискіпливого критика. У ній зна­
йшли відображення вітчизняна і
європейська класика, авангардист­
ські течії — від «Молодої музи»
початку XX ст. до української ра­
дянської поезії 2 0 -х рр.
Назва збірки «Три перстені» гли­
боко символічна. Перстень — це
замкнутий внутрішній світ поета, за­
землений у язичницькому макро­
космі. Поет уводить свого ліричного
героя в кільце природних метамор­
фоз, у якому царює сонце, ходячи в
крисані, дівчата заплітають у волос­
ся гребінь сонця, сонце запрягають
до селянського воза, та й сам поет так
зблизився з ним, що ходить «з сон­
цем на плечах» або «у кишені».
Розшифрування назви збірки — у
тріаді, об’єднаній образом персня:
пісня («Елегія про перстень пісні»),
молодість («Елегія про перстень мо­
лодості») та ніч («Елегія про перстень
ночі»).
Міфологічна основа «Книги Лева» і
«Зеленої Євангелії» виявляється в то­
му, що в текстах реальне зливається з
ірреальним, становить одне ціле, де
вже важко розмежувати уявне і те,
що відбувається насправді. Філосо­
фія ж «Книги Лева» полягає в міфіч­
ності (Лев — п’ятий знак зодіаку).
«Зелена євангелія» — це апофеоз
нерозривної єдності природи та лю­
дини, проголошення ідеї майже
язичницького життєствердження,
уславлення буття.
Усвідомлюючи себе не хазяїном
природи, а тільки її складником
(«Антонич теж звіря сумне і кучеря-
761
УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРА ТУРА
ве»), поет прагну* віднайти • собі й
довкіллі джерела спільного розвит­
ку, коли «ти ще рослина, ти ще ка­
мінь, Тебе обкручує змія*. Пошуки
першоджерел світу стають лейтмоти­
вом усієї його творчості.
Злитість ліричного «я* поета з
природою, контакт з усесвітом — до­
мінантні риси «пізнього» В.-І. Анто-
нича («Сестра Антонича — лисиця»).
Так само в плані загальної поетич­
ної концепції (людина й одухотворена
природа) розкривається місце поета в
літературній традиції свого народу:
Антонич був хрущем
І жив колись на вишнях,
На вишнях тих,
Що їх оспівував Шевченко.
Моя країна зоряна,
Біблійна й пишна,
Квітчаста батьківщино
Вишні й соловейка!
(«Вишні»).
Пригадаймо Шевченкове: «Садок
вишневий коло хати, хрущі над виш­
нями гудуть». Антонич чітко вказує
на джерела своєї творчості, тому
завжди «цвітуть натхненні вишні,
кучеряво й п’янко». Сам автор так
витлумачує цей образ: «Антонич та­
ка сама частина природи, як трава,
вільхи, зозулі, лисиці тощо, частина,
органічно зв’язана з загальним біо­
логічним ростом. Образ з славним
уже хрущем до деякої міри має дже­
рело в подібному відношенні до при*
роди. Але його зміст таки інший.
Вірш «Вишні», що в ньому виступає
цей образ, висловлює зв’язок з тра­
дицією нашої національної поезії,
а зокрема з шевченківською тради
цією. У цій традиції поет почуває се­
бе одним дрібним тоном (малим хру­
щем), але зате врослим у неї глибоко
й органічно, начеб сягав корінням ще
шевченківських часів».
Світ поезії Б.-І. Антонича різнобар­
вний і повнозвучний, особливо в пей­
зажах. У них вражає не тільки багат­
ство несподіваних образотворчих і
музичних асоціацій, а й певний прин­
цип організації сюжету, художнього
бачення світу крізь призму музики
(«Концерт»). Таким чином, творчість
Б.-І. Антонича органічно вписується
в систему світосприйняття П. Тичини.
Поет гадає, що український духов­
ний світ поєднав у собі язичницьку та
християнську основи, які в народно­
му уявленні природним чином допов­
нюють одна одну. Тож не дивно, що в
ліриці постають в одній площині
біблійний Бог і бог поганський. Відо­
мо ж бо, що світосприйняття наших
далеких предків поєднувало поган­
ство з християнською традицією. Са­
ме тому у своїх творах письменник
часто називає себе «п’яним дітваком
із сонцем у киш ені», «закоханим в
життя поганином».
Часто в одному творі з ’явл ял и ся
І МОТИВИ ДВОХ в ір . У вірші «РІЗДВО»!
Нова література
сюжетно поєднано християнську і
язичницьку традиції, наявні й до цьо­
го часу в українській народній свідо­
мості: «Прийшли лемки у крисанях і
принесли місяць круглий* (хлібину).
Пригадавши, що символ місяця та
хліба в національній свідомості спо­
конвіку пов’язували з іще дохристи*
янським Різдвом, можемо простежи­
ти, як вимальовується образ сучасної
людини, що не відмежовує себе від
стародавньої традиції свого роду й
народу.
Водночас Антонич — співець своєї
малої батьківщини — Лемківщини,
яка надихнула його на таку самобут­
ню творчість, додала до пейзажів
опису екзотики лемківського краю,
наснажила вірші надзвичайною ме­
тафоричністю, образністю.
Остання збірка Антонича — «Ро­
тації» — книжка про місто, у ній най­
виразніше прозвучали соціальні мо­
тиви. Поет засудж ує в сучасному
місті передусім продажність — гроші
стають повноцінним персонажем тво­
ру, до того ж негативним. Людська
Доля справді «в дзьобику кривім па­
пуги колишеться шматком дешевого
паперу* («Міста і музи*), слова ко*
ханців «мов гроші, пристрастю про­
терті* («Вербель»), і все це разом з
Урбанізованим суспільством «котить*
ся в провалля* («Кінець світу*). Це
стало пророчим передчуттям автора
Почасти — своєї долі, почасти — пе­
ребігу історичних і суспільних подій
сучасності та майбуття.

загрузка...

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.