Новий довідник: Українська мова. Українська література

Іван Багряний (Іван Павлович Лозов’яга) 1906-1963 рр.

загрузка...

На надгробку Івана Багряного,
похованого на чужині, є такі
слова: «Миє. Були. І будем ми. Й
Вітчизна наша з нами».
Народився Іван Лозов’яга 2 жовтня 1906 ро­
ку на Полтавщині в родині сільського муляра
Навчався в церковнопарафіяльній, згодом — у
Краснопільській художньо-керамічній школі,
яку закінчив у 1922 році. Далі вирушає працюва­
ти на Донбас. Та робітнича біографія письмен­
ника була короткочасною — кликали поезія,
мистецтво; пережите, побачене, переосмислене
вимагало нового — мистецького — вираження.
А пережити довелося багато: у 1920 році чекісти
на пасіці познущалися над його дядьком і
92-річним дідом — їхня безневинна смерть, по­
бачена на власні очі, вразила хлопця; іншого
дядька вислали на Соловки, звідки він так і не
повернувся. Далі — розкуркулення, голод, при­
мусова колективізація, свавілля місцево? влади,
камера-одиночка ГПУ…
Після відбування п’ятирічного заслання на
Далекому Сході Іван Багряний у 1937 році вті­
кає на волю й переховується, пізнає суворі, але
чесні закони тайги, життя українців у вигнанні.
________________________ Ново літеротцра
769
/
УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА
У письменника — в’язня сталінських концта­
борів — по війні єдиний шлях — еміграція. За
кордоном Багряний разом з однодумцями ство­
рює восени 1945 року Мистецький український
рух (МУР) (який згодом у США перетвориться
на об’єднання українських письменників «Сло­
во* з центром у Нью-Йорку), започатковує в Но­
вому Ульмі Українську революційно-демокра­
тичну партію та її органи — журнал «Наші по­
зиції» і газету «Українські вісті».
Розпочинається активна письменницька й
публіцистична діяльність Багряного. У повоєнні
роки пише памфлет «Чому я не хочу вертатись
до СРСР?», створює низку епічних полотен: ро­
ман «Люба», «Тигролови» (1944), «Сад Гетси-
манський» (1950), відновлює з пам’яті поетичну
збірку «Золотий бумеранг» (1946), видає напи­
сану в камері смертників драматичну повість
«Морітурі» (1947), повість «Розгром» (1948),
присвячену пам’яті Михайла Пронченка,
розстріляного фашистами в Кривому Розі
1943 року; сатиричну комедію «Гене­
рал* (1948), повість «Огненне коло» (1953);
віршований памфлет «Антон Біда — герой тру­
да» (1956), повість «Маруся Богуславка» —
першу частину незавершеної трилогії «Буйний
вітер» (1957) тощо.
Помер письменник у санаторії «Блазієн» у
Шварцвальді (Західна Німеччина) 25 серпня
1963 року у віці 56 років.
Івана Багряного сприймаємо як опо­
зиціонера від літератури. Його поезія
— емоційно розкута, експресивна, на­
поєна народним мелосом, «заправле­
на» їдкою іронією й сарказмом — різко
дисонувала з темами та ритмами того­
часної офіційної поезії (збірки «До меж
заказаних», поема «Ave Maria», істо­
ричний роман у віршах «Скелька»).
Письменник залишив чималий
доробок у різних жанрах, але най­
більшу популярність здобув саме
своїми романами.
Першим великим твором були
«Тигролови» (1944). В основу рома­
ну покладено події, що сталися під
час відбування автором заслання на
Далекому Сході. Його герой Григорій
Многогрішний — образ яскраво авто­
біографічний, адже він увібрав у себе
чимало багрянівських рис характе­
ру, а переживання «страшного дер­
жавного злочинця», його пригоди в
тайзі — частина долі Івана Багряного.
Письменникові належить і той девіз,
що допомагає вижити його героєві
при, здавалось би, найнесприятливі-
ших життєвих обставинах: «Ліпше
вмирати біжучи, ніж жити гниючи».
Загадковий Далекий Схід, що так
вабив безземельних, спраглих волі
українців, — і глухі нетрі тайги,
у яких принишкли концентраційні
табори. Тільки уява по-справжньому
великого художника могла витвори­
ти символічну картину паралельного
існування в одному часопросторі
двох світів — пекла й ілюзорного
раю. І ці два світи уособлені в сим­
волічних образах двох потягів-екс-
пресів, що шалено летять крізь вели­
чезні простори — «у невідоме, впе­
ред, у чорну сибірську ніч, на край
світу»: гамірний, веселий потяг
мандрівників життям і ешелон
770
Нова література
політв’язнів, приречених на смерть у
сибірських катівнях.
Не випадково в спецешелоні НКВС
автор бачить долю, вивищуючи її до
образу-символу непокірної України
— такими були жорстокі реалії того­
часного життя.
Не випадковою є і паралель з ге­
роїчним минулим українського наро­
ду, бо ж тільки воно може дати зра­
зок для наслідування, той ідеал, до
якого прагне змучена багатовіковим
тиранічним гнітом особистість. Че­
рез те герой багрянівських «Тигро­
ловів» є гордим нащадком першого
каторжанина Сибіру, правнуком
гетьмана Дем’яна Многогрішного:
«Юнак — 25 літ, русявий, атлет,
авіатор тчк… Суджений на 25 років
тчк… На ймення — Григорій Мно­
гогрішний».
Саме завдяки своєму славетному
родові Григорій Многогрішний зда­
тен здійснити неможливе — вистриб­
нути з потяга, що мчить із шаленою
швидкістю. Цим він нагадує в’язням
страшної репресивної системи про
такі природні для вільної людини по­
чуття, як гідність, надія, а також пе­
реконує своїм учинком, що серед
приречених на загибель завжди є
такі, що не здаються.
Тож для Івана Багряного — люди­
ни й художника — головне перекона­
ти читача в тому, що за будь-яких
обставин особистість може й повинна
бути Людиною з великої літери, не
втрачати людських рис, не полишати
боротьбу за волю й завжди прагнути
бути незалежною.
Жанр твору. Цей роман написаний
у романтичному стилі з елементами
пригодницького жанру. Сюжет опо­
віді захопливий і насичений подія­
ми, тож читач перебуває в постійно­
му емоційному напруженні: втеча з
поїзда, пригоди в тайзі, знайомство
з різноманітними людьми, перше ко­
хання героя робить оповідь цікавою й
динамічною.
Назва роману — «Тигролови* —
пов’язана з родом занять дружної ро­
дини Сірків. Люди, що дали прихис­
ток Многогрішному, мають незвичну
й небезпечну професію. Саме вона ут­
римує їх «на плаву* в жорстокому,
далекому від рідної землі Сибіру.
Сірки не вбивають, а лише ловлять у
тайзі тигрів. У двобої з гордими тва­
ринами тигролови такі самі неза­
лежні, як і сильні їхні супротивники.
Загублені в безмежжі сибірських
просторів українці протистоять си­
лам зла, яке уособлене в образі майо­
ра НКВС Медвина. Про романтич­
ність сюжету свідчить і те, що вони
перемагають у цій боротьбі. Це
свідчення життєствердної позиції са­
мого Багряного — письменник щиро
вірить, що добро завжди переможе.
Сюжетна канва роману вибудува-
на на «полюванні» майора НКВС
771
УКРА ЇНСЬКА ЛІТЕРА ТУРА
Медвина, новітнього «тигролова*, за
гордим, не прирученим тоталітарною
системою молодим «тигром* з Ук­
раїни, який у безмежжі холодної тай­
ги знайшов те, що не дозволили йому
взяти від життя на Батьківщині: осо­
бисту й національну незалежність,
справжню дружбу, незрадливу щиру
любов.
Перемагає в ідейному двобої Гри­
горій Многогрішний, бо молодий ге­
рой, незважаючи на тяжкі життєві
випробування («Так дерся навпрос­
тець, без доріг. І коли траплялись
стежечки, уникав, а йшов просто, як
цькований звір»), не втратив людя­
ності, не перестав вірити в те, що лю­
дина може насправді все, якщо відчу­
ває власну моральну правоту.
У фіналі Григорій і його наречена
Наталка, яка ніколи не бачила своєї
України, бо народилася й виросла на
Далекому Сході, прорвалися крізь
кордон. Та їхні думки нерозривно
пов’язані з Батьківщиною, адже вони
вірять у те, що рідна земля все ж у не­
далекому майбутньому зможе здобу­
ти незалежність.
Таким же мужнім і несхитним по­
казано іншого героя —Андрія Чумака
в романі «Сад Гетсиманський»
(1950). В. Винниченко назвав твір
«великим, вопіющим і страшним до­
кументом* радянської дійсності й
сприяв його друкові у Франції.
І. Багряний перший розповів світові
про страшні катівні НКВС. Правдиві
описи тюремного ув’язнення голов­
ного героя засновані на особистому
авторському досвіді. Показуючи пе­
реживання, душ евні м уки, страж­
дання свого головного героя, І. Баг­
ряний психологічно переконливо де­
монструє стійкий опір добра злу. На
думку письменника, «людина — це
найвеличніша з усіх істот. Людина —
найнещасніша з усіх істот. Людина
— найпідліша з усіх істот».
Під час побудови сюж ету автор ви­
користовує засоби фольклорної пое­
тики: пісенний зачин роману — до
матері приїхали всі діти, щоб почути
заповіт померлого батька. Він за­
повідав нащадкам, щоб ті трималися
один одного, завжди намагалися по­
рятувати того, хто потрапив у біду. А
біда не за горами, бо репресовано най­
меншого брата — А ндрія.
Символічною, на дум ку Р. Мов-
чан, є і назва т вору. За біблійною ле­
гендою, Гетсиманський сад — місце
передсмертних м ук, молитов Ісуса
Христа. Саме завдяки внутрішньому
духовному «садові» Андрій перема­
гає, витримує тортури й допити, зна­
ходить у собі сили зберегти людську
гідність. Андрія та інш их ковалевих
дітей не розчавлює тоталітарний прес
— ситуація радш е баж ана, аніж
дійсна. У ній передано непереможну
віру автора в незнищ енність свого на­
роду. Фінал твору — оптимістичний-
772
Нова література
Життєствердною є і провідна ідея
«Саду Гетсиманського».
У цьому творі Іван Багряний осмис­
лює проблеми любові й ненависті, вір­
ності та зради, батьків і дітей, віри та
безнадії, збереження роду, родини. Усі
вони показані традиційно для народ­
ного сприймання — з позиції пріори­
тету гуманізму й добра на землі.
Саме цим творчість Івана Багряно­
го і є особливою, це її найприкметні-
ша риса. За будь-яких обставин пись­
менник не показує людину жертвою,
котру знищило тоталітарне пекло.
Особистість — завжди непереможний
герой, що уособлює в собі увесь віль­
нолюбний український народ.
Романтик Іван Багряний мріяв ба­
чити своїх земляків вільними від
будь-якого пресингу. У цьому пись­
менник вбачав запоруку щасливого
майбутнього українського народу.

загрузка...

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.