Новий довідник: Українська мова. Українська література

Збірка «Що записано мною» (1956)

загрузка...

Переважна більшість віршів збір­
ки, як і всіх інших, не має назви, а
Нова література
відома за першим рядком. Це ще раз
підкреслює ліризм, емоційність як
основну рису поезії.
У вірші «Важкі вітри не випили
роси…» важлива не стільки теза, як
настрій, котрий ніби переливається
зі строфи в строфу.
Перша строфа змальовує красиве
осіннє надвечір’я на ланах Київщини.
Важкі вітри не випили роси,
Черлені трави бродять
буйним соком,
І вдалині під обрієм високим
Лугів осінніх теплі голоси.
У другій строфі йдеться про відпо­
чинок «при багатті» хлопців-косарів,
комбайнерів, які «ведуть пісні». Лі­
ричний герой відверто зізнається, як
добре йому серед цих чоловіків, чия
праця важка й конкретна, тут при
землі, під вітрами й зорями.
Поезія пройнята ностальгією за
простим сільським побутом, який
для автора є чистим, сповненим усе­
людського змісту.
Вірш пісенний, з несподіваними й
сердечними тропами: «важкі вітри»,
«черлені трави», «русявий клен»,
«дні, немов засмаглі діти».
Вірш «Лист до гречки» вміщений у
збірці «Листи на світанні» (1961). Це
білий вірш. Нагадує посвяту «Ко-
нонівським полям» Михайла Коцю­
бинського. Ліричний герой освідчує­
ться в коханні гречаному полю, яке
видається йому країною поезії.
Гречка, ця запашна квітуча нива,
— одвічна частина українського бут­
тя. Вона прирівнюється до золотої
пшениці і є невід’ємною частиною
поетичного пейзажу України.
Згадується ліричному героєві ди­
тинство. Епітети, порівняння, мета­
фори в цьому вірші сповнені любові
величання. Гречка для ліричного ге­
роя — це носій життя, неперервність
людської долі.
Автор згадує й голодні роки, кри­
ваві масові геноциди, які довелося
пізнати українцям XX ст.
Гречка, її медяний цвіт стають
символом життя. Чарівний медоцвіт
єднає минулі, сучасні й майбутні по­
коління в єдину родину — україн­
ство, якому немає кінця.
«Пісня про рушник» («Рідна мати
моя…») написана в 1959 році до кі­
нофільму «Літа молодії», але нев­
довзі стала відома на всіх континен­
тах як народна пісня.
У центрі її змальовано образ ук­
раїнського рушника. Здавна вишива­
ний рушник для українців — одна зі
святинь нації, символ материнської
любові й благословення. Рушник має
чимало врочистих і важливих функ­
цій: окраса помешкання, на свята —
окраса столу, на сватанні та весіллі
— символ любові, продовження роду,
злагоди. Вишиваний рушник мати да­
рує, коли виряджає дорослу дитину у
великий світ, «на щастя, на долю».
УКРА ЇНСЬКА ЛІТЕРА ТУРА
Пісня присвячена незабутньому
образу матері, яка випроваджує сина
«в дорогу далеку». Твір має фольк­
лорні витоки. Певна річ, що в цьому
образі поет бачить рідну неньку, про­
сту селянку ївгу Остапівну.
Мелодійності та особливого пісен­
ного ліризму надає поезії засіб гра­
дації, анафора «І», якою розпочина­
ються 14 рядків з 18.
Пісня пройнята щирим синівським
почуттям і вдячністю любій матері.
Образ матері в поезії Андрія Малиш­
ка асоціюється з образом України.
Середина XX ст. — плідний етап у
творчості поета. У цей час написано
поезії, що стали популярними пісня­
ми: «Ми підем, де трави похилі»,
«Вчителька», «Пісня про Київ»,
«Київський вальс» («Знову цвітуть
каштани»), «Запливай же, роженько
весела…» та інші.
Вірші А. Малишка поклали на му­
зику такі композитори: Левко Ре-
вуцький, Платон і Георгій Майборо-
ди, Олександр Білаш та інші.
Поезія останніх років життя поета
— це поезія, на думку критиків, ду­
ховного буття, це підкреслено інте­
лектуальна творчість. Зразком такої
поезії є вірш «Роздум».
Ліричний герой у цій поезії не
підбиває підсумки свого життя, не
оглядається на пройдений шлях, а
сповнений майбутнього, у пориві до
творчої праці.
А. Малишко звеличує рідну мову,
називає її: «Матір життя від колисан­
ня до твердого лож а». У цьому визна­
ченні — глибока природна і суспіль­
на істина.

загрузка...

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.