Американський актор і режи­
сер Чарлі Чаплін зауважив:
«Слов’янство поки що дало сві­
тові у кінематографі одного ве­
ликого митця, мислителя і пое­
та — Олександра Довженка».
З’явився на світ Олександр Петрович Дов­
женко 12 вересня 1894 року в Сосниці на
Чернігівщині, що розкинулася на березі мальов­
ничої Десни. Батьки — неписьменні селяни ма­
ли аж 14 дітей, з них вижило тільки двоє. Учився
Сашко добре, багато читав. З 1911 року здо­
буває освіту в Глухівському вчительському
інституті. 1917 року вступає до Київського ко­
мерційного інституту.
Революційні події в Україні змінюють долю
студента: громадська діяльність, згодом — дип­
ломатична служба, лекції в Берлінській ака­
демічній вищій школі образотворчого мистецт­
ва. Після повернення в Україну стає одним із
засновників найпрогресивнішої на той час літе­
ратурної організації письменників — ВАПЛІТЕ.
У 1926 році письменник нарешті знаходить
своє справжнє покликання, що полонить його
душу на довгі роки, — кінематограф. В «одесь­
кому Голівуді» він відчув і зрозумів, що саме
кіно — його природна стихія. З’являються перші
фільми: «Вася-реформатор», «Ягідка кохання».
776
Нова література
«Сумка дипкур’єра». Кінострічки «Звениго-
ра» (1928) і «Земля» (1930) принесли Довжен­
кові визнання й світову славу.
Доля репресованого цвіту нації віддзеркали­
лася й у житті Довженка. «Боли, моє серце. Не
втихай ні вдень, ні вночі. Замуч мене. Страшно
мені жити», — це один з останніх записів у що­
деннику. 25 листопада 1956 року далеко від Ук­
раїни, у чужій Москві, серце Олександра Дов­
женка зупинилося навіки.
Творчий спадок Олександра Дов­
женка надзвичайно різноманітний —
він був кінорежисером, сценаристом,
письменником, художником, публі­
цистом водночас. Можемо говорити
про єдину для фільмів, кіноповістей,
оповідань поетику О. Довженка. Під
впливом його сценаріїв почався про­
цес зближення кінодраматургії з
літературою й утвердився новий літе­
ратурний жанр — кіноповість.
Перу О. Довженка належать кіно­
повісті «Арсенал», «Аероград»,
«Щорс», «Україна в огні», «Повість
полум’яних літ», «Мічурін», «Зем­
ля», «Зачарована Десна», «Поема
про море». Кожен із цих творів має
свою специфіку. Так, «Зачарована
Десна» за всіма жанровими ознаками
є ліричною повістю.
«Україна в огні» (1943) більше
подібна до кіносценарію. Доля зви­
чайної родини Запорожців, що уособ­
лює життя українського народу,
складається трагічно. «З вогню — та
в полум’я», — говориться в народі. У
кіноповісті знаходить відображення
відверта, не прикрита пафосними
словами правда про війну і станови­
ще України між двох вогнів — ні­
мецької та радянської деспотії:
«Україна у вогні! Україна в ярмі!».
Доля родини Запорожців трагічна.
Жорстока війна забирає синів на
фронти, не всім їм удається поверну­
тися назад. Єдину доньку чекає ні­
мецький полон. Та з усіх випробу­
вань запорожці виходять достойно,
не втративши національної та людсь­
кої гідності, пронісши крізь горе та
смертельний ризик чуття єдиної ро­
дини, що об’єднує й возвеличує їх. У
творі вони збираються за спільним
сімейним столом: одні — реальні,
живі, інші — тільки подумки, у спо­
гадах рідних. Однак саме це єднання
символізує незнищенність українсь­
кого роду, а значить — і України.
Перегукуються ці думки й із запи­
сами в «Щоденнику» О. Довженка,
який чи не найкраще відображає
внутрішній світ митця — часто не­
сподіваний і суперечливий. Водночас
«Щоденник» — це своєрідний доку­
мент страшної доби тоталітариз­
му, що допомагає краще зрозуміти
літературні процеси цього періоду,
драматизм долі багатьох українських
митців.
Перші записи в «Щоденнику», які
стосуються «Зачарованої Десни»,
припадають на 1942 рік: «А вчора,
пишучи спогади про дитинство, про
777
УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА
хату, про діде, про сінокіс, одне собі
у маленькій кімнатоньці сміявся і
плакав… Скільки краси на Десні, на
сінокосі і скрізь-усюди, куди тільки
не гляне моє душевне око…». Як при­
чину написання твору О. Довженко
наливає спогади, викликані «довгою
розлукою з землею батьків» і бажан­
ня «усвідомити свою природу на ран­
ній досвітній зорі коло самих її
первісних джерел». А далі довгих
14 років роботи над текстом повісті,
що свідчать про ту роль, яку вона
відіграла в житті письменника —
стала сповіддю »мученого митця й
виправданням перед Україною та са*
мим собою.
Автор у своєму вічно живому творі
описує свої дитячі роки: «була тоді
ще дівкою Десна, а я — здивованим
маленьким хлопчиком із широко
розкритими зеленими очима».
Секрет популярності повісті поля­
гає не тільки у відкритості й автобіо­
графічності. Романтичне світовідчуван­
ня нарешті отримало вільне втілення
в тексті. Складний і суперечливий
процес формування особистості пока­
зано у двох вимірах (романтичне роз­
двоєння свідомості особистості): че­
рез психологію героя — допитливого
сільського хлопчика — і з позицій
зрілого художника-мислителя.
Картини дитинства героя сповнені
химерного місива із злиднів, трагедій
і гумору. Таким є опис спілкування
малого Сашка о учителем, який був
«старий уже, нервовий і сердитий,
очевидно, чоловік, носив золоті ґуд­
зики й кокарду. Він здавався мені
величезним паном, не меншим од
справника чи судді. На зріст він був
вищий од батька, що також надавало
йому грізної сили». Навряд чи ціка­
вою була йому душа дитини, чи нама­
гався він зрозуміти таємні мотиви її
вчинків. Для того, щоб перевірити
рівень знань майбутнього учня, він
добирає найбезглуздіше питання: «А
как зовут твоего отца?». На реакцію
малого, що «одчайдушно закрутив
головою і так круто одвернувсь, що
трохи не впав, коли б не вдержався
рукою за батькові штани. Якась
нудьга підступила мені до горла. І
так мені стало погано, погано», неда*
лекоглядний, нерозумний, як пише
автор, учитель виносить свій жорсто­
кий вердикт: «Не развитой!». Подіб*
ними присудами згодом таврува*
ти муть загадкову душу митця, його
картини, що надовго пережили й
самого автора, і обмежених критиків
його творчості.
У «Зачарованій Десні» життя ди­
тини, крім звичайних сільських роз­
ваг і щоденних турбот, сповнене та­
кож болючих, далеко не дитячих пи­
тань («А які ми, тату? Хто ми?»), Щ°
переплітаються з філософськими роз­
думами автора про зміст людського
буття, красу й гідність відносин. Р°’
778
Иова література
мантичним е й сприйняття дійсності,
намагання заховатися від жорстоких
реалій у спогадах про дитинство. Є
тут і своя особливість — дитинство
героя постає через призму людини
дорослої, що зумовило в підтексті
повісті добру Й мудру усмішку.
У творі передано глибинні пережи­
вання автора і його постійне підсвідо*
ме бажання довести людям чистоту й
святість своєї душі. її символізує не*
великий клаптик землі біля Десни —
справжній земний рай на противагу
лицемірству й жорстокості реального
«великого# світу.
О. Довженко глибоко в душі вірив,
що прийде весняна повінь і знесе весь
бруд та намул з душі українського на­
роду. Такий символічний зміст (об­
раз води — один з прадавніх образів-
символів очищення, оновлення) пе*
редає картина весняної повені в
повісті, коли Десна затоплює береги:
«Осяяний сонцем, перед нами роз­
крився зовсім новий світ. Нічого не
можна було впізнати. Все було інше,
все краще, могутніше, веселіше. Во­
да, хмари, плав — все пливло, все бе­
зупинно неслося вперед, шуміло,
блищало на сонці».
У «Зачарованій Десні» переплели*
ся ліризм і гумор, епічність і пісен­
ність. У ній яскраво виявилися витоки
Довженкової поетики, що виростала
з фольклору, живилася усною народ­
ною творчістю. Епізод колядування
тут* мабуть, один з найхарактерні­
ших. На ньому виразно позначилася
й народнопісенна образна система, і
казкове мислення- О. Довженко віль­
но звертається до казковості, фантас­
тичності оповіді — одного з улюбле­
них засобів фольклору.
Такою є підслухана розмова коней
(справжній казковий сюжет), які ос­
мислюють своє героїчне минуле й не­
щасливе сьогодні, говорять про лю­
дей, теперішніх своїх хазяїв:
— Тисячі літ, ще до возів і оранок,
на моїй спині їздили пророки. Були з
мене тоді ще крила. А пращур мій був
кінський пар чи бог, колись казали
мати.
— Були і в мене крила, та нема. Ні
крил у мене вже, ні краси, тільки
вавки на спині. Хоч би сіделку зробив
порядну, сіделки немає. І так душа
пригноблена його недоброго», а він,
не знаю, як тебе, повіриш — нема тієї
днини, щоб не бив».
Щира розповідь стала для дитини
одкровенням і приводом для серйоз­
них висновків: « Від того часу я ні ра­
зу не вдарив коня».
За принципами казкової поетики
сприймає малий Сашко й собаку
Пірата, який загубився на ярмарку й
через багато тижнів усе ж повернувся
додому — заморений і худющий. По­
бачивши свою оселю, пес «повз до нас
кроків, може, сто на животі, переки­
даючись на спину і голосно плачучи
779
УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА
від повноти щастя, мов блудний син у
Святому письмі:
— Це я, ваш Пірат, впізнаєте? —
гавкав він крізь сльози. — О, який
я щасливий! Як тяжко було мені
без вас!».
Найяскравіший казковий персо­
наж твору — то намальований бага­
тою дитячою уявою образ лева, що
блукає берегами вічної Десни. Сашко
з глибин своєї фантазії сам викликає
його: «Дивлюсь на чарівний, залитий
срібним світлом берег: «Явися на бе­
резі лев», — появляється лев. Голова
велична, кудлата грива і довгий з
китицею хвіст. Іде поволі вздовж ви­
сипу над самою водою». Є у творі й
пояснення, чому з’являється такий
екзотичний звір у звичайному ук­
раїнському селі — то забаганка ге­
роя: «Перед сном мені так палко за­
хотілось розвести левів і слонів, щоб
було красиво скрізь і не зовсім спо­
кійно. Мені набридли одні телята й
коні».
Читач, що звик до незвичного тону
оповіді, не зовсім готовий до не­
сподіваної розв’язки: як виявилося,
лев справді є не химерною вигадкою
малого героя, а частиною реальності.
Утікача з потяга, який віз звіринець,
але втрапив в аварію, справжнього
африканського лева згодом пере­
слідувачі зловили та вбили. Автор
так пояснює це: «Не міг же він ходи­
ти серед телят і коней*. Та все одно
жалкує, бо так ж е легко вбити щиру
дитячу мрію.
Отже, перед уважним читачем
Довженко щиро відкриває світ «За­
чарованої Десни» — глибокий, неви­
черпний, такий ж е широкий та без­
межний, як і людське пізнання.
Не випадково з ім ’ям Олександра
Довженка пов’язаний початок пись­
менницького кінематографа — кіно­
драматург стверджував у ньому неза­
перечне право висловити свій особли­
вий світ, сказати своє особливе слово.
Як зазначає Юрій Лавріненко,
«Довженка, його мистецтво, його до­
лю не можна зрозуміти без урахуван­
ня того, що він виріс в атмосфері
культурного відродження України
1917-19 і 1917-30 рр. Його шедеври
могли появитися тільки в атмосфе­
рі таких само непроминальних
шедеврів Тичини, Куліша, Хвильо­
вого, К урбаса… та інш их творців
Розстріляного Відродження».