Американський актор і режи
сер Чарлі Чаплін зауважив:
«Слов’янство поки що дало сві
тові у кінематографі одного ве
ликого митця, мислителя і пое
та — Олександра Довженка».
З’явився на світ Олександр Петрович Дов
женко 12 вересня 1894 року в Сосниці на
Чернігівщині, що розкинулася на березі мальов
ничої Десни. Батьки — неписьменні селяни ма
ли аж 14 дітей, з них вижило тільки двоє. Учився
Сашко добре, багато читав. З 1911 року здо
буває освіту в Глухівському вчительському
інституті. 1917 року вступає до Київського ко
мерційного інституту.
Революційні події в Україні змінюють долю
студента: громадська діяльність, згодом — дип
ломатична служба, лекції в Берлінській ака
демічній вищій школі образотворчого мистецт
ва. Після повернення в Україну стає одним із
засновників найпрогресивнішої на той час літе
ратурної організації письменників — ВАПЛІТЕ.
У 1926 році письменник нарешті знаходить
своє справжнє покликання, що полонить його
душу на довгі роки, — кінематограф. В «одесь
кому Голівуді» він відчув і зрозумів, що саме
кіно — його природна стихія. З’являються перші
фільми: «Вася-реформатор», «Ягідка кохання».
776
Нова література
«Сумка дипкур’єра». Кінострічки «Звениго-
ра» (1928) і «Земля» (1930) принесли Довжен
кові визнання й світову славу.
Доля репресованого цвіту нації віддзеркали
лася й у житті Довженка. «Боли, моє серце. Не
втихай ні вдень, ні вночі. Замуч мене. Страшно
мені жити», — це один з останніх записів у що
деннику. 25 листопада 1956 року далеко від Ук
раїни, у чужій Москві, серце Олександра Дов
женка зупинилося навіки.
Творчий спадок Олександра Дов
женка надзвичайно різноманітний —
він був кінорежисером, сценаристом,
письменником, художником, публі
цистом водночас. Можемо говорити
про єдину для фільмів, кіноповістей,
оповідань поетику О. Довженка. Під
впливом його сценаріїв почався про
цес зближення кінодраматургії з
літературою й утвердився новий літе
ратурний жанр — кіноповість.
Перу О. Довженка належать кіно
повісті «Арсенал», «Аероград»,
«Щорс», «Україна в огні», «Повість
полум’яних літ», «Мічурін», «Зем
ля», «Зачарована Десна», «Поема
про море». Кожен із цих творів має
свою специфіку. Так, «Зачарована
Десна» за всіма жанровими ознаками
є ліричною повістю.
«Україна в огні» (1943) більше
подібна до кіносценарію. Доля зви
чайної родини Запорожців, що уособ
лює життя українського народу,
складається трагічно. «З вогню — та
в полум’я», — говориться в народі. У
кіноповісті знаходить відображення
відверта, не прикрита пафосними
словами правда про війну і станови
ще України між двох вогнів — ні
мецької та радянської деспотії:
«Україна у вогні! Україна в ярмі!».
Доля родини Запорожців трагічна.
Жорстока війна забирає синів на
фронти, не всім їм удається поверну
тися назад. Єдину доньку чекає ні
мецький полон. Та з усіх випробу
вань запорожці виходять достойно,
не втративши національної та людсь
кої гідності, пронісши крізь горе та
смертельний ризик чуття єдиної ро
дини, що об’єднує й возвеличує їх. У
творі вони збираються за спільним
сімейним столом: одні — реальні,
живі, інші — тільки подумки, у спо
гадах рідних. Однак саме це єднання
символізує незнищенність українсь
кого роду, а значить — і України.
Перегукуються ці думки й із запи
сами в «Щоденнику» О. Довженка,
який чи не найкраще відображає
внутрішній світ митця — часто не
сподіваний і суперечливий. Водночас
«Щоденник» — це своєрідний доку
мент страшної доби тоталітариз
му, що допомагає краще зрозуміти
літературні процеси цього періоду,
драматизм долі багатьох українських
митців.
Перші записи в «Щоденнику», які
стосуються «Зачарованої Десни»,
припадають на 1942 рік: «А вчора,
пишучи спогади про дитинство, про
777
УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА
хату, про діде, про сінокіс, одне собі
у маленькій кімнатоньці сміявся і
плакав… Скільки краси на Десні, на
сінокосі і скрізь-усюди, куди тільки
не гляне моє душевне око…». Як при
чину написання твору О. Довженко
наливає спогади, викликані «довгою
розлукою з землею батьків» і бажан
ня «усвідомити свою природу на ран
ній досвітній зорі коло самих її
первісних джерел». А далі довгих
14 років роботи над текстом повісті,
що свідчать про ту роль, яку вона
відіграла в житті письменника —
стала сповіддю »мученого митця й
виправданням перед Україною та са*
мим собою.
Автор у своєму вічно живому творі
описує свої дитячі роки: «була тоді
ще дівкою Десна, а я — здивованим
маленьким хлопчиком із широко
розкритими зеленими очима».
Секрет популярності повісті поля
гає не тільки у відкритості й автобіо
графічності. Романтичне світовідчуван
ня нарешті отримало вільне втілення
в тексті. Складний і суперечливий
процес формування особистості пока
зано у двох вимірах (романтичне роз
двоєння свідомості особистості): че
рез психологію героя — допитливого
сільського хлопчика — і з позицій
зрілого художника-мислителя.
Картини дитинства героя сповнені
химерного місива із злиднів, трагедій
і гумору. Таким є опис спілкування
малого Сашка о учителем, який був
«старий уже, нервовий і сердитий,
очевидно, чоловік, носив золоті ґуд
зики й кокарду. Він здавався мені
величезним паном, не меншим од
справника чи судді. На зріст він був
вищий од батька, що також надавало
йому грізної сили». Навряд чи ціка
вою була йому душа дитини, чи нама
гався він зрозуміти таємні мотиви її
вчинків. Для того, щоб перевірити
рівень знань майбутнього учня, він
добирає найбезглуздіше питання: «А
как зовут твоего отца?». На реакцію
малого, що «одчайдушно закрутив
головою і так круто одвернувсь, що
трохи не впав, коли б не вдержався
рукою за батькові штани. Якась
нудьга підступила мені до горла. І
так мені стало погано, погано», неда*
лекоглядний, нерозумний, як пише
автор, учитель виносить свій жорсто
кий вердикт: «Не развитой!». Подіб*
ними присудами згодом таврува*
ти муть загадкову душу митця, його
картини, що надовго пережили й
самого автора, і обмежених критиків
його творчості.
У «Зачарованій Десні» життя ди
тини, крім звичайних сільських роз
ваг і щоденних турбот, сповнене та
кож болючих, далеко не дитячих пи
тань («А які ми, тату? Хто ми?»), Щ°
переплітаються з філософськими роз
думами автора про зміст людського
буття, красу й гідність відносин. Р°’
778
Иова література
мантичним е й сприйняття дійсності,
намагання заховатися від жорстоких
реалій у спогадах про дитинство. Є
тут і своя особливість — дитинство
героя постає через призму людини
дорослої, що зумовило в підтексті
повісті добру Й мудру усмішку.
У творі передано глибинні пережи
вання автора і його постійне підсвідо*
ме бажання довести людям чистоту й
святість своєї душі. її символізує не*
великий клаптик землі біля Десни —
справжній земний рай на противагу
лицемірству й жорстокості реального
«великого# світу.
О. Довженко глибоко в душі вірив,
що прийде весняна повінь і знесе весь
бруд та намул з душі українського на
роду. Такий символічний зміст (об
раз води — один з прадавніх образів-
символів очищення, оновлення) пе*
редає картина весняної повені в
повісті, коли Десна затоплює береги:
«Осяяний сонцем, перед нами роз
крився зовсім новий світ. Нічого не
можна було впізнати. Все було інше,
все краще, могутніше, веселіше. Во
да, хмари, плав — все пливло, все бе
зупинно неслося вперед, шуміло,
блищало на сонці».
У «Зачарованій Десні» переплели*
ся ліризм і гумор, епічність і пісен
ність. У ній яскраво виявилися витоки
Довженкової поетики, що виростала
з фольклору, живилася усною народ
ною творчістю. Епізод колядування
тут* мабуть, один з найхарактерні
ших. На ньому виразно позначилася
й народнопісенна образна система, і
казкове мислення- О. Довженко віль
но звертається до казковості, фантас
тичності оповіді — одного з улюбле
них засобів фольклору.
Такою є підслухана розмова коней
(справжній казковий сюжет), які ос
мислюють своє героїчне минуле й не
щасливе сьогодні, говорять про лю
дей, теперішніх своїх хазяїв:
— Тисячі літ, ще до возів і оранок,
на моїй спині їздили пророки. Були з
мене тоді ще крила. А пращур мій був
кінський пар чи бог, колись казали
мати.
— Були і в мене крила, та нема. Ні
крил у мене вже, ні краси, тільки
вавки на спині. Хоч би сіделку зробив
порядну, сіделки немає. І так душа
пригноблена його недоброго», а він,
не знаю, як тебе, повіриш — нема тієї
днини, щоб не бив».
Щира розповідь стала для дитини
одкровенням і приводом для серйоз
них висновків: « Від того часу я ні ра
зу не вдарив коня».
За принципами казкової поетики
сприймає малий Сашко й собаку
Пірата, який загубився на ярмарку й
через багато тижнів усе ж повернувся
додому — заморений і худющий. По
бачивши свою оселю, пес «повз до нас
кроків, може, сто на животі, переки
даючись на спину і голосно плачучи
779
УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА
від повноти щастя, мов блудний син у
Святому письмі:
— Це я, ваш Пірат, впізнаєте? —
гавкав він крізь сльози. — О, який
я щасливий! Як тяжко було мені
без вас!».
Найяскравіший казковий персо
наж твору — то намальований бага
тою дитячою уявою образ лева, що
блукає берегами вічної Десни. Сашко
з глибин своєї фантазії сам викликає
його: «Дивлюсь на чарівний, залитий
срібним світлом берег: «Явися на бе
резі лев», — появляється лев. Голова
велична, кудлата грива і довгий з
китицею хвіст. Іде поволі вздовж ви
сипу над самою водою». Є у творі й
пояснення, чому з’являється такий
екзотичний звір у звичайному ук
раїнському селі — то забаганка ге
роя: «Перед сном мені так палко за
хотілось розвести левів і слонів, щоб
було красиво скрізь і не зовсім спо
кійно. Мені набридли одні телята й
коні».
Читач, що звик до незвичного тону
оповіді, не зовсім готовий до не
сподіваної розв’язки: як виявилося,
лев справді є не химерною вигадкою
малого героя, а частиною реальності.
Утікача з потяга, який віз звіринець,
але втрапив в аварію, справжнього
африканського лева згодом пере
слідувачі зловили та вбили. Автор
так пояснює це: «Не міг же він ходи
ти серед телят і коней*. Та все одно
жалкує, бо так ж е легко вбити щиру
дитячу мрію.
Отже, перед уважним читачем
Довженко щиро відкриває світ «За
чарованої Десни» — глибокий, неви
черпний, такий ж е широкий та без
межний, як і людське пізнання.
Не випадково з ім ’ям Олександра
Довженка пов’язаний початок пись
менницького кінематографа — кіно
драматург стверджував у ньому неза
перечне право висловити свій особли
вий світ, сказати своє особливе слово.
Як зазначає Юрій Лавріненко,
«Довженка, його мистецтво, його до
лю не можна зрозуміти без урахуван
ня того, що він виріс в атмосфері
культурного відродження України
1917-19 і 1917-30 рр. Його шедеври
могли появитися тільки в атмосфе
рі таких само непроминальних
шедеврів Тичини, Куліша, Хвильо
вого, К урбаса… та інш их творців
Розстріляного Відродження».
Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.
Попередня: Збірка «Що записано мною» (1956)
Наступна: Творчість «шістдесятників»