Творчість Ліни Костенко —
приклад шляхетного служіння
поезії. / докір тим, хто свою
іскру бож у послідовно глушив
марнослів’ям кон’юнктури.
В. Базилевський
Народилася Ліна Василівна Костенко 19 бе
резня 1930 року в невеличкому містечку Ржи-
щеві на Київщині в сім’ї вчителів. У 1936 році Р0′
дина перебралася до столиці, де майбутня пое
теса закінчила середню школу.
Ще школяркою почала відвідувати літератур
ну студію при Спілці письменників України. Роки
особистісного й творчого зростання припали на
страшне лихоліття воєнних і повоєнних років,
коли перші вірші теж доводилося писати У
фронтовому окопі.
Після закінчення школи молода поетеса всту
пає до Київського педінституту. Згодом навча
790
Нова література
ється в Московському літературному інституті
ім. Максима Горького, який закінчує 1956 року.
Біографія Ліни Костенко тісно переплелася з
долею руху українських «шістдесятників». Вона
була однією з найяскравіших постатей серед
молодих українських поетів, що сміливо заяви
ли про себе на рубежі 50-60-х рр. Збірки віршів
поетеси «Проміння землі» (1957) та «Вітри
ла» (1958) викликали зацікавлення читача й
критики, а книжка «Мандрівки серця», яка
вийшла в 1961 році, засвідчила, що Ліна Костен
ко вже не новачок у поезії. Згодом стало зро
зуміло, що її ім’я записано золотими літерами на
скрижалях народного визнання в одному ряду з
визначними майстрами української поезії.
Творчий шлях Ліни Костенко не був простим:
у часи застою вірші поетеси практично не друку
валися. Дві підготовлені до друку поетичні
збірки: «Зоряний інтеграл» (1963) і «Княжа го
ра» (1972) — не отримали дозволу цензури.
Та саме в ті роки суцільних заборон, не зва
жаючи ні на що, поетеса посилено працювала,
крім ліричних жанрів, над романом у віршах
«Маруся Чурай» (1979), за який вона в 1987 році
була удостоєна Державної премії УРСР імені
Т. Шевченка.
Перу поетеси належать книжки «Над берега
ми вічної ріки» (1977), «Неповторність» (1980),
збірка поезій «Сад нетанучих скульптур» (1987)
та збірка віршів для дітей «Бузиновий
цар» (1987).
Тепер Ліна Костенко живе та працює в Києві.
Поетка Ліна Костенко — наша су
часниця, як митець вона «вписана» у
свій час. Її творчість стала небуден
ним явищем сучасної української по
езії, явищ ем, яке на наших очах
помітно впливає на весь її подальший
розвиток. Увібравши в себе націона
льні ідеали й найкращі риси живої
народної мови, ідейною вагомістю,
образною довершеністю вона підно
сить українську літературу на рівень
найліпших зразків європейської ху
дожньої творчості. Національні про
блеми, які досягли в поезії Ліни Кос
тенко найвищого ступеня узагаль
нення, проникають у свідомість
читача, викликаючи активне співпе
реживання.
Особливості індивідуального пое
тичного стилю: філософічність, істо
ризм мислення, вишукана тради
ційність, висока культура поетично
го вислову, інтелектуальність, «заряд
актуальної публіцистичності».
Творчість Ліни Костенко не розме
жуєш на інтимну та громадську: на
стільки тісно переплелися особисте та
суспільне, настільки органічно вони
вживлені в художнє полотно й до пев
ної міри навіть живляться одне одним.
Вірш «Пастораль X X сторіччя»
побудований на антитезі заголовка
твору і його змісту. Перед нами роз
гортається болюче, трагічне відлуння
війни, яка не обминула жодної ук
раїнської родини. У поезії йдеться
про сільських пастушків Павла, Са
шка, Степана, яким, здавалося б,
рости, мужніти треба, але цю звичну,
природну схему життя ламає відлун
ня війни — залишена в полі граната.
Поетеса змальовує жахливий епізод,
починаючи з кульмінації: убитих
дітей несуть з поля.
УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА
Трагізм змальованої події підси
люється яскравим ліричним началом
вірша. Поетеса сама гостро пережи
ває непоправність утрати. У її словах
— схвильованість, розпач, біль.
Відчай і горе матерів поетеса пере
дає через згадку про Аріадну. «Нит
кою Аріадни» називають рятівний
засіб виходу з дуже скрутного стано
вища. Ліна Костенко трансформує
міф, з безнадією, розпачем говорить:
І ніяка в житті Аріадна
вже не виведе з горя отих
матерів.
Поетеса провадить думку про
вічний колообіг життя, розвиток:
А одна розродилась, і стала
ушосте — мати.
У вірші «Пастораль XX сторіччя»
Л. Костенко зуміла сказати про неви
мовне. І в цьому велич її твору.
У вірші «Тут обелісків ціла рота…»
виражена думка про злочинність і
неприродність війни.
Особливий настрій поезії створює
спільність, однаковість, однознач
ність почуттів, якими охоплена лі
рична героїня і її сучасники. У вірші
звучать і пекучі спогади про пере
жите, і біль, викликаний спогля
данням могильних плит військового
кладовища.
Авторка досягає великої сили ху
дожньої експресивності, використо
вуючи анафору, щоб передати розпач
від неможливості щось змінити.
Уживаючи неозначені займенни
ки, Л. Костенко об’єднує почуття і
тих, хто загинув, і тих, хто залишив
ся живий. Поетеса говорить про без
межний борг живих перед мертвими,
про життя, про смерть і безсмертя.
Це підкреслює й метафора «обелісків
ціла рота».
У вірші «Життя іде і все без корек
тур» Ліна Костенко нагадує про те, що
зробленого не перепишеш, життя не має
чернеток, над усім володарює час.
Поетеса вдається до засобу пер
соніфікації, щоб передати стрімкий
літ часу, миттєвість людського жит
тя в часі. У поезії минулий час окрес
лений двома образами: біблійного по
топу як розплати людства за гріхи та
маркізи Помпадур — фаворитки
французького короля Людовіка XV,
яка мала на нього великий вплив і ви
значала, по суті, політику держави.
У розумінні Ліни Костенко, смисл
людського життя полягає в тому,
щоб «зробити щось, лишити по собі».
Авторка також тривожиться за
майбутнє — як зберегти природу, як
достукатися до серця людини, збуди
ти її відповідальність за все суще на
землі.
Звучить у вірші й мотив відповіда-
льності творця за слово, за кожнии
написаний рядок, за творчість. Для
ліричної героїні найголовніше — обе
рігати свою душу від гріхів, не при’
множувати вже зробленого колись зла:
Нова література
Людині бійся душу ошукать,
бо в цьому схибиш —
то уже навіки.
У вірші «Вже почалось, мабуть,
майбутнє» Ліна Костенко розглядає
людину в контексті часу. Це усмішка
Джоконди, яка уособлює і доброту, і
силу впливу на людину; це і Рафа-
елівська Мадонна як символ безко
рисливої материнської любові та
всепрощення.
Поетеса вихоплює з історії справж
ні мистецькі шедеври, розуміє їхнє
важливе значення для людства й лю
дини зокрема. Криваві ж події, жорс
токі сутички, кровопролитні події
згадує як незначні факти з огляду на
їхній вплив на становлення спра
вжньої людини.
Авторка щиро «підказує» сучасни
кам основний життєвий постулат:
Нехай тендітні пальці етики
Торкнуть вам серце і вуста.
Лірична героїня Ліни Костенко
шукає ідеал коханого, зазнає поразок
на цьому шляху, усвідомлює, що
щастя і любов не завжди поруч, але
наперекір долі кохає й розцінює це
як найбільший її дарунок, який несе
теплий усміх і бентежність у сприй
нятті світу. Цій темі присвячено
вірш «Світлий сонет». Світло — це
ранок життя, юність, це пробуджен
ня першого кохання. Проте для моло
дої героїні перше кохання виявилося
непростим, без взаємності.
Нерозділене кохання супроводжу
ють щастя і печаль водночас. Лірич
на ж героїня по-іншому, з висоти
життєвого досвіду оцінює нерозділе
не кохання — вона певна, що душа
дівчинки стала багатшою. Попереду
в неї справжні випробування, триво
ги, розчарування, але це невідомо
юнці, яка переживає першу в житті
поразку.
Тональність і настрій вірша «Роз
кажу тобі думку таємну» визнача
ються спогадами про минуле кохан
ня. Ліна Костенко говорить про не
збагненну тайну любові, яку можна
осягнути лише інтуїцією, почуттями.
Вірш побудовано у формі щирого
монологу-одкровення ліричної ге
роїні. Вона ніби перегортає ще одну
сторінку свого життя і бачить, що її
душа зберегла серед буденності най
вищі почуття.
У глибокоінтимній поезії «Моя
любове! Я перед тобою» авторка
звертається до найніжнішого свого
почуття, але одночасно виголошує
грізну пересторогу:
Бери мене в свої блаженні сни.
Лиш не зроби слухняною рабою.
Не ошукай і крил не обітни!
Для письменниці немає нічого
страшнішого, як утрапити ще й у
рабство почуттів. Підсвідомо лірична
героїня відчуває, що це стане духов
ною зрадою усіх тих, хто жив до неї і
плекав надії на її буття на цій землі:
793
УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА
Не дай мені заплутатись в
дрібницях,
Не розміняй на спотички доріг,
Бо кості перевернуться
в гробницях
Гірких і гордих прадідів моїх.
Для письменниці характерний
наскрізний мотив іронії долі, парадок
сального зв’язку часів. Минуле ціка
вить поетесу найчастіше своїми пара
лелями з днем сьогоднішнім (цикл «Ду
ша тисячоліть шукає себе в слові»).
Зосередження уваги на історично
му аспекті свідомості людини не ви
падкове, адже поетеса вважає й по
слідовно втілює у своїх ліричних
творах думку про те, що повноцінна
життєдіяльність особи можлива тіль
ки за умови невідривності її від свого
народу і його долі, на основі традицій і
духовних надбань нації:
Митцю не треба нагород,
його судьба нагородила.
Коли в людини є народ,
тоді вона уже людина.
«Не треба думати мізерно».
Історія як джерело й одночасно
засіб художнього осмислення дійс
ності актуалізується в багатьох тво
рах поетеси: «Скіфськаодіссея», «Ду
ма про трьох братів неазовських»,
«Маруся Чурай», «Берестечко»…
Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.
Попередня: Василь Симоненко 1935-1963 p p .
Наступна: «Берестечко»