Творчість Ліни Костенко —
приклад шляхетного служіння
поезії. / докір тим, хто свою
іскру бож у послідовно глушив
марнослів’ям кон’юнктури.
В. Базилевський
Народилася Ліна Василівна Костенко 19 бе­
резня 1930 року в невеличкому містечку Ржи-
щеві на Київщині в сім’ї вчителів. У 1936 році Р0′
дина перебралася до столиці, де майбутня пое­
теса закінчила середню школу.
Ще школяркою почала відвідувати літератур­
ну студію при Спілці письменників України. Роки
особистісного й творчого зростання припали на
страшне лихоліття воєнних і повоєнних років,
коли перші вірші теж доводилося писати У
фронтовому окопі.
Після закінчення школи молода поетеса всту­
пає до Київського педінституту. Згодом навча­
790
Нова література
ється в Московському літературному інституті
ім. Максима Горького, який закінчує 1956 року.
Біографія Ліни Костенко тісно переплелася з
долею руху українських «шістдесятників». Вона
була однією з найяскравіших постатей серед
молодих українських поетів, що сміливо заяви­
ли про себе на рубежі 50-60-х рр. Збірки віршів
поетеси «Проміння землі» (1957) та «Вітри­
ла» (1958) викликали зацікавлення читача й
критики, а книжка «Мандрівки серця», яка
вийшла в 1961 році, засвідчила, що Ліна Костен­
ко вже не новачок у поезії. Згодом стало зро­
зуміло, що її ім’я записано золотими літерами на
скрижалях народного визнання в одному ряду з
визначними майстрами української поезії.
Творчий шлях Ліни Костенко не був простим:
у часи застою вірші поетеси практично не друку­
валися. Дві підготовлені до друку поетичні
збірки: «Зоряний інтеграл» (1963) і «Княжа го­
ра» (1972) — не отримали дозволу цензури.
Та саме в ті роки суцільних заборон, не зва­
жаючи ні на що, поетеса посилено працювала,
крім ліричних жанрів, над романом у віршах
«Маруся Чурай» (1979), за який вона в 1987 році
була удостоєна Державної премії УРСР імені
Т. Шевченка.
Перу поетеси належать книжки «Над берега­
ми вічної ріки» (1977), «Неповторність» (1980),
збірка поезій «Сад нетанучих скульптур» (1987)
та збірка віршів для дітей «Бузиновий
цар» (1987).
Тепер Ліна Костенко живе та працює в Києві.
Поетка Ліна Костенко — наша су­
часниця, як митець вона «вписана» у
свій час. Її творчість стала небуден­
ним явищем сучасної української по­
езії, явищ ем, яке на наших очах
помітно впливає на весь її подальший
розвиток. Увібравши в себе націона­
льні ідеали й найкращі риси живої
народної мови, ідейною вагомістю,
образною довершеністю вона підно­
сить українську літературу на рівень
найліпших зразків європейської ху­
дожньої творчості. Національні про­
блеми, які досягли в поезії Ліни Кос­
тенко найвищого ступеня узагаль­
нення, проникають у свідомість
читача, викликаючи активне співпе­
реживання.
Особливості індивідуального пое­
тичного стилю: філософічність, істо­
ризм мислення, вишукана тради­
ційність, висока культура поетично­
го вислову, інтелектуальність, «заряд
актуальної публіцистичності».
Творчість Ліни Костенко не розме­
жуєш на інтимну та громадську: на­
стільки тісно переплелися особисте та
суспільне, настільки органічно вони
вживлені в художнє полотно й до пев­
ної міри навіть живляться одне одним.
Вірш «Пастораль X X сторіччя»
побудований на антитезі заголовка
твору і його змісту. Перед нами роз­
гортається болюче, трагічне відлуння
війни, яка не обминула жодної ук­
раїнської родини. У поезії йдеться
про сільських пастушків Павла, Са­
шка, Степана, яким, здавалося б,
рости, мужніти треба, але цю звичну,
природну схему життя ламає відлун­
ня війни — залишена в полі граната.
Поетеса змальовує жахливий епізод,
починаючи з кульмінації: убитих
дітей несуть з поля.
УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА
Трагізм змальованої події підси­
люється яскравим ліричним началом
вірша. Поетеса сама гостро пережи­
ває непоправність утрати. У її словах
— схвильованість, розпач, біль.
Відчай і горе матерів поетеса пере­
дає через згадку про Аріадну. «Нит­
кою Аріадни» називають рятівний
засіб виходу з дуже скрутного стано­
вища. Ліна Костенко трансформує
міф, з безнадією, розпачем говорить:
І ніяка в житті Аріадна
вже не виведе з горя отих
матерів.
Поетеса провадить думку про
вічний колообіг життя, розвиток:
А одна розродилась, і стала
ушосте — мати.
У вірші «Пастораль XX сторіччя»
Л. Костенко зуміла сказати про неви­
мовне. І в цьому велич її твору.
У вірші «Тут обелісків ціла рота…»
виражена думка про злочинність і
неприродність війни.
Особливий настрій поезії створює
спільність, однаковість, однознач­
ність почуттів, якими охоплена лі­
рична героїня і її сучасники. У вірші
звучать і пекучі спогади про пере­
жите, і біль, викликаний спогля­
данням могильних плит військового
кладовища.
Авторка досягає великої сили ху­
дожньої експресивності, використо­
вуючи анафору, щоб передати розпач
від неможливості щось змінити.
Уживаючи неозначені займенни­
ки, Л. Костенко об’єднує почуття і
тих, хто загинув, і тих, хто залишив­
ся живий. Поетеса говорить про без­
межний борг живих перед мертвими,
про життя, про смерть і безсмертя.
Це підкреслює й метафора «обелісків
ціла рота».
У вірші «Життя іде і все без корек­
тур» Ліна Костенко нагадує про те, що
зробленого не перепишеш, життя не має
чернеток, над усім володарює час.
Поетеса вдається до засобу пер­
соніфікації, щоб передати стрімкий
літ часу, миттєвість людського жит­
тя в часі. У поезії минулий час окрес­
лений двома образами: біблійного по­
топу як розплати людства за гріхи та
маркізи Помпадур — фаворитки
французького короля Людовіка XV,
яка мала на нього великий вплив і ви­
значала, по суті, політику держави.
У розумінні Ліни Костенко, смисл
людського життя полягає в тому,
щоб «зробити щось, лишити по собі».
Авторка також тривожиться за
майбутнє — як зберегти природу, як
достукатися до серця людини, збуди­
ти її відповідальність за все суще на
землі.
Звучить у вірші й мотив відповіда-
льності творця за слово, за кожнии
написаний рядок, за творчість. Для
ліричної героїні найголовніше — обе­
рігати свою душу від гріхів, не при’
множувати вже зробленого колись зла:
Нова література
Людині бійся душу ошукать,
бо в цьому схибиш —
то уже навіки.
У вірші «Вже почалось, мабуть,
майбутнє» Ліна Костенко розглядає
людину в контексті часу. Це усмішка
Джоконди, яка уособлює і доброту, і
силу впливу на людину; це і Рафа-
елівська Мадонна як символ безко­
рисливої материнської любові та
всепрощення.
Поетеса вихоплює з історії справж­
ні мистецькі шедеври, розуміє їхнє
важливе значення для людства й лю­
дини зокрема. Криваві ж події, жорс­
токі сутички, кровопролитні події
згадує як незначні факти з огляду на
їхній вплив на становлення спра­
вжньої людини.
Авторка щиро «підказує» сучасни­
кам основний життєвий постулат:
Нехай тендітні пальці етики
Торкнуть вам серце і вуста.
Лірична героїня Ліни Костенко
шукає ідеал коханого, зазнає поразок
на цьому шляху, усвідомлює, що
щастя і любов не завжди поруч, але
наперекір долі кохає й розцінює це
як найбільший її дарунок, який несе
теплий усміх і бентежність у сприй­
нятті світу. Цій темі присвячено
вірш «Світлий сонет». Світло — це
ранок життя, юність, це пробуджен­
ня першого кохання. Проте для моло­
дої героїні перше кохання виявилося
непростим, без взаємності.
Нерозділене кохання супроводжу­
ють щастя і печаль водночас. Лірич­
на ж героїня по-іншому, з висоти
життєвого досвіду оцінює нерозділе­
не кохання — вона певна, що душа
дівчинки стала багатшою. Попереду
в неї справжні випробування, триво­
ги, розчарування, але це невідомо
юнці, яка переживає першу в житті
поразку.
Тональність і настрій вірша «Роз­
кажу тобі думку таємну» визнача­
ються спогадами про минуле кохан­
ня. Ліна Костенко говорить про не­
збагненну тайну любові, яку можна
осягнути лише інтуїцією, почуттями.
Вірш побудовано у формі щирого
монологу-одкровення ліричної ге­
роїні. Вона ніби перегортає ще одну
сторінку свого життя і бачить, що її
душа зберегла серед буденності най­
вищі почуття.
У глибокоінтимній поезії «Моя
любове! Я перед тобою» авторка
звертається до найніжнішого свого
почуття, але одночасно виголошує
грізну пересторогу:
Бери мене в свої блаженні сни.
Лиш не зроби слухняною рабою.
Не ошукай і крил не обітни!
Для письменниці немає нічого
страшнішого, як утрапити ще й у
рабство почуттів. Підсвідомо лірична
героїня відчуває, що це стане духов­
ною зрадою усіх тих, хто жив до неї і
плекав надії на її буття на цій землі:
793
УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА
Не дай мені заплутатись в
дрібницях,
Не розміняй на спотички доріг,
Бо кості перевернуться
в гробницях
Гірких і гордих прадідів моїх.
Для письменниці характерний
наскрізний мотив іронії долі, парадок­
сального зв’язку часів. Минуле ціка­
вить поетесу найчастіше своїми пара­
лелями з днем сьогоднішнім (цикл «Ду­
ша тисячоліть шукає себе в слові»).
Зосередження уваги на історично­
му аспекті свідомості людини не ви­
падкове, адже поетеса вважає й по­
слідовно втілює у своїх ліричних
творах думку про те, що повноцінна
життєдіяльність особи можлива тіль­
ки за умови невідривності її від свого
народу і його долі, на основі традицій і
духовних надбань нації:
Митцю не треба нагород,
його судьба нагородила.
Коли в людини є народ,
тоді вона уже людина.
«Не треба думати мізерно».
Історія як джерело й одночасно
засіб художнього осмислення дійс­
ності актуалізується в багатьох тво­
рах поетеси: «Скіфськаодіссея», «Ду­
ма про трьох братів неазовських»,
«Маруся Чурай», «Берестечко»…