Питання історичної пам’яті ук­
раїнського народу порушено й у ро­
мані у віршах Ліни Костенко «Мару­
ся Чурай». Цей твір є зображенням
народного життя у строкатому його
повнокров’ї.
Як відомо, жодних документаль­
них свідчень про життя співачки й
поетеси М арії (Марини) Гордпвни
Чурай не збереглося. Вона — леген­
да, начебто сама українська історія,
яка була, проте прочитати про неї
тривалий час було ніде. Вона промов­
ляла до нащадків лише голосом пісні.
І самі пісні — єдине джерело інформа­
ції про Марусю Чурай. Найкращим
аргументом її існування може стати
свідчення серця. Так, С. Тельнюк пи­
ше: «Я перечитав поезії Марусі Чу­
рай — і повірив: вона була, вона жила».
До художнього зображення нещас­
ливого кохання дочки полтавського
сотника Марусі Чурай до сина хорун­
жого полтавського полку Грицька
Бобренка зверталися впродовж XIX-
XX ст. чимало письменників. В ос­
нову колізії роману у віршах Ліни
Костенко лягло глибинне протистав­
лення двох людських іпостасей: Ма-
русина любов «чолом сягала неба, а
Гриць ходив ногами по землі*.
Гриць, за задумом поетеси, є вті­
ленням пересічності: не жорстокий,
але й не дуже жалісливий; на війні
особливих подвигів не чинив, проте не
був і боягузом. Маруся ж — доверше­
не втілення героїчного духу предків,
достойна дочка мужньо загиблого
батька. Велика любов Марусі, яка
конденсує всі П найголовніші духовні
риси — зміст і сенс життя, віру в доб­
ро, правду й красу — не отримує
гідного щасливого завершення: її
зраджено. І тому, коли зрадник ви­
рішує повернутися до коханої, вона
не приймає його: «Це ж цілий вік
стоятиме між нами. А з чого, Грицю,
пісню я складу?!».
Велика любов завжди ходить по­
руч зі смертю: «Хотіла вмерти — лю­
ди не дали». Гриць випиває ту отруту,
що Маруся готує для себе, і помирає.
Марусю забирають до в’язниці, і за ніч
дівчина переживає все своє життя.
Закоханий у Чураївну Іван Іскра
переконує Богдана Хмельницького
підписати грамоту про звільнення
ув’язненої, адже Маруся — народна
поетеса, безсмертні пісні якої надиха­
ли козаків на боротьбу:
За ті пісні, що їх вона складала,
За те страждання, що вона
страждала,
За батька, що розп’ятий
у Варшаві,
А не схилив пред ворогом чола, —
Не вистачало б городу Полтаві,
Щоб і вона ще страчена була!
Авторка підкреслює, що страта
Марусі Чурай стала б справжнім ли­
хом для українського народу, адже
вона є національним самородком, ду­
шею своєї землі:
Таку співачку покарать
на горло, —
та це ж не що, а пісню задушить!
Саме творчість Чураївни, її пісні,
так органічно сприйняті народом,
проектують її постать на вічність і
безсмертя.
Марусю Чурай у трактуванні Ліни
Костенко можна вважати справж­
ньою історичною особистістю. Тож не
дивно, що не тільки пісні, а й ім’я,
трагічна історія життя їхньої автор­
ки збереглися у свідомості україн­
ського народу протягом багатьох
століть.
Як зазначає Г. Клочек, «Ліна Кос­
тенко — Поет у найповнішому, спра­
вжньому розумінні цього слова. А це
означає, що в неї загострене розуміння
Краси… На принципах Краси будує­
ться і етична позиція Ліни Костенко*.