Новий довідник: Українська мова. Українська література

Олесь Гончар (Олександр Терентійович Гончар) 1918-1995 рр.

загрузка...

Гончар — художник світла, його
дослідник, зображувач і поет.
Закохано й уважно простежує
він промені, що пронизують люд­
ські істоти, що оживлюють при­
роду, що ринуть крізь космос.
М. Бажан
Народився Олесь Гончар у 1918 році. Дитин­
ство минало в родині дідуся та бабусі на Полтав­
щині (мати майбутнього письменника померла
тоді, коли йому було всього 3 роки).
Згодом навчався в Харківському технікумі
журналістики, працював у пресі, а з 1938 року здо­
буває вищу освіту в Харківському університеті.
Навчання обриває війна. Воєнні умови (на
фронті Гончар був старшим сержантом, старши­
ною мінометної батареї) були не дуже сприятли­
вими для творчості. Але й за таких нелегких
обставин він не розлучався з олівцем та блокно­
том. Вірші, що народжувалися в перервах між
боями, сам письменник назве згодом «конспек­
тами почуттів», «поетичними чернетками ДЛЯ
майбутніх творів».
Так ще з фронтових шляхів ведуть свій поча­
ток сюжети майбутніх творів. По війні Гончар пи­
ше епічні полотна, що свідчать про непересічну
глибину й зрілість його письменницького талан­
ту — «Прапороносці», «Земля гуде», «Людина і
зброя» — та своєрідне ідейне їх продовження,
втілене у «Циклоні», «Тронці», «Соборі»-)
Був знаним літературознавцем, культуро*10
гом, критиком, небайдуже ставився до тИХ
Нова література
політичних процесів, що відбувалися в сус­
пільстві. Його пристрасний, схвильований голос
на повну силу зазвучав з трибун різноманітних
демократичних з’їздів в останні роки життя. Це
було своєрідним благословенням землякам
побудувати омріяну сотнями поколінь поперед­
ників незалежну державу, вибороти собі право
гідно називатися нацією. Тому так боляче була
сприйнята українським народом його смерть
16 липня 1995 року.
Починаючи від шістдесятих років,
Олесь Гончар став однією з опор ук­
раїнського національного відроджен­
ня. З його стійкості черпають стій­
кість інш і, з його віри зміцнюють
віру власну.
Новела «Модри Камень» (1946) —
найромантичніша з-поміж творів
0. Гончара. Кохання радянського
юнака і словацької дівчини Терези
виникло завдяки війні та водночас
усупереч їй. Війна — це завжди
смерть, стверджує письменник. Тож
святе почуття завершується трагічно
— Тереза гине. Однак її образ живе в
мареннях коханого.
Розповідь ведеться від імені лірич­
ного героя — вояка, палко закохано­
го в дівчину, тепер уже мертву, хоч
саме про це читач довідується лише
наприкінці оповідання. Юнак воскре­
шає в пам’яті всі події і час мовби зу­
пиняється перед таємницею кохання.
Прославлення краси життя пов­
ністю заперечує існування смерті чи
навіть згадки про неї. Як у кожному
романтичному творі, жахливу дійс­
ність герой намагається у своїй уяві
замінити мрією, реальне — бажаним.
Певним чином перегукується з
цим твором сюжет пізнішої новели
«За мить щастя» (1964), де письмен­
ник спромігся показати красу і силу
людського почуття, сягнувши висо­
кого рівня художності.
Зустріч на жнив’яному полі арти­
лериста Сашка Діденка та мадярки
Лори (Лариси ) спричинила раптовий
спалах пристрасті. Відкинено земні
умовності й застороги. Шалена прис­
трасть кохання, що його пережива­
ють герої, є невід’ємною часткою
жнив’яного пейзажу, і Лорині очі «бу­
ли повні щасливого п’яного сонця».
Свято душі, що його пережили за­
кохані, несподівано переривається
появою її чоловіка: «чорне обличчя*,
«божевільна каламуть в очах», гост­
рий серп у руці.
Захищаючи кохану, Сашко вбиває
суперника. На цьому закінчується
безтурботність і легкість сюжету, що
була пов’язана із закінченням війни.
Зрозуміло, що хлопець має розплати­
тися за мить щастя — його будуть су­
дити. По-жіночому інтуїтивно передчу­
ває трагічну розв’язку Лариса. Вона
вже не безтурботна й весела, а ніби без­
помічна жертва обставин — «змуче­
на, перестраждала жінка з темним про­
валлям очей, що горять, як у хворої».
Сашко ж ще перебуває в полоні
щасливої миті, живе в мріях про ко-
797
УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА
хану. Та романтичні уявлення про
світ у зрілого Гончара поступаються
реалістичним — досвід, час розста­
вив крапки над «і». Його герой ос­
ліплений коханням, тож не передчу­
ває небезпеки. Військовий трибунал
з огляду на розголос, який отримала
справа, не переймається почуттям
юнака і виносить смертний вирок.
Описуючи переживання молодої
людини, яка так дорого платить за
«мить щастя», автор навіть створює
умовну ситуацію — Сашка помилува­
но й закохані серця об’єдналися.
Проте твір має суто реалістичне за­
вершення.
Трилогія «Прапороносці». Скла­
дається з трьох частин: «Аль­
пи» (1946), «Голубий Дунай» (1947),
«Злата Прага» (1948).
На тлі тодішньої прози про людину
на війні твір вирізнявся не лише пое­
тичною піднесеністю, а й був насиче­
ний тією життєвою правдою, яка бу­
ла відома тільки безпосередньому
учасникові відтворених подій. Глибо­
ко й містко патріотичну ідею в істо­
ричному її сенсі втілюють епіграфи зі
«Слова про Ігорів похід», якими роз­
починається кожна частина трилогії.
Художнє трактування краси вір­
ності, щирих людських почуттів та
мотиву звільнення людини розгор­
тається в тексті твору в перспективі.
Так, про відданість у романі спочатку
говориться як про вірність коханій
798
(чи коханому), але поступово ця тема
набуває ширшого звучання — як
вірність товариству, Вітчизні, прин­
ципам людяності.
Такий же еволюційний шлях
проходить у трилогії ідея вільної лю­
дини. Для автора безцінна свобода
кожної людини незалежно від націо­
нальності, релігійної належності,
прапора, під яким вона виступає.
Антитезою волі у творі є війна,
смерть. Тому автор не полишає воєн­
ну тематику, вона знаходить відлун­
ня в кожному романі. Жахливі вбив­
ства мають повторитися. «Навіть ги­
нучи, — пише Богдан, герой роману
«Людина і зброя» (1960), — вірити­
мем, що це був останній кошмар на
землі».
Не випадково центральні постаті
твору — це вчорашні студенти-істо-
рики, яким доводиться виявляти
свій стоїцизм не тільки в протисто­
янні фашистському оточенню, а й то­
гочасному тоталітарному режимові,
їх не полишає і тривога, що зла на
землі не менше, міра дикунства серед
людей з роками навіть зростає.
Поступово утверджується думка,
що людина в «цивілізованому» XX ст.
є трагічно самотньою. Автор про­
тиставляє самотності єдину силу,
здатну з нею боротися, — любов. Во­
на рятує й конкретну людину, і СВ1Т
від воєнного божевілля, бо є продов­
женням людського життя у світі ДУ
Нова література
ховному. Олесь Гончар робить ставку
на красу та вірність людських сто­
сунків і не помиляється — це сила не­
переможна.

загрузка...

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.