Новий довідник: Українська мова. Українська література

Михайло Панасович Стельмах 1912-1983 рр.

загрузка...

К о л и й д ет ься про особливост і
т в о р ч о ї м а н е р и С т ел ьм аха-ху-
д о ж н и к а , в у я в і о дразу виникає
м а с ш т а б н а пан о р ам а. Вона
с к л а д а є т ь с я із б езл ічі н епо в­
т о р н и х к а р т и н ж ит т я, в
ц е н т р і к о ж н о ї з н и х виліплені
м о г у т н і п о ст ат і — сам обут ні
х а р а к т е р и … Творчість М ихай­
л а С т е л ь м а х а — т о цілий світ.
Іван Семенчук
Народився Михайло Панасович Стельмах 24
травня 1912 року в селі Дяківцях на Вінниччині в
селянській сім’ї. Після закінчення школи
працював у колгоспі. Потім вступив до Вінниць­
кого педагогічного інституту. По закінченні
вчителював на Поділлі, згодом на Київщині. По­
чав писати вірші.
У 1941 році вийшла перша збірка його поезій.
Під час війни Михайло Стельмах — солдат
Червоної Армії, пізніше — спеціальний корес­
пондент газети «За честь Батьківщини».
У 1942 році виходять збірки віршів «Про­
мінь», «За ясні зорі», а в 1944 — книга
оповідань «Березовий сік».
По закінченні війни стає науковим співро­
бітником Інституту мистецтвознавства, фольк­
лору та етнографії.
У 1951 році виходить друком роман-хроніка
«Велика рідня». У 1957 році надруковано роман
«Кров людська — не водиця», а у 1959 — «Хліб
і сіль». Ці твори склали трилогію, відзначену
1961 року Ленінською премією.
У 1961 році побачив світ роман «Правда і
кривда».
Протягом 1964—1967 рр. М. Стельмах пише
повісті «Гуси-лебеді летять…» та «Щедрий
вечір».
У 1979 році написаний роман «Чотири броди».
Протягом життя М. Стельмах написав ряд
п’єс: драму «На Івана Купала» (1966), трагедію
«Зачарований вітряк» (1967), комедію «Кум ко­
ролю» (1967). З-під його пера вийшли кіносце­
нарії за власними прозовими творами «Правда і
кривда» (1965), «Дума про любов» (1971).
27 вересня 1983 року Михайло Стельмах по­
мер у Києві. Похований на Байковому цвинтарі.
Одним з найкращих творів Михай­
ла Стельмаха є його роман «Правда і
кривда». Твір пронизаний любов’ю до
народу, до рідної землі, до людини.
Тема роману — життя українсько­
го села після звільнення від німець­
кої окупації, у перші роки після
війни, боротьба добра і зла. Багато в
УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРА ТУРА
чому роман став надбанням історії.
Проте деякі проблеми, порушені в
ньому, актуальні й нині.
Проблема ставлення селянина до
землі.
Важко порушувати для автора та­
ку проблему, але він констатує: ук­
раїнське селянство, люди, які змалку
звикли до праці на землі, утрачають
любов до неї. Це на той час, звичайно,
сміливо. Письменник, по суті, від­
стоює одвічне хліборобське право —
право на землю.
Проблема невідповідності між
словом та ділом.
Це було неписаним законом, який
сповідали тоді всі керівники різних
рангів. М. Стельмах сміливо ставить
питання про врівноваження слова і
діла.
Хто ж переміг: правда чи кривда?
На початку 60-х рр., зазначають кри­
тики, рано було письменникові ста­
вити таку глобальну проблему. «Ге­
рої говорять про скруту і лиха, які до­
водиться терпіти хліборобам, але все
це, дивним чином, ніяк не відбива­
ється на їхніх долях і характерах»,
— говорив тоді Іван Світличний.
Персонажі твору поділені на пози­
тивних (носії правди) і негативних
(уособлення кривди).
У центрі твору образ Марка Без­
смертного. Голова колгоспу, був репре­
сований ще перед війною, але реабі­
літований. Селяни сприймають його
як добру й порядну людину, він є для
односельців утіленням усіх чеснот.
Уперше читач зустрічається з го­
ловним героєм, коли той поранений у
бою з фашистами. Письменник тут
широко застосовує романтичний за­
сіб видінь, які характеризують героя.
До нього приходить смерть, називає
Проклятим. Та Марко вступає в супе­
речку зі смертю: «Час мій не вийшов,
бо я ще не наорався, не насіявся, не
налюбувався землею, не нажився».
Важливим засобом творення обра­
зу Марка Безсмертного є розповіді
про його минуле. Та найголовніше —
це його дії й учинки в рідному селі
після повернення з фронту. Характер
героя розкривається в зустрічі з ма­
тір’ю, у словесному поєдинку з «ви­
крутнем» Антоном Безбородьком, у
сутичках з іншими кривдниками се­
лян — Киселем і Чорноволенком.
Так само майстерно й тепло тво­
рить М. Стельмах образи інших но­
сіїв правди — командира партизан,
учителя й письм енника Григорія
Задніпровського, Катерини, Бровар­
ника, конюха Євмена Дибенка.
Нищівно, викривально, іншими
фарбами зм альовує письменник
народних кри вдн и ків — Антона
Безбородька, к а р ’єри ста Киселя,
хабарника і н акл еп н и ка, підлого і
підступного П о ц іл у й к а, праців­
ника держ безпеки, авантю риста
Чорноволенка.
802
Нова література
Особливістю творчої манери
до. Стельмаха в цьому романі є глибо­
кий ліризм, емоційність авторської
мови, мови персонажів.
Відчуваються в романі й засоби гу­
мору, іронії й сатири, якими вправно
користується автор.
Мова роману образна, емоційна.
Роман Михайла Стельмаха «Чоти­
ри броди» тривалий час не друкува­
ли, бо в ньому згадуються роки голо­
домору (1933) і репресій (1937).
Епіграфом стали слова з народної
пісні: «Ой, думай, думай, чи пере­
пливеш Дунай».
«Дунай» у романі — це символ
людського життя, у якому письмен­
ник виділяє «чотири броди». Цей об­
раз (він став назвою твору) також з
народної пісні:
Розлилися води
На чотири броди…
Перший — «блакитний, як досвіт
Дитинства, потім, наче сон, — хміль­
ний брід кохання, далі — безмірної
роботи й турботи, а зрештою —
онуків і прощання».
Тематика роману «Чотири броди»:
зображення перших років колективі­
зації, труднощів життя 30-х років,
воєнного лихоліття. Двобій добра і
зла, правди і кривди — ця тема поезії
й прози М. Стельмаха — звучить як
основна й у романі «Чотири броди».
У центрі роману — образ Данила
Бондаренка. Він є втіленням основ­
ної ідеї твору — неминучої перемоги
добра над злом, правди над кривдою.
Насолоду своєї діяльності на посаді
голови колгоспу він відчував у «нев­
сипущий роботі, в любові до землі, до
колоса, до людини*.
Негативним є образ Прокопа Сту-
пача, районного прокурора, який у
кожному вбачає замаскованого воро­
га, особливо на селі. Ця підозра до
людей визначає характер Ступача,
його поведінку, ставлення до всіх.
Селяни дали Ступачу іронічне прі­
звисько — Рознос.
Сам автор визначив «Чотири бро­
ди» як роман. Критики називають
твір соціальним романом.
Мова твору «Чотири броди* ча­
рівна й барвиста, зачаровує роз­
маїттям розмовних інтонацій. Кри­
тика так відзначає джерело багатства
цього роману: «Тільки безпосередні­
ми контактами з прототипами своїх
героїв можна пояснити той рівень
осягнення рідної мови, її інтонацій,
барв і тонів, прямих і підтекстових
смислів ліричності, що захоплює нас
у «Чотирьох бродах» ».
Цей твір українського прозаїка від­
значений Шевченківською премією.

загрузка...

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.