Новий довідник: Українська мова. Українська література

Степан Пушик нар. 1944 року

загрузка...

Народився 1944 року в Івано-
Франківській області, освіту здобув у
Московському літературному інсти­
туті імені Максима Горького. Перша
збірка «Зелена хвоя» вийшла самви-
давом у ш істдесятих роках. Далі
з’явилися «Молоді громи» (1967),
«Золотий тік» (1971), «Голови-
ця» (1985), «Луни» (1988), «Га­
лич» (1990), «Хмаролом» (1998). На
слова віршів С. Пуш ика написали
музику такі відомі композитори, як
В. Івасюк, А. Кос-Анатольський,
О. Білаш, А. Пашкевич, Б. Юрків,
О. Гавриш.
Автор романів «Страж-гора», «Га­
лицька брама», повістей «Перо золо­
того птаха», «Ключ-зілля».
Поезії Степана Пушика за ритмі­
кою, мелодійністю близькі до народ­
них пісень, саме тому часто самі
стають піснями.
Скажімо, вірш «Над горою місяць
повен» ущерть наповнений фольк­
лорною символікою: гора, місяць, чо­
вен, весельце. Це зразок витонченої
інтимної лірики, де виразником по­
чуттів стають очі: «Засмутились очі
карі, що весельця вже не в парі».
Символ поєднання закоханих — єд­
нання сердець, образ пари: «Плава
човен — два весельця, а в нім серце
коло серця ».
Тематика прозових творів пись­
менника розгалужена, але на перший
план виходять актуальні проблеми
сучасності: бездуховність, що панує в
суспільстві, змізерніння людської
душі, внутрішня обмеженість.
Гостро постає у творчості Степана
Пушика злободенна тема 70-80-х —
афганський конфлікт («Афганець»,
«Надія»).
В оповіданні «Афганець» показано
трагедію матері-гуцулки, яка в цій
кривавій бійні втратила єдиного си­
на. Оповідь ведеться від третьої особи
— знайомого Юльці Луканючки, який
збирає фольклор буковинського краю
й записує народні легенди та перека­
зи. Йому жінка розповідає про не­
спокійний характер свого сина Ярка.
Ярко любить веселитися, танці,
бійки, свій мотоцикл, жіноцтво — зе­
мні радощі, такі близькі молодості.
До навчання не дуже охочий: «Він у
школі не дуже любив вчитися, бо, як
уродився, ночами плакав, голівонька
його, певне, боліла; та й ми його не
дуже силували». Коли хлопця беруть
до війська, мати не передчуває лихо­
го, а прагне, щоб він став серйоз­
нішим, дорослішим, переживши по-
справжньому чоловічі випробування.
Згодом мати привозить надіслану фо­
тографію, де на грудях у юнака бага­
то відзнак, що сприймаються як по­
зичені: не може в молодого воїна їх
бути так багато.
Це була остання зустріч з Юльцею.
Оповідач приїздить у село, щоб по­
чути трагічну звістку: Ярко загинув в
Афганістані, а оцинковану домовину
навіть не дозволили відкрити. Мати
не пережила втрати єдиного сина.
А на могилі воїна — та ж фото­
графія з численними нагородами:
«Напис говорив: «Яромир Ількович
Луканюк» — і ще дві дати, різниця
між якими становила двадцять років
без трьох місяців і двох днів».
У цьому творі письменник свідомо
не ідеалізує ні головного героя, ні йо­
го сім’ю, і саме тому так гостро й бо­
ляче постає трагедія гуцульської ро­
дини, яка втрачає в безглуздій війні
єдиного сина — нащадка, надію, про­
довжувача роду.

загрузка...

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.