Акмеїзм (від грецького акте —
вершина чогось) — модерністська
течія в російській літературі, що
об’єднала М. Гумільова, А. Ахмато-
ву, О. Мандельштама та ін.
Поезія акмеїстів переповнена різ­
номанітними асоціаціями, перегуком
з культурними епохами минулого.
Бароко (від італійського Ьагоссо —
вигадливий, химерний) — художній
стиль і напрям, що панував у євро­
пейському мистецтві наприкінці XVI-
у XVIII ст. Найхарактерніші ознаки
барокового вияву — підкреслена
урочистість, пишність, примхли­
вість, мальовничість (контрастність
світла й тіні), динамічність компо­
зиції, декоративність. Усе було роз­
раховане на те, щоб вразити уяву,
викликати здивування. Поняття з’я­
вилося в мистецтвознавстві для озна­
чення в малярстві, архітектурі й му­
зиці, а з 20-х рр. XX ст. цей термін
було перенесено й на літературу.
Складна метафоричність як основна
Риса стилю, алегоризм образів, праг­
нення вразити читача, оволодіти йо­
го почуттям і свідомістю, а звідси —
схильність до пишного й барвистого
Декору — специфічні особливості ЦІЄЇ І
літератури. Найяскравішими пред­
ставниками бароко в словесному мис­
тецтві стали: в Іспанії — Гонго-
ра-і-Арготе, П. Кальдерон де ла Бар­
ка; в Італії — Т. Тассо і Д. Маріно,
Д. Базіле; в Англії — Дж. Донн. В
українській літературі в цьому стилі
написано поезію Лазаря Барановича,
Івана Величковського, Григорія Ско­
вороди. У прозі — полеміко-бого-
словські трактати І. Галятовського.
Риси бароко притаманні літописам
Григорія Грабянки, Самійла Величка
та іншим творам.
Дадаїзм (від французького da­
daпsme, від dada — дерев’яний коник)
— авангардистська літературно-мис­
тецька течія, прихильники якої стве­
рджують алогізм як основу творчо­
сті. Спираючись на алогізм, безглуз­
дий набір слів та звуків, дадаїсти
створюють свій специфічний світ —
світ словотворчих трюків, гри,
містифікації.
Екзистенціалізм (від латинського
existetia — існування) — течія в літе­
ратурі, що виникла у Франції напере­
додні Другої світової війни. Пред­
ставники цієї течії зосереджують свою
увагу на існуванні людини, що є осо­
бистістю, вилученою з будь-яких сис­
тем (релігійних, політичних, соці­
альних). Саме існування людини
«наодинці» з буттям є, на думку ек­
зистенціалістів, єдиною достовірною
реальністю. У захисті свободи та са-
УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА
мостійності людської особистості, що
існує в епоху тоталітаризму й дегу­
манізації, полягає справжній, не
абстрактний гуманізм екзистенціа­
лістів (А. Камю, Ж.-П. Сартр,
В. Підмогильний).
Еклектика, еклектизм (від грець­
кого e k le k tik o s — т ой, що вибирає) —
у широкому значенні поєднання в од­
ному вченні різнорідних, органічно
несумісних елементів, змішування
суперечливих ідей, оцінок, теорій.
Експресіонізм (від латинського
expressio — в и р а ж е н н я ) — напрям у
літературі та мистецтві, який покли­
каний не зображати дійсність, а ви­
ражати її сутність. Експресіоністи
сприймають світ нервово й трагічно,
вони користуються засобами підви­
щеної виразності. Риси експресіо­
ністської поетики: свідома деформа­
ція картин дійсності, тяжіння до
абстрактного узагальнення, загостре­
ної емоційності, гротеску, фантасти­
ки (Й. Бехер, Ф. Кафка, Е. Тол-
лер, Лесь Курбас, М. Хвильовий,
О. Довженко).
Імажизм (від англійського іт а-
g is m , від im ag e — образ) — школа в
англійській та американській по­
езіях 1910-х pp. Імажисти нама­
гаються відтворити не саму ре­
альність, а переживання, вражен­
ня, як і виникають асоціативно.
Звідси й тематика їхніх творів:
природа, предмети, ефемерні по­
чуття та емоції (Т.-Є. Г’юм, Т. Еліот,
Д. Лоуренс).
Імажинізм (від французького im a­
ge — образ) — напрям, що передусім
заперечує ф у т у р и зм . Поети-іма-
жиністи проголошують необхідність
«звільнити слово з тюрми змісту».
«Музика — композиторам, ідеї — фі­
лософам, політичні питання — еко­
номістам, а поетам образи і тільки
образи», — проголошується в імажи­
ністській декларації. Риси імажи­
нізму тією чи іншою мірою властиві
творчості В. Ш ершневича, С. Єсе-
ніна, В. Сосюри, Б.-І. Антонича.
Імпресіонізм (від французького
impressionisme, від impressios — вра­
ження) — художній метод, що ґрун­
тується на принципі безпосередньої
фіксації вражень, спостережень. Ос­
новний стильовий принцип імпресіо­
нізму — зображення не самого пред­
мета, а враження від нього (П. Вер-
лен, М. Пруст, М. Коцюбинський,
О. Кобилянська, Г. Косинка).
Класицизм (від латинського classi-
cus — взірцевий, зразковий) — ху­
дожній стиль і напрям у європейсь­
кому мистецтві XVII — поч. XIX ст.
Однією з найважливіших його рис бу­
ло звернення до античного мистецтва
як до ідеального естетичного етало­
на. Крім орієнтації на античність,
для класицизму характерний також
раціоналізм, прагнення побудувати
мистецтво на основі розуму, порвати
818
з релігійною схоластикою. Естетика
класицизму, що спиралася на погля­
ди Арістотеля, чітко розмежовувала
жанри, які поділялися на «високі»
(трагедія, епопея, ода) й «низькі»
(комедія, сатира, байка). Кожен
жанр мав суворі межі й чіткі фор­
мальні ознаки; не дозволялося змі­
шувати трагічне й комічне, героїчне
й буденне. Провідним жанром була
трагедія. Естетика класицизму ви­
магала також дотримання трьох
єдностей: місця, часу і дії.
Представники класицизму проти­
ставили бароковій пишності й химер­
ності сувору композицію, ясність і
точність мови.
У XVIII ст. класицизм став яви­
щем загальноєвропейським. Крім
П. Корнеля та Ж . Расіна, видатними
представниками французького класи­
цизму були Ж .-Б. Мольєр, Н. Буало,
Ж. Лафонтен; німецького — Дж. Ад-
Дісон, італійського — В. Альф’єрі;
російського — О. Сумароков, М. Ло-
моносов, Д. Фонвізін, Г. Державін.
Риси класицизму в українській
літературі виявляються в шкільних
«піїтиках» XVIII ст., у шкільній
літературі, у трагікомедії Ф. Проко-
повича «Володимир» та ін. творах.
Класицизм охопив в Україні обмеже­
ну кількість жанрів, головним чином
тих, що вважалися в теорії класициз­
му «низькими», зокрема бурлеск.
Шедевром українського класицизму
стає героїко-комічна поема Івана
Котляревського «Енеїда» — твір бур­
лескний і травестійний. Поширюєть­
ся травестійна ода (І. Котляревсь­
кий, П. Гулак-Артемовський) і бай­
ка. «Низькі» класицистичні ясанри
превалюють і в драматургії («Мос-
каль-чарівник» і «Наталка Полтав­
ка» І. Котляревського, «Сватання на
Гончарівці» та «Шельменко-ден-
щик» Г. Квітки-Основ’яненка).
Літературний процес — посту­
пальний розвиток світової літерату­
ри, зумовлений соціально-економіч­
ними причинами й внутрішніми за­
кономірностями руху мистецтва в
часі та просторі.
Літературний напрям — ідейно-ес-
тетична спільність письменників у
певний період часу, що виявляється у
своєрідному синтезі художнього ме­
тоду та індивідуального стилю.
Модернізм (від французького mod­
ernisme, від moderne — новітній, су­
часний) — термін, що позначає су­
купність літературних напрямів
XX ст., яким притаманна форма,
творчість, експериментаторство, тя­
жіння до умовних засобів, антиреалі-
стична спрямованість. Новизна ра­
зом з антитрадиціоналізмом є визна­
чальними рисами модернізму.
Літературні напрями модернізму:
імажизм та футуризм, акмеїзм та екс­
пресіонізм, сюрреалізм, «театр абсур­
ду», дадаїзм та «новий роман* і та ін.
_________ _______ Літературознавство
819
УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА
Модернізм утверджує перевагу фор­
ми над змістом. Нерідко модерністи
руйнують традиційні конструктивні
елементи твору. їхнім творам може
бракувати сюжету й композиції, ху­
дожнього часу та простору, персо­
нажів і дії. Модерністи послуговують­
ся «модерністськими» прийомами
(монтаж, «потік свідомості», асоціа­
тивність), умовними засобами (гро­
теск, парабола, фантастика, алегорія),
вдаються до міфологічних образів.
Натуралізм (від французького nat­
uralisme, від латинського natura —
природа) — літературний напрям, що
утверджується у французькій літера­
турі в останню третину XIX ст.
Характеризується прагненням до фо­
тографічного й безпристрасного від­
творення дійсності й фатальною
біологічною та соціальною зумов­
леністю людської долі й поведінки.
Термін «натуралізм» належить Емі-
лю Золя: у передмові до другого ви­
дання свого роману «Тереза Ракен»
(1868) він уперше зараховує себе до
« письменників-натуралістів».
Е. Золя є також основним теорети­
ком напряму. Життя людини у
творах натуралістів — це життя на­
самперед біологічного організму. У
натуралістів характер людини зумов­
лений її фізіологічною природою,
біологічними законами, спадковіс­
тю. Показовою в цьому плані є
творчість В. Винниченка. Для видат­
ного українського письменника не
існувало «заборонених» тем. Біоло­
гічні та сексопатологічні мотиви зобра­
жено в романах «Чесність з собою»
«Записки Кирпатого Мефістофеля»
у драмах «Пригвожденні», «Базар»
«Гріх». Так, саме «погана спад­
ковість», зображена в п’єсі «Пригво­
жденні», підштовхує Родіона, який
страждає від успадкованої психічної
хвороби та не бажає «плодити дегене­
ратів», — до самогубства.
«Новий роман» — назва школи,
яка склалася в середині 50-х рр. у
Франції (Наталі Саррот, Мішель Бю-
тор, Клод Моріак, Клод Сімон). Ново-
романтики оголосили традиційний
«старий» роман рутинним явищем у
сучасному мистецтві. Відштовхую­
чись від традиційних форм, вони
прагнуть до оновлення, реформуван­
ня роману, сміливого експерименту.
Постмодернізм — мистецький нап­
рям останньої третини XX ст., суть
якого полягає в стиранні граней між
високим мистецтвом і кітчем, у пере­
оцінюванні традицій авангардизму
та модернізму, у визнанні прогресу
лише у вигляді неспростовної ілюзії.
Для постмодернізму характерна іро­
нія (там, де модерністи плачуть,
постмодерністи смію ться), гра у
текст — текст у тексті, змішування
непоєднуваних стилів, закодованість
тексту. Представники напряму вва­
жають, що головне для літератури не
820
Літературознавство
«що», а «як» сказати. Для словесно-
стильового викладу постмодерністсь-
кої прози характерний «потік свідо­
мості». Термін «постмодернізм» за­
стосовувався в 1950-х і 1960-х рр. у
працях літературознавців Ірвіна Гава,
Гаррі Левіна та Ігаба Гассана, а в
1970-х і в 1980-х він поширився в ку­
льтурологічній дискусії країн Заходу.
«Постмодерністський бум» в ук­
раїнській літературі припав на кі­
нець 80-х-90-ті рр. XX ст. і пов’яза­
ний з іменами Юрія Андруховича,
Оксани Забужко, Євгена Пашковсь-
кого, Богдана Ж олдака, В’ячеслава
Ведмедя. Поети «Бу-Ба-Бу» своїм
універсальним, але життєрадісним
скепсисом, своїми формальними
іграми показують нам проект пост-
модернізації.
Постмодернізм учить бути скепти­
ками щодо авторитетності будь-яких
взірців та пояснювальних систем і
більш чутливими до своєрідності й
індивідуальності кожної культурної
формації.
Просвітницький реалізм. Реалізм
XIX ст. за радянських часів прийня­
то було називати «критичним».
Термін «критичний реалізм» нале­
жить М. Горькому, який запронував
його для розмежування літератури
дореволюційної доби та післярево­
лю ційної («соціалістичний ре­
алізм»). Однак термін цей аж ніяк не
відбиває всієї складності напряму, та
й критичний елемент притаманний
творам усіх часів і літературних
напрямів.
Реалістичний напрям виник знач­
ною мірою як заперечення художніх
принципів романтизму. Як зазначає
дослідник Б. Реїзов, «… це була реак­
ція проти байронізму 30-х рр., проти
«титанічних» героїв і героїнь, проти
«шаленої» літератури, проти істо­
ричних тем у романі й драмі, проти
символічної драми й сентименталь-
но-філософської лірики». Вже стис­
лий перелік розбіжностей між двома
напрямами дає уявлення про основні
риси реалізму. Якщо романтизм ак­
центував увагу на уявному, відірва­
ному від дійсності світі, то реалізм са­
ме дійсність робить головним предме­
том свого зображення. Романтизм
здебільшого переносить дію своїх
творів у минуле, в екзотичні країни,
реалізм — зображає сучасне йому
життя. Романтизм змальовує винят­
кового, «титанічного», таємничого
героя, реалізм — «маленьку» люди­
ну, життєподібного героя. Формула
романтизму: «Незвичайний герой у
незвичайних обставинах», формула
реалізму: «Типовий герой у типових
обставинах».
Багато видатних реалістів подару­
вало світові XX ст. Твори французів
А. Франса, Р. Ролана, англійців
Дж. Голсуорсі, Б. Шоу та Г. Гріна,
німецьких письменників братів
821
УКРА ЇНСЬКА ЛІТЕРА ТУРА
Т. і Г. Маннів, Е.-М. Ремарка, аме­
риканців Т. Драйзера, Е. Хемінгуея,
В. Фолкнера, росіян І. Буніна,
О. Купріна, М. Булгакова, А. Плато­
нова назавжди ввійшли до скарбниці
світової літератури. У розвиток ре­
алізму XX ст. вагомий внесок зроби­
ли українські письменники С. Ва­
сильченко, О. Кобилянська, О. Гон­
чар, П. Загребельний, М. Стельмах,
В. Винниченко, У. Самчук, Є. Дрозд,
М. Хвильовий, І. Багряний.
Особливістю реалістичної літерату­
ри XX ст. є її відкритість. Реалізм
XX ст., на відміну від реалізму XIX ст.,
не протистоїть іншим літературним
напрямам, а взаємодіє з ними.
Скажімо, «стовпів» модерністської
літератури Франца Кафку й Марселя
Пруста деякі дослідники зарахову­
ють до реалістів, а творчість В. Фолк­
нера, Е. Хемінгуея, Т. Манна, О. Ко­
бил янської, М. Куліша розглядають
подекуди як модерністську.
Творча взаємодія реалістичних і
«нереалістичних» елементів та форм
— одна з головних ознак літератур­
ного процесу XX ст.
Реалізм (від французького rйal­
isme, від англійського realism, від ла­
тинського realis — істотний, дій­
сний) — літературний напрям, який
характеризується правдивим і все­
бічним відображенням дійсності на
основі типізації життєвих явищ.
Перший, хто почав говорити про ре-
I алізм у літературі в новий час, був
І Д. Дідро. XIX ст. дало світовій літе­
ратурі таких видатних письмен-
ників-реалістів, як Стендаль, П. Ме-
ріме, О. Бальзак, Г. Флобер — у
Франції; Ч. Діккенс, У. Теккерей
Г. Гарді, Ш. Бронте в Англії;
О. Пушкін, М. Некрасов, І. Гонча­
ров, І. Тургенев, Ф. Достоєвський,
О. Островський, JI. Толстой, А. Че­
хов — у Росії. Серед українських ре­
алістів — пізній Т. Шевченко, Марко
Вовчок, І. Нечуй-Левицький, Панас
Мирний, С. Руданський, І. Франко,
М. Коцюбинський.
У системі художньої культури тієї
чи іншої епохи реалізм взаємодіє з
іншими напрямами та методами. Ре­
алістичні елементи присутні вже в
античній літературі, коли вона ще
далека від створення послідовно ре­
алістичної картини світу.
Романтизм (від французького —
romantisme) утверджується на ру­
бежі XVIII-XIX ст. в європейському
мистецтві й літературі зокрема. Сам
термін походить від слова «роман»,
тобто включає в себе особливе значен­
ня художньої вигадки, уяви («як у
книжці (романі), а не в житті»). Для
цього напряму в письменстві харак­
терні бурхливі почуття, що долають
будь-які перешкоди, гіперболізація
їх (перебільшення), незвичайність в
обставинах, характерах, зовнішнос­
ті героя. Персонажі героїчно змага-
822
ються з природними стихіями або
жахливими людськими злочинами.
Так, Чайльд-Гарольд Дж. Байро-
на, страждаючи від недосконалості
світу, сповнений «світової туги»,
блукає серед скель. Він протистоїть
суспільству, яке мириться зі злом.
Герої Шевченкових «Гайдамаків»,
що борються проти поневолення рід­
ного краю, теж романтичні. Перед
нами яскравий зразок гіперболізації:
гайдамаки в крові ставили столи,
Ярема Галайда ворогів «по три, по
чотири так і кладе», трагедія Ґонти
розгортається на тлі страшного по­
жарища і т. ін.
Романтичний образ борця за свобо­
ду, «незвичайний герой у незвичай­
них обставинах» — типовий для ро­
мантиків образ, характерні риси
якого втілили О. Пушкін, М. Лєрмон­
тов, А. Міцкевич, Г. Гейне, В. Гюго,
А. Метлинський, П. Куліш, Т. Шев­
ченко, М. Костомаров, В. Забіла,
Є. Гребінка, М. Петренко та ін.
Мистецька діяльність романтиків
позначена посиленим інтересом до
національної минувшини, націона­
льної культури. Вони збирають
фольклорні легенди, повір’я, перека­
зи, пісні.
Романтики збагатили літерату­
ру майстерністю зображення внут­
рішнього світу героя, викликали
в усіх країнах небувалий розквіт
лірики.
________________________Літературознавство
Романтики утвердили в україн­
ській літературі нові жанри: баладу,
історичну й ліро-епічну поему, думку
й медитацію, громадянську й інтим­
ну лірику.
Сентименталізм (від французького
sentimentalisme, від sentiment — по­
чуття) — літературний напрям
другої половини XVIII — початку
XIX ст., що характеризується праг­
ненням відтворити світ почуттів
простої людини й викликати співчут­
тя до героїв у читачів.
Сентименталізм дістав назву від
роману англійського письменника
Лоренса Стерна «Сентиментальна по­
дорож по Франції та Італії» (1768).
Найяскравішими письменниками-
сентименталістами були С. Річард-
сон, О. Голдсліт, Л. Стерн, Й. В. Ге­
те, Ф. Шиллер, Жан Поль,
Ж.-Ж. Руссо, Д. Дідро, М. Карам­
зін, О. Радищев.
В українській літературі риси сен­
тименталізму найяскравіше вияви­
лися в повістях Г. Квітки-Осно-
в’яненка «Маруся», «Сердешна
Оксана», «Щира любов», у п’єсі
І. Котляревського «Наталка Полтав­
ка». Твори цих авторів протистояли
шовіністичним твердженням про те,
що українська мова годиться лише
для грубого бурлеску.
Символізм (від французького
sym volism e, від sym vole — сим вол)
літературний напрям кінця XIX — по-
823
УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА
чатку XX ст. Для символістів конк­
ретний художній образ модифікуєть­
ся в багатозначний символ, який стає
умовним знаком (К. Бальмонт,
О. Блок, IL Тичина).
Синкретизм (від грецького synkre-
оism os — об’єднання) — змішування,
неорганічне злиття різнорідних
елементів, наприклад, різних релігій
(релігійний синкретизм).
Еклектика та синкретизм є харак­
терними рисами постмодернізму.
Вони можуть бути властиві поглядам
письменника, якомусь збірнику,
альманахові.
Соціалістичний реалізм — нап­
рям, який у СРСР уважався «основ­
ним методом радянської літератури
та передової літератури світу».
Соціалістичний реалізм панував з
1934 до кінця 1980-х pp. У статуті
Спілки радянських письменників
проголошено, що соціалістичний ре­
алізм «потребує від митця правдиво­
го, історично-конкретного зображен­
ня дійсності в її революційному роз­
виткові. При цьому правдивість та
історична конкретність художнього
зображення має поєднуватися із зав­
данням ідейної переробки й вихован­
ня трудівників у дусі соціалізму».
Сюрреалізм (від французького sur­
rйalisme буквально — надреалізм) —
авангардистська течія, яка базується
на вірі у всемогутність сну, у ворожу
будь-якому раціоналізмові гру мис­
лення (JI. Арагон, Ф. Лорка, П. Ке-
руда, Б.-І. А нтонич, В. Барка,
Ю. Тарновський).
«Театр абсурду» — найвизначніше
явище театрального авангарду другої
половини XX ст. Під назвою «театр
абсурду» не існує ні організованого
напряму, ні мистецької школи, він
лише характеризує спільні риси
творчості драматургів: нехтування
драматичними канонами, застаріли­
ми театральними нормами, умовни­
ми обмеженнями. Бунт авторів «теат­
ру абсурду» — це бунт проти будь-
якого регламенту, проти «здорового
глузду» й нормативності. Герої їхніх
драматичних творів постійно опиня­
ються в абсурдних ситуаціях, перебу­
вають у вічному безглуздому очіку­
ванні, ведуть ритуальні ігри, які
завершуються або «вигнанням дия­
вола» («Не боюся Вірджинії Вулф»
Е. Олбі, де подружжя грає в сина,
якого нема), або ж смертю («По­
коївки» Ж. Жене, де сестри-по-
коївки, що розігрують п’єси-ритуа-
і ли, переступають межу, яка відок­
ремлює театр від дійсності, і одна з
сестер випиває справжню отруту).
Глибокі інтелектуальні, філософські
проблеми у творах «театру абсурду»
розв’язуються в комічних, фарсових,
бутафорних формах.
Футуризм (від латинського futu­
rum — майбутнє) — авангардистська
І течія в літературі й мистецтві, при-
824
Літературознавство
хильники якої проголошують пере­
вагу форми над змістом художнього
твору. Футуристи відмовляються від
класичної спадщини, вважають за
необхідне цілковито знищити син­
таксис і пунктуацію (Ф. Марінетті,
В. М аяковський, М. Семенко, Гео
Шкурулій).
Досвід футуризму, його принципи
та засоби переймають інші авангар­
дистські течії.