Епопея (від грецького еророіїа —
епічна пісня) — монументальний
твір епічного змісту, в якому широко
й всебічно відтворено епохальний пе­
релом у житті цілого народу (часом
багатьох народів). Як правило, це
твір надзвичайно великий обсягом, з
численними персонажами («Іліада»
та «Одіссея» Гомера, «Війна і мир»
Л. Толстого, «Волинь» У. Самчука).
Есе (від французького essai, бук­
вально — спроба) — жанр, який ле­
жить на межі художньої та публіцис­
тичної творчості. Визначальні риси
есе — це, як правило, невеликий об­
сяг, конкретна тема, подана в під­
креслено вільному, суб’єктивному її
тлумаченні, вільна композиція, па­
радоксальна манера мислити. Визнач­
ними есеїстами в літературі XX ст.
стали Б. Шоу, А. Франс, Р. Роллан,
Ж.-П. Сартр, А. Камю, О. Гончар,
Д. Павличко.
825
УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА
Казка — малий епічний жанр. В
основу казки покладено вигадані,
фантастичні чи авантюрні події.
Кінцівка є переважно оптимістич­
ною: добро перемагає зло. Казка па­
ралельно існує як у фольклорі, так і у
формі авторської літературної твор­
чості. Жанр фольклорної казки похо­
дить від міфу.
Легенда (від латинського legenda
— те, що має бути прочитане, від
lego — читаю) — фольклорний або
літературний твір, що містить роз­
повідь на фантастичну тему. З усіх
інших епічних жанрів легенда най­
ближче стоїть до міфу, бо і в ній ідеть­
ся про фантастичні події, проте, на
відміну від міфу, в основі легенди ле­
жить, хоч і щедро прикрашена вигад­
кою, розповідь про реальні історичні
події та про реальних історичних
осіб, які залишилися в народній
пам’яті.
Міф (від грецького mythos — слово,
сказання) — невеликий твір роз­
повідного характеру, у якому від­
дзеркалюються уявлення колектив­
ної (переважно первісної) свідомості
про навколишній світ, його похо­
дження. Міф — це вид фольклору,
який за походженням є одним з най­
давніших жанрів епосу. Системати­
зоване зібрання багатьох окремих
міфів того чи іншого народу, упоряд­
кованих у більш-менш зв’язному по­
рядку, називають міфологією. З роз­
витком суспільної СВІДОМОСТІ міфи
починають сприймати як вигадані
історії про богів, героїв, прадавні
події. Мотиви античної та христи­
янської міфології знайшли своє
відображення у творчості пись­
менників усього світу («Кавказ»,
«Марія» Т. Шевченка, «Мойсей»
І. Франка).
Нарис — малий художньо-пуб­
ліцистичний жанр, у якому автор
зображує справжні життєві події та
факти. Найчастіше нариси присвячу­
ються відтворенню сучасних подій чи
зображенню людей, яких особисто
знав письменник. Нарис дає змогу
швидко відгукуватися на нові теми
та проблеми. У ньому головна думка,
ідея, тенденція, порушена соціальна
проблема чітко підкреслені, подані
більшою чи меншою мірою відкрито.
Якщо в романі, повісті, оповіданні
«оголеність думки» часто сприй­
мається як вода, то в нарисі ця ж ри­
са — немовби естетичний закон.
Новела (від італійського novella,
буквально — новина) — малий епіч­
ний жанр художньої літератури.
Динамічна інтрига, напружений сю­
жет, несподівана розв’язка — ось ри­
си, які підкреслюють істотну різни­
цю між оповіданням та новелою. У
новелі замість колишніх описів, при­
таманних оповіданню, головну роль
відіграють «внутрішні, душевні кон­
флікти та катастрофи» (І. Франко).
826
Літературознавство
Вершинні досягнення сучасної но­
вели пов’язують з іменами М. Коцю­
бинського, В. Стефаника, Г. Косин­
ки, М. Хвильового, Ю. Яновського,
Г. Тютюнника, Ж.-П. Сартра,
Ф. Кафки, Дж. Джойса.
Оповідання — невеликий за розмі­
ром епічний жанр, який зображує одну
подію із життя героя. Однолінійність
уважають головною ознакою жанру
оповідання. В оповіданні, на відміну
від новели, значну увагу приділяють
зображенню подій та обставин, різним
описам. Майстрами оповідного жанру
виявили себе Марко Вовчок, О. Сторо­
женко, L Франко, А. Тесленко, А. Че­
хов, Г. Косинка, І. Бунін, А. Купрін,
П. Меріме, О’Генрі.
Памфлет (від англійського pam ­
phlet, від грецького pan — yce.phlego
— палю) — художньо-публіцистич­
ний твір, що в гостросатиричній
формі викриває злободенні явища
суспільного життя. Памфлет за
структурою ближчий до публіцис­
тичної статті й відрізняється від фей­
летону більшою ідеологічною різ­
кістю (Є. Пудар).
Повість — епічний твір середньої
жанрової форми. Для повісті харак­
терна нечіткість і розмитість жанро­
вих меж, що вказує на її проміжне
становище між романом і оповідан­
ням. Повість має чимало спільного
як з романом, так і з оповіданням. У
ній розкривається людська доля,
взаємини героя з навколишньою
дійсністю. Відмінності мають кіль­
кісні, а не якісні параметри. Жанро­
ва еволюція повісті в українській
літературі пов’язана з іменами І. Не-
чуя-Левицького («Микола Джеря»),
І. Франка («Захар Беркут»), О. Коби-
лянської («Земля»), М. Хвильового
(«Санаторійна зона»).
Притча — короткий фольклорний
або літературний розповідний твір
повчального характеру. Ю. Клим’юк
визначає притчу як «твір з мораль­
ною настановою, що містить узагаль­
нений життєвий досвід і покликаний
допомогти кожному, незалежно од
віку, засвоїти певні принципи по­
ведінки, дати ключ до сприйняття
книжної мудрості».
Роман (від французького roman,
від старофранцузького romans —
оповідь романською мовою) — вели­
кий епічний жанр, в основі якого ле­
жить зображення приватного життя
людини в нерозривному зв’язку із
суспільним розвитком.
Жанровими ознаками роману є
розгалуженість фабульних ліній сю­
жету, детальне розкриття доль ба­
гатьох героїв протягом тривалого ча­
су, іноді впродовж усього життя.
Роман вимагає від митця вміння
поєднувати епічні, драматичні й
ліричні елементи.
XIX ст. вважають епохою розвит­
ку роману. Клаеична спадщина світо-
827
УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРА ТУРА
вої літератури — романи Бальзака,
Стендаля, Теккерея, Діккенса, Флобе­
ра, Золя, Тургенева, Толстого, Достоєв-
ського, Сенкевича, Панаса Мирного.
У XX ст. роман залишається ос­
новним літературним жанром, який
постійно розвивається й видо­
змінюється.
Фейлетон (від французького feuil­
leton, від feuille — лист, аркуш) —
невеликий за обсягом твір художньо-
публіцистичного характеру, написа­
ний на злободенну тему, що розкри­
вається в гумористичному плані.
В українській літературі до цього
жанру зверталися Остап Вишня,
С. Олійник.