Новий довідник: Українська мова. Українська література

Ліричні жанри

загрузка...

Гімн (від грецького hymnos — уро­
чиста пісня) — урочистий музичний
твір програмного звучання. Існують
державні гімни, що поряд з гербом
і прапором символізують державу і
є одним з атрибутів незалежності
країни.
Найпопулярнішим українським
національним гімном з другої поло­
вини XIX ст. стала пісня-гімн «Ще
не вмерла України…» (слова Павла
Чубинського, музика Михайла
Вербицького).
Крім державного, існують гімни
революційні, військові, партійні,
релігійні, на честь видатних подій,
героїв тощо. Відомі ще такі пісні-
гімни, як «Боже великий, єдиний
нам Україну храни» (слова О. Ко-
ниського, музика М. Лисенка), «Ой у
лузі червона калина» (гімн Українсь­
ких січових стрільців), «Заповіт» Та­
раса Шевченка. Ці твори виконують
стоячи.
Дифірамб (від грецького dithyram-
bos — пісня на честь бога Діоніса) —
один з різновидів давньогрецької
лірики, близький до оди чи гімну.
Виконувався спочатку на святі зби­
рання винограду. У новоєвропей­
ській літературі — вірш, позначений
надмірним звеличенням певної особи
або події. Тепер досить часто цей
термін уживаний в іронічному зна­
ченні, коли йдеться про надмірне
вихваляння когось або чогось.
Думка (дума) — жанр невеликої
медитативно-елегійної (журливої)
поезії, іноді баладного змісту, який
був поширений у творчості українсь­
ких письменників-романтиків пер­
шої половини XIX ст. та використо­
вувалися для позначення народних
пісень такого ж змісту в тогочасних
фольклорних збірниках. В україн­
ській поезії жанр започаткував
А. Метлинський (збірка 1839 року
«Думки і пісні та ще дещо»). Відомий
він також з творчості М. Петренка
(«Дивлюсь я на небо»), Т. Шевченка.
Елегія (від грецького elegia, від
грецького elegos — жалібна пісня) —
вірш, у якому виразно спостерігають-
828
Літературознавство
ся настрої журби, смутку, мелан­
холії. У ньому часто звучать скарги
на життєві незгоди, містяться гіркі
роздуми про швидкоплинність люд­
ського життя.
Епіталама (від грецького epithala-
mios — весільний, шлюбний) — у
давньогрецькій ліриці — пісня на
честь молодого подружжя, яка вико­
нувалася після шлюбних урочистос­
тей. У пізніші часи — будь-який твір
панегіричного характеру, написаний
з нагоди одруження.
Епітафія (від грецького epitaphios
— надгробне (слово)) — надмогиль­
ний напис у віршах чи прозі.
Ліричний портрет — це вірш, у
якому подано характеристику реаль­
ної людини, розкрито її внутрішній
світ, належність до якоїсь професії.
Прикладами ліричного портрета мо­
жуть бути вірші «Шевченко», «Шо-
пен» М. Рильського.
Медитація (від латинського medi-
tatio — роздум) — вірш філософсько­
го змісту, у якому автор передає свої
глибокі роздуми про деякі важливі
проблеми, інколи глобального зна­
чення (життя і смерть, дружба і ко­
хання, людина і природа). Особливо­
го поширення цей жанр набув у по­
езії сентименталістів і романтиків.
Активно використовується він і в су­
часній ліриці.
Ода (від грецького oda — пісня) —
первісно пісня на будь-яку тему, що
виконувалася в Стародавній Греції
хором під музичний супровід, пізні­
ше — хвалебний вірш, присвячений
уславленню важливих історичних
подій або видатних осіб. Стиль таких
творів особливо врочистий, з елемен­
тами патетики.
Панегірик (від грецького pane-
gyrikos logos — урочиста промова) —
урочиста похвальна промова, яка ви­
конувалася на народних зборах. Па­
негірик звичайно присвячувався пев­
ним видатним особам, суспільним
діячам, полководцям і т. ін., вихва­
ляв їхні діяння. Панегіриком тепер
часто називають таку похвалу, яка
втрачає міру об’єктивності й більше
скидається на підлабузництво, ніж
на справедливу оцінку.
Пісня (давньоруське співати) —
вірш ліричного або ліро-епічного ха­
рактеру, мелодичний за своїм інто­
наційним малюнком і призначений
для співу. Розрізняють два види пі­
сень — народні та літературні.
Літературні пісні часто фольклоризу-
ються, стаючи популярними й поши­
рюючись серед народу. Народні пісні
(текст чи мелодія або й те, й інше)
часто слугують основою для побудови
літературно-авторських пісень.
В українській літературі цей жанр
особливої популярності набуває в
XIX ст. Провідне місце в ній посіда­
ють пісні «Віють вітри» І. Котля­
ревського, «Дивлюсь я на небо»
829
УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРА ТУРА
М. Петренка, «Повій, вітре, на
Вкраїну» С. Руданського, «Стоїть го­
ра високая» Л. Глібова. У сучасній
ліриці популярними є пісні на слова
А. Малишка, В. Симоненка, Д. Пав-
личка, М. Луківа.
Послання — епістолярно-публі­
цистичний вірш, написаний у формі
звернення до певної реальної особи
(іноді до багатьох осіб). Зміст
віршових послань може бути найріз­
номанітнішим: від дружнього обміну
думками до політичних декларацій,
філософських узагальнень, естетич­
них програм. Цей жанр широко
представлений в українській літера­
турі. Класикою стали вірші Т. Шев­
ченка «І мертвим, і живим, і нена­
родженим землякам моїм в Україні і
не в Україні моє дружнєє посланіє»,
«Гоголю», «Марку Вовчку», «До Ос­
нов’яненка», «М. Костомарову».
Псалми (від грецького psa.lm.os —
пісня) — жанр духовної лірики.
Перші псалми, зібрані в Псалтирі,
приписуються біблійному цареві Да­
виду. В цей біблійний текст увійшло
150 псалмів. У східнослов’янських
культурах Псалтир став відомим з
XI ст. й використовувався для нав­
чання: за ним учили грамоти і
співам, намагалися тлумачити вира­
жені в ньому ідеї та образи. В ук­
раїнській літературі цей жанр має ба­
гату історію. Він був досить пошире­
ним у ХУІІ-ХУІІІ ст. у творчості
«мандрівних дяків», уходив до ре­
пертуару сліпих ліриків.
Специфічним різновидом псалмів є
ліричні вірші Г. Сковороди, Що
ввійшли до збірки «Сад божествен­
них пісень». Цикл творів під назвою
«Давидові псалми» належить
Т. Шевченкові. У літературі XX ст.
до цього жанру вдавалися Є. Мала-
нюк, Д. Павличко.
Романс (від французького ro­
mance, від roman — романський) —
сольна лірична пісня, здебільшого
про кохання, виконується із супрово­
дом. Широковідомі романси на вірші
російських поетів О. Пушкіна,
Ф. Тютчева, А. Фета, С. Єсеніна.
Розквіт цього жанру в Україні припа­
дає на XIX — початок XX ст.
(Є. Гребінка, А. Кримський, Леся
Українка).
Сонет (від італійського sonetto, від
латинського sonus — звук) — ка­
нонічний жанр ліричного вірша, який
складається з двох катренів і двох
терцетів (терцин), написаних пере­
важно п’ятистопним ямбом. Час ви­
никнення сонета датують XIII ст. і
пов’язують з поетичними здобутками
сицилійської школи. В епоху Ренесан­
су поширюється в Європі. Українсь­
кий сонет з’явився в середині XIX ст.
Вагомий внесок у його розвиток зроби­
ли І. Франко, Леся Українка, М. Риль­
ський, М. Драй-Хмара, М. Зеров,
Л. Костенко, Д. Павличко.

загрузка...

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.