Новий довідник: Українська мова. Українська література

Драматичні жанри

загрузка...

Водевіль (від французького vaude­
ville, від назви долини річки Вір у
Франції, де в XV ст. вперше з’явився
цей вид художньої творчості) — лег­
ка комедійна, переважно одноактна
п’єса з анекдотичним сюжетом, у
якій драматична дія поєднується з
музикою, піснями, танцями. В Укра­
їні водевіль має свої національні
джерела, передусім — інтермедії.
Відомі автори водевілю І. Котля­
ревський «Москаль-чарівник»,
С. Васильченко «На перші гулі». У
водевілі широко використовуються
фольклорні мотиви, побутові колізії.
Подеколи водевіль трактується як
суто розважальний жанр.
Драма (від грецького drama — дія,
сценічний твір) — п’єса з гострим
конфліктом соціального чи побутово­
го характеру, який розвивається в
постійній напрузі. Героями творів,
написаних у цьому жанрі, є переваж­
но звичайні люди. Автор прагне роз­
крити їхню психологію, естетично
дослідити еволюцію характерів, мо­
тивацію вчинків і дій.
В українській літературі драма
з’являється на початку XIX ст. («На­
талка Полтавка» І. Котляревського).
Кожен новий етап розвитку літерату­
ри приносить якісні зміни в жанр
драми: кінець XIX ст. — з’являється
соціально-психологічна драма «Не
судилось» М. Старицького, «Доки
сонце зійде* М. Кропивницького,
«Житейське море* І. Карпенка-Ка-
рого, «Украдене щастя* І. Франка;
початок XX ст. — виникла політична
психологічна драма «Касандра* Лесі
Українки, «Молода кров*, «Чорна
Пантера і Білий Ведмідь* В. Винни-
ченка, «Патетична соната*, «Макле-
на Граса* М. Куліша .
Інтермедія (від латинського Шег-
medius — проміжний, той, що знахо­
диться посередині) — жанр невеликої
комічної п’єси або сцени, яку викону­
вали між діями основної драми. Ці
сцени могли бути пародією на тему
основної драми або жодним чином не
пов’язаними з її змістом. Інтермедія
має на меті розважити стомлених гля­
дачів. Найбільшої популярності цей
жанр набув у ХУІІ-ХУШ ст. в Ук­
раїні та Росії. До нашого часу зберег­
лися по п’ять інтермедій з великодніх
та різдвяних драм Митрофана Довга-
левського й Григорія Косинського.
Інтермедії інсценізували народні
анекдоти (анонімні українські інтер­
медії «Продав кота в мішку», «Най­
кращий сон»), пародіювали образи й
повір’я (перші інтермедії до п’єс
М. Довгалевського та Г. Косинсько­
го), зображали народний побут («Пи-
ворізи»). Українська інтермедія від­
билася в ляльковому театрі (вертеп),
вплинула на подальше формування
таких драматичних жанрів, як побу­
това комедія й водевіль.
___________________ Літературознавство
831
УКРА ЇНСЬКА ЛІТЕРА ТУРА
Комедія (від грецьких komos — ве­
села процесія та ode — пісня) — дра­
матичний твір, у якому висміюються
негативні людські якості, потворні
суспільні й побутові явища, усе
відстале й мертве в житті людини та
суспільства. В Україні видатними ко­
медіями стали «Сватання на Гон-
чарівці» та «Ш ельменко-денщик»
Г. Квітки-Основ’я-ненка, «Хазяїн»,
«Сто тисяч», «Мартин Боруня»
І. Карпенка-Карого, «Мина Мазай-
ло» М. Куліша.
Мелодрама (від грецького melos —
пісня і драма) — жанр п’єси з гост­
рою інтригою, перебільшеною емо­
ційністю, різким протиставленням
добра і зла, морально-дидактичною
тенденцією. У сучасній критиці ме­
лодрамою іронічно називають недос­
коналі п’єси, у яких глибина драма­
тичних конфліктів підмінюється зіт­
кненням банальних пристрастей.
Трагедія (від грецького — tra-
goidia, буквально цапина пісня) —
драматичний твір, що ґрунтується на
гострому, непримиренному конфлік­
ті особистості, що прагне макси­
мально втілити свої творчі потенції, з
об’єктивною неможливістю їх ре­
алізувати. Конфлікти трагедії мину­
лих століть здебільшого крилися в
суспільному устрої, виникали між
почуттями героїв і їхніми обов’язка­
ми перед державою, родиною. Тра­
гічним могло бути осмислення іс­
торії, змістом ром античної трагедії
стає і трагедія внутріш нього світу ге­
роя. Конфлікт античної трагедії ви­
значався ф атум ом , волею богів
(«Едіп-цар» Софокла). У трагедіях
Ш експіра «Ромео і Д ж ульєтта», «Ко­
роль Лір», «Отелло», «Гамлет» герої
виступають борцями проти старих,
усталених зви ч аїв і традицій,
суспільних відносин.
Народною трагедією глибокого соціа­
льного змісту став твір М. Куліша «97».
Трагедія не є панівним жанром
сучасної драм атургії. Д еякі автори
взагалі відкидаю ть саму можливість
створення п ’єс трагедійного жанру
у XX ст.
Т рагіком едія (від т рагедія і ко­
медія) — драматичний ж анр, якому
властиві риси одночасно і трагедії, і
комедії, ж анр, що є проміж ним між
трагедією і ком едією . П ерсонажі
трагікомедії маю ть такі контрастні
якості, що одночасно виявляю ть у
них і сміш ні риси, і безвихідну при­
реченість. Д раматурги, що працюють
у цьому ж анрі й заглиблю ю ться в
проблему лю дського існування, і
сміються з глядачам и «крізь сльо­
зи». У трагікомічному ж анрі творили
Е. Олбі («Н е бою ся В ірдж и н ії
Вулф»), Ф. Дю рренматт («Візит ста­
рої дам и»), М. Б у л гак о в («Біг»),
М. Куліш («Народний М алахій»).
Т рагіф арс (від т рагедія і від ла­
тинського їагсіо — начиняю , напов-
832
Літературознавство
ню ю ) — різновид трагікомедії, який у
XX ст. перетворився на самостійний
жанр. За допомогою фарсових засобів
і прийомів у таких драматичних тво­
рах підкреслюється трагічний сенс
існування. Специфічні ознаки трагі-
фарсу — спорідненість з комедією
масок, використання буфонади та
клоунади.

загрузка...

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.