Новий довідник: Українська мова. Українська література

Форма твору

загрузка...

Архетип (від грецького arche — по­
чаток, походження і typos — образ)
— прообраз, первісний образ, ідея.
Архетип закладений в основу чут­
тєво-настроєвих комплексів, найяск­
равіше постає в міфах, фантазіях,
снах, художній творчості у вигляді
стійких мотивів та асоціацій. Архе­
тип — прадавній взірець, який існує
одвічно у свідомості людства і, пере­
даючись із роду в рід, від покоління
до покоління впродовж тисячоліть
мотивує вчинки і дії людини. У ху­
дожніх творах архетип — це ідея,
персонаж, акція, об’єкт, випадок, що
охоплює найсуттєвіші риси, які є
первісними, загальними, універсаль­
ними. Його розглядають як одне з
невичерпних і потужних джерел літе­
ратури та мистецтва. Скажімо, архе­
тип лісу й землі в повісті Ольги Коби-
лянської «Земля», архетип степу у
творчості Тараса Шевченка та Євгена
Маланюка. Архетипи притаманні
національній ментальності й водно­
час людському родові взагалі.
Інтер’єр (від латинського interior
— ближчий до середини) — змалю­
вання на картині чи в художньому
творі внутрішнього простору спору­
ди, житла, у якому мешкають персо­
нажі. Це може бути опис меблів, кон­
центрація уваги на якихось предме­
тах побуту, речах тощо. Інтер’єр
конкретизує місце подій у творі, на*
836
очно ілюструє соціальне становище
персонажів, їхню професію, духовні
запити, звички й т. ін.
Композиція (від латинського сот-
positio — складання; створення) —
зумовлена змістом побудова, розмі­
щення і співвідношення всіх його
складових частин, порядок розгор­
тання подій і взаємодії персонажів. У
літературознавчих працях вжива­
ються й синоніми до цього терміна:
• архітектоніка (від грецького archi-
tektonike — архітектура),
• структура (від латинського structu­
ra — будова, розміщення, порядок),
• конструкція (від латинського соп-
structio — побудова).
Епічний твір може бути цілісним з
погляду побудови, а може членувати­
ся на окремі частини, розділи, глави.
У XX ст. виник роман у новелах
(Ю. Яновський «Вершники», О. Гон­
чар «Тронка»). Архітектоніка драма­
тичного твору виявляється в його
поділі на дії (акти), картини, яви
(сцени).
Одним з елементів архітектоніки
драматичного твору є ремарки (від
французького remargue, від гетаг-
guer — примітки) — пояснення авто­
ра в тексті п’єси, що, як правило, по­
дається курсивом у дужках. Зов­
нішня структура ліричних творів, їх
«видима» побудова, полягає в поділі
тексту віршів на строфи (від грець­
кого strophe — поворот, зміна, коло),
тобто повторювані у вірші поєднання
кількох рядків, пов’язаних між со­
бою певною системою рис, способами
римування, інтонацією.
Пролог (від грецького prologos, pro
—перед і logos — слово) — початко­
вий епізод твору, у якому автор
підводить читача до сприймання тво­
ру, повідомляє про свої наміри.
Епілог від грецького epilogos, (від
ері — після і logos — слово) — підсум­
кова частина твору, у якій розпо­
відається про подальшу долю голов­
них персонажів після того, як основні
суперечності між ними розв’язалися,
іноді через багато років після зобра­
жених подій.
Образом називають конкретно-
чуттєве художнє змалювання в ху­
дожньому творі людини (образи-пер-
сонажі), природи (образи-пейзажі),
речового оточення (образи-речі).
У художньому творі функціонують
численні образи. До образної системи
входять образи-типи, образи-характе-
ри, образи-символи, образи-деталі то­
що. Основними з них є, як правило, об-
рази-характери, образи-персонажі, об­
рази-типи. Образи-картини природи,
образи-речі, образи-явища, образи-де­
талі, образи-переживання, образи-тро-
пи, образи-символи, персоналізації по­
нять, явищ відіграють допоміжну
роль. Здебільшого у центрі художньо-
го зображення стоять людські образи.
__________________ Літературознавство
837
УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРА ТУРА
Образність — найхарактерніша
властивість мистецтва, зокрема ху­
дожньої літератури. Літературний
характер — це творчо змальована
людська індивідуальність у сукупно­
сті притаманних їй рис.
Пейзаж (від французького paysage,
від pays — країна, місцевість) —
жанр живопису, який передбачає
змалювання картин природи. У ху­
дожній літературі — це бачення
письменником навколишнього світу
природи — неба, річки, озера, поля
тощо та його впливу на душу люди­
ни. Пейзаж часто виступає образною
паралеллю до душевного стану персо­
нажів. У реалістичних творах пей­
зажі відіграють значну композицій­
ну роль. Картинами природи розпо­
чинаються або закінчуються нерідко
сюжетні перипетії (І. Нечуй-Левиць-
кий, М. Коцюбинський, І. Бунін). У
пейзажних образах може втілювати­
ся драматична колізія твору.
Портрет (від французького portrait
— портрет, зображення) — у літера­
турному творі змалювання зовніш­
ності персонажа: виразу обличчя,
постаті, ходи, одягу, манери трима­
тися, характерних жестів тощо. Ос­
новне його призначення — дати чита­
чеві зорове уявлення про дійових
осіб. Портрет у літературному творі
виступає одним з найважливіших за­
собів творення художнього образу й
несе в собі разом з іншими художніми І
прийомами відбиток авторської
індивідуальності.
Сюжет (від латинського subjectum
— підкладене) — довільне розміщен­
ня автором ланцюга зображених
подій. У повісті І. Нечуя-Левицького
«Микола Джеря» фабула й сюжет тво­
ру збігаються, бо події розвиваються
хронологічно, послідовно. У новелі
В. Стефаника «Новина» фабула із сю­
жетом не збігається, бо твір почи­
нається розв’язкою. Не збігається фа­
була із сюжетом у романі Панаса Мир­
ного та Івана Білика «Хіба ревуть воли
як ясла повні?». Сюжет у цьому ро­
мані вибудований з порушенням хро­
нологічної послідовності, про наро­
дження, дитинство Чіпки Вареника
читач дізнається з екскурсів у минуле.
Експозиція (від латинського ехро-
sitio — виклад) — частина художньо­
го твору, яка ознайомлює читача з
його головними персонажами, з умо­
вами й обставинами, які спричинили
виявлення конфлікту. Це тло, на
якому будуть розгортатися події.
Зав’язка прояснює читачеві якісь
події та ситуації, з яких починається
конфлікт протиборних сил у творі.
Розвиток дії — подальше загост­
рення конфлікту між персонажами.
Кульмінація (від латинського cul-
men (culminis) — вершина) — епізод
у творі, коли конфлікт досягає най­
вищої точки напруження, після якої,
як правило, настає розв’язка.
838
Літературознавство
Розв’язка — завершення кон- і
флікту.
Типовий характер. Тип. Характер,
що узагальнює в собі істотні власти­
вості людей, називають типовим ха­
рактером, типом.
Прототип. Письменник у житті
часто зустрічає людей, що стають
прототипами його героїв, персона­
жів. Прототипом називають факт
життя чи риси характеру, які покла­
дено в основу створення літературно­
го образу.
Серед літературних характерів
вирізняють так звані загальнолюд­
ські характери, їх називають тра­
диційними (світовими, вічними):
Прометей — тип людини, здатної
принести себе в жертву заради інших
людей, Дон Кіхот — тип мрійливого
ідеаліста, Обломов — лінивий чо­
ловік, який, лежачи на дивані, скла­
дає нездійсненні плани, Гобсек —
скнара, Мавка — тип гармонійного
поєднання природи і людини.
Фабула (від латинського fabula —
байка, переказ) — хронологічний
ланцюг подій, зображених у творі.
Хронотоп (від грецького chronos —
час і topos — місце) — частина текс­
ту, яка дає можливість зрозуміти час
і місце подій, зображених у творі, хоч
вони прямо й не називаються. На­
приклад, у новелі «Я (Романтика)»
М. Хвильовий не паспортизує події,
що відбуваються в Україні в часи гро­
мадянської війни (1918-1920), але
«безкрайні поля», де «жевріють кур­
гани», «мовчазний степ», «будинок
розстріляних шляхтичів», «я пропа­
даю в чека», «з темного степу доно­
ситься глуха канонада» та інші
численні подробиці вказують і дають
зрозуміти, де й коли відбуваються
події в творі.

загрузка...

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.