Як правило, для вірша характерна
рима — співзвучність закінчень у
суміжних та близько розміщених
словах, які можуть бути на місці кла­
узул (заключна частина віршованого
рядка) або перебувати в середині вір­
шового рядка. Рима надає віршовому
рядку більшої стійкості, чіткіше під­
креслює закінчення рядка, посилює
милозвучність віршованої мови.
За місцем останнього наголосу в
рядку рима може бути:
• на останньому складі — чоловіча
(Дніпро — добро);
• на передостанньому — жіноча
(кручі — ревучі);
• на третьому від кінця — дакти­
лічна (пробиратися — побиватися).
Чоловіча рима вважається твер­
дою, бо кінчаючись сильним (наголо­
шеним) складом, рядок ніби відру­
бується; жіноча — напівм’якою, бо
після сильного складу йде слабший
(ненаголошений), дактилічна — м’я­
кою, бо рядок закінчується двома
слабшими складами.
На противагу поняттям «жіноча*
та «чоловіча* рими І. Качуровський
увів термін «парокситонна* та «окси-
тонна* рими, оскільки вони більше
відповідають специфіці української
мови.
Зважаючи на послідовність риму­
вання рядків у строфі, воно може бу­
ти: кільцеве (авва), суміжне (авав),
парне(аавв).
Кучугури димів на ліси намело. а
Яма світла між них — як забута копальня, в
Закіптюженим небом пливе НЛО а
Безпритульний вінок на Івана Купала в
авав — суміжне римування.
Води наносять, нарубають дров, а
Запорають в хліві і на городі. в
Утомлені, присядуть у господі: в
Не вгледіли, коли і день пройшов, а
М. Луків,
авва — кільцеве римування.
Десь опівночі раптом присниться а
Сивій яблуні юна жар-птиця, а
Що з краю світу до неї літала в
І в любові навік присягала. в
М. Луків,
аавв — парне римування
Вірш, у якому немає рими, відсут­
ня, називається білим віршем. У ньо­
му чітко простежується внутрішня
метрична структура.
УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРА ТУРА
Не абагну. Чи наснилось,
А може насправді…
Наче в трави пірнаю,
Наче в травах тону…
А на поміч не кличу.
Немов божевільний,
Вигрібаю чогось на глибінь.
В. Марочкін.