Загнітко А. П. Український синтаксис: навчально-практичний комплекс. Хрестоматія.

А. П. Загнітко ЗАКОНОМІРНОСТІ І НАПРЯМИ ВНУТРІШНЬОРЕЧЕННЄВОЇ АКТУАЛІЗАЦІЇ

загрузка...
Внутрішньореченнєва актуалізація члена речення - це його відрив від основної 
структури речення, від внутрішньореченнєвих структурувальних і реченнєвотвірних 
зв'язків. Ці різновиди зв'язків належать до тих величин, що забезпечують творення 
речення і силу його доцентрових зв'язків, завдяки яким існує речення як формально-
граматична і семантико-синтаксична цілісність, що витлумачується за принципами 
іконічності як відображення відповідного розташування речей у природі. 
Вичленування того чи іншого компонента речення зумовлює його атомізацію і 
набуття власної внутрішньотекстової значущості, що вимірюється напрямами 
актуалізації та замкненістю текстових величин на ньому. Таку атомізацію не слід 
сплутувати з приєднуванням, тобто з послідовним доповненням інформативного тла 
речення відповідними кваліфікаційно-характеризувальними величинами, пор.: 
Сьогодні Україна з радикальними перемінами її "літературного побутування" 
598 
Тема VI. Лінгвістика тексту 
становить собою, мабуть, унікальний об'єкт науково-критичного осмислення. 
Таким і стала б, не будь того, що література наша (як звичайно мовиться) 
перебуває нині трохи чи не в комі, оскільки усталені колись форми творення та 
функціонування художнього слова зруйнувалися, а нові... нові вимагають, крім 
осмислення, ще й налагодження. Ну, хоча б спершу на рівні національного 
книговидавництва. 
Бо... і тут має йти вже знаний до дрібниць набір так званих негараздів наших: 
немає коштів, немає паперу, немає тиражів, немає книготоргівлі, немає читача, 
немас... літератури і, відповідно, літпроцесу (Сивокінь Г. Процес пішов... Геть? // 
Літературна Україна. - 1988. - 22 січня) і Да, хороші, чесні люди були. Нелукаві, 
нехитрі (М. Стельмах). У першому випадку структурно зумовлений компонент -
підрядна частина - вичленовуеться від основної частини в силу своєї інформаційно-
смислової значущості, структурної нетотожності та прагнення виділити й 
актуалізувати смисл. Таке вичленовування у науці здебільшого називають 
парцеляцією, що за своїм функціональним виявом охоплює нерівнорядні явища, 
оскільки характеризується багатогранністю репрезентацій у структурі простого і 
складного речення. Другий приклад відображає закономірності статичного, 
конструктивного приєднання, що полягає у вираженні певного типу смислових 
відношень, зокрема додавання, уточнення і характеризації попереднього компонента, 
що й відображено в самому визначенні приєднувальних конструкцій як таких 
різнорідних синтаксичних побудов, "які мають ту спільну ознаку, що вони 
формуються як додаткові частини попереднього речення в контексті, але виділяються 
в окреме самостійне речення - повне чи, здебільшого, неповне" [Сучасна 1972, 
с. 283]. Мова, очевидно, йде не про речення у системно-відтворюваному статусі, а 
про речення-висловлення, забарвлене відповідним ілокутивним смислом, оскільки у 
формально-синтаксичному плані в такому разі репрезентоване одне речення, якщо, 
звичайно, не постулювати підхід до кваліфікації речення, запропонований свого часу 
3. Клеменсевичем, про те, що речення може бути потрактованим і з позицій ґречності 
(за 3. Клеменсевичем, речення - це "текст, після якого можна перервати розмову без 
небезпеки неґречності" [К1етеп8Іе\\чс2 1957]), або ж дотримуючись формально-
пунктуаційного принципу визначення речення (текст, що зачинається великою 
літерою і закінчується крапкою або іншим окресленням знаку закінчення (за 
Р. Гжегоржиковою [Огге^огсгукохуа 1998, с. 10])). В усіх вимірах, зокрема, 
исихолого-когнітивному ("закінчена думка"), логічному ("судження логічне"), 
комунікативному ("найменша одиниця тексту, що може бути самостійною 
комунікацією"), онтолого-семасіологічному (речення відображає певний фрагмент 
дійсності, даючи йому назву), структурно-композиційному (речення становить набір 
відповідних синтаксичних позицій та адекватних для них семантичних аргументів), 
речення постає чітко структурованою величиною з послідовно вираженими 
реченнєвотвірними і реченнєвомодифікаційними зв'язками, внаслідок чого постають 
приєднувальні конструкції як реченнєвомодифікаційні величини (при цьому 
охоплюється і семантично, і формально модифікаційні компоненти, пор.: Тая ж беру 
і кукурудзу. І соняшник. І просо! (М. Рябокляч) - сурядний синтаксичний зв'язок, що 
забезпечує поєднання структурно автономних величин, на рівні простого речення 
належить до формально і семантично модифікаційних зв'язків, оскільки таке речення 
виступає формально ускладненим (формально неелементарним) і семантично 
неелементарним: Та я ж беру і кукурудзу + Та я ж беру і соняшник + Та я ж беру і 
просо). Не заперечуючи тези про те, що "Спільна для всіх типів приєднувальних 
конструкцій ознака криється у своєрідних особливостях інтонування, 
599 
УКРАЇНСЬКИЙ СИНТАКСИС: ХРЕСТОМАТІЯ 
ритмомелодики" [Сучасна 1972, с. 285], слід наголосити смислову і структурну 
залежність приєднувальних конструкцій і їх лівобічну спрямованість, оскільки вони 
змістово і формально-граматично орієнтовані на попередню синтаксичну одиницю. 
Поза всяким сумнівом, не можна заперечувати актуалізованість таких утворень, їх 
посилену внутрішньотекстову валентність, але остання належить до пасивних, пор.: 
Се вони, невідомі (жайворонки) кидають з неба па поле свою свердлячу пісню. 
Дзвінку, металеву, капризну (М. Коцюбинський). Буковинці, скажімо, розшивають 
свої кептарі яскравими вовняними або шовковими нитками, прикрашають 
різнокольоровим сап 'яном. Особливо ж майстерно орнаментують кептарі сап 'яном 
гуцули. І буковинські, і галииькі, і закарпатські. Менш оздоблені вони у бойків і лемків 
(Н. Руденко). Приєднувані атрибути у постпозиції набувають предикативно-якісного 
статусу, в силу чого суттєво посилюється їх внутрішньотекстовий статус. Такий 
вимір атрибутів актуалізується в тому випадку, коли основний компонент, що 
розташований у попередньому реченні, виражений формою називного відмінка: 
Ніхто не заперечить: це талант. Щирий. Самобутній. Яскравий (М. Полтавець). 
Слітна осінь дошкульна, наче біль зубів. Така терпка, така гірка й така буденна (Б.-
I. Антонич). Стилістичне розмежування і виокремлення кожного елемента емоційно 
й інформаційно посилює внутрішньотекстове навантаження його, внаслідок чого 
витворюється опосередкована валентна спрямованість. Така опосередкованість може 
виявлятися в одно-, дво-, три-, чотири- і п'ятиступеневому порядку (опосередкована 
валентність більшого діапазону нами не виявлена). Розташування одно-, дво-, три-, 
чотири- і п'ятиступеневих валентно зумовлених приєднувальних конструкцій здебільшого 
здійснюється за відомою шкалою семантичного диференціала (вперше введеного 
Ч.Осгудом) як у позитивному, так і в негативному ключі: Знову й знову бачимо, куди 
тягнуть людей комуністи. Але на відміну від тов. Симоненка, секретаря КПУ. який 
свого реваншизму майже не маскує, робить ие відверто і зухвало, нехтуючи 
законами, лідер соиіалістів тов. Мороз постійно лицемірить. У всьому (Народна 
газета. - 1995. - №21). Вона хоче загладити свою вину, признається в 
нетактовності. Шляхетна! Добра! (І. Франко). Розумієш, я стояв ранком на 
острові серед моря. Високому, прекрасному, гордому (М. Коцюбинський). У цей час 
згадалася рідна хата. Затишна. Дерев'яна. З одним причілковим віконцем. Самотня 
(М. Рябчук). Переді мною стояла дівчина. Сумна. Стривожена. Схвильована. 
Засмучена. Змарніла (В. Підмогильний). Часто приєднувальний компонент постає 
уточнювальним щодо іншого атрибута, який займає препозитивну внутрішньореченнєву 
позицію, внаслідок чого витворюється особлива площина активізації семантики: Поганий 
урок подали дітям у школі. Ганебний (Київські відомості. -1994. - 16 червня). 
Значно більший внутрішньотекстовий потенціал притаманний парцельованим 
компонентам, що, виступаючи валентно зумовленими, стилістично виокремлюються 
в окремі інформаційно значущі компоненти, пор.: (О. Мороз): Я сьогодні дав 
доручення підготувати таку публікацію. Паралельно обнародувати й заробітну 
плату капітана і майора міліції. Служби безпеки, податкової адміністрації, 
адміністрації Президента, міністра, заступника міністра й інших, щоб можна було 
порівняти і сказати - треба було порушувати це питання чи, можливо, не варто 
(Голос України. - 1997. - 24 грудня). День - прямокутник матового скла, Велика 
грудка кинутого снігу. На масстат чола. На стіл просторий і розкриту книгу... 
(О. Ольжич. Робітня). 
Особливої уваги вимагає приєднування детермінантних компонентів, 
навантаження яких зримим постає в силу їх супроводжувально кваліфікованого 
виміру, при якому суттєвим виступає власне-компонент зумовленості, фоновості і 
600 
Тема VI. Лінгвістика тексту 
под. Частотними є приєднання детермінантів, що на відміну від експлікантів -
периферійних елементів субстанційного компонента, виступають периферійними 
елементами екзистенційного реченнєвого компонента і становлять другий рівень 
номінативної структури речення, оскільки репрезентують окрему пропозицію і є 
семантично однозначними. Диференціація приєднувальних детермінантів грунтується 
на суто функціональній основі, тому що вони окреслюють параметри певної ситуації 
і виявляють аспекти її часового, причинового та інших напрямів пербігу дії чи вияву 
стану. Призначення приєднувальних рамочних детермінантів полягає в тому, щоб 
вказати на просторово-часові параметри ситуації (подати "хронотоп", за 
М. Бахтіним): Ми зустрілися з тобою на узліссі. Раннім ранком (Я. Гоян). Дівчата 
співали веселої пісні. Вранці на буряках (Г. Косинка) і под. Видається правомірним 
валентно зумовлені локативні субстанційні компоненти вважати синтаксично 
замкнутими на внутрішньореченнєву структуру, оскільки їх позиція є чітко 
закріпленою і мотивованою. Саме тому вони парцелюються, бо зв'язані з реченням і 
структурно, і семантично: А ми, Упоравшись, пішли шукати Нової хати і найшли 
Зелену хату і кімнату У гаї темному. В лугах. В степах широких, в байраках Крутих, 
глибоких (Т. Шевченко). 
Мотиваційні приєднувальні детермінанти окреслюють причиново-мотиваційне, 
умовно-конституювальне, допустове, цільове і результативно-наслідкове тло реалізації 
дії чи вияву стану: Може, цигарку позволиш? Ах, правда, не вживаєш, - пам 'ятаю! З 
принципу! (І. Франко). Мені важко зрозуміти все це, тому що я пропустив багато 
занять. Через хворобу (Молодь України. - 1992. - 12 липня). Прийми цей дарунок від 
мене. На щастя (О. Слісаренко). (Настя): Де ж твій хлопець? ~ Та десь пішов у ліс. 
По гриби (М. Івченко). Ми зібрали весь урожай вчасно. Всупереч непогоді (Урядовий 
кур'єр. - 1998. - 17 лютого). Не руйнуйте пташині гнізда. На добро! (Урядовий 
кур'єр. - 1998. - 17 січня). 
Корелятивні приєднувальні детермінанти вміщують інформацію про ті чи інші 
явища, згідно з якими висвітлюється відповідна ситуація (А. М. Ломов називає такі 
детермінанти координаційними): Хлопець не взяв нічого в дорогу. За її порадою 
(В. Підмогильний). Семантично вони нагадують причиново-результативні 
детермінанти, але їх відмінність від перших полягає в тому, що корелятивні 
детермінанти разом з основним реченням співвідносяться із складносурядним / 
складнопідрядним реченням, мотиваційні причиново-джерельні корелюють тільки зі 
структурою складнопідрядного речення. 
Кваліфікаційні детермінанти, що регулярно приєднуються з метою актуалізації 
тла перебігу, наявності дії, стану, процесу тощо, у своєму розмаїтті охоплюють: 1) 
квантитативну семантику: Марійка ходила до правління колгоспу і просила дати хоча 
би одну хлібинку для її дітей. Ходила і просила. Декілька разів (С. Горлач) - сума 
реалізації певної дії; У сільраді нікого немає, бо в селі свято. Знову (Є. Гуцал) -
реформативність, тобто відновлюваність; Так, лікар приймає з п'ятої до сьомої 
години вечора. Шоп 'ятниці (з оголошення) - кратно-повторюваність; 2) 
квантитативно-темпоральну семантику: Мете віхола. Цілий день - термін існування 
констатованої ситуації; Не було жодного дощу, не випало жодної краплини води. 
Протягом місяця (Урядовий кур'єр. - 1998. - 17 січня) - час здійснення дії; Мати від 
здивування аж встала. На хвилину (А. Головко) - період збереження результату, 
зумовленого перебігом дії; Діти пішли в ліс по гриби. На годину (П. Панч) - перехід 
тривалості дії. Кваліфікаційний аспектно-характеризувальний приєднувальний 
детермінант містить семантику, через яку розкривається констатована ситуація: Вона 
(Марійка) була надзвичайно доброю людиною. За натурою. За характером 
601 
УКРАЇНСЬКИЙ СИНТАКСИС: ХРЕСТОМАТІЯ 
(П. Загребельний). Такого типу конструкції містять і предикативне начало, оскільки 
пов'язані синтаксичним зв'язком з граматичною основою речення. 
Загалом процес розчленування й виокремлення семантично та інформаційно 
значущих частин можна, очевидно, вважати загальномовною тенденцією, 
підтвердженням чого виступають у чомусь споріднені тенденції розчленування 
єдинослівного предикативного ядра і виокремлення підмета як формально головного 
члена речення у структурах типу давньокиївського хожО, пишеши, радуемься -> я 
ходжу, ти пишеш, ми радуємось (цей погляд розвивав при розгляді речення 
В. Вундт, при висвітленні цього підходу подібні речення наводить О. О. Шахматов). 
Парцелювання належить також до розчленування на рівні мовленнєвої 
комунікації, тобто являє собою "...спосіб представлення єдиної синтаксичної 
структури - речення декількома комунікативно самостійними одиницями - фразами" 
[Лингвистический 1990]. У цьому і міститься найсуттєвіша відмінність парцеляції від 
приєднування, оскільки останнє не може виступати самостійною комунікативною 
одиницею. Парцеляція безпосередньо співвідноситься з актуальним членуванням 
речення, при цьому здебільшого парцельований компонент виступає носієм 
рематично-комунікативного значення. Граничним виявом членування постає 
біфуркація, за якої утворюється два інформативних потоки, але другий потік 
формально орієнтований на перший: Отже, економіка. Яку, ясна річ, найліпше 
характеризують факти і цифри (Час. - 1996. - 20 вересня). 
Парцельовані сегменти не тільки інформаційно насичені, вони стилістично 
значущі, оскільки концентрують інформаційно насичене тло і видозмінюють 
структурацію тексту, посилюючи звучання окремих частин: Так заломитись - горлом 
гострим та йти до смертного одра прирідненим. Аби смертельно, голіруч грузнути 
в пітьму (В. Стус). Пустіть мене в просмолене дитинство. Бо кожну піч порипують 
бори і ладаном мені живиия пахне, і дерева, як тіні предковічні, мене до себе кличуть 
і зовуть (О. Довженко). 
Парцеляція належить до тих прийомів текстової організації, які повною мірою 
підтверджують тезу про автономність формально-граматичної структури речення та 
його інтонаційно-текстового і суб'єктивно-смислового оформлення, що постає 
похідним від ситуативно-прагматичних завдань і співвідноситься з напрямами та 
особливостями - закономірностями мовленнєвого акту, пор. нерівнорядність самих 
речень-висловлень, які підкреслюють вердиктивний, екзерситивний (здійснення 
влади, впливу, зокрема накази, розпорядження, поради, попередження тощо), 
комісивний (брати на себе будь-які обов'язки, які передбачають відповідні дії: 
клятви, погрози та ін.), бехабітивний (громадська поведінка і взаємостосунки людей, 
у тому числі вибачення, привітання, похвала і под.), експозитивний (статус і місце 
висловлення автора-адресанта у ході суперечки, дискусії: я визнаю, я відповідаю за 
свої дії та ін.) мовленнєві акти. Найбільшою мірою парцеляція задіяна з-поміж 
бехабітивів (сюди належать і так звані формули мовленнєвого етикету, які значна 
частина дослідників (Л. Пісарек, О. В. Падучева та ін.) відносять до перформативів, 
зрідка експресивів (пор. погляди В. В. Богданова, А. Вежбицької (ритуальні ввічливі 
вирази), О. М. Вольф (ритуальні мовленнєві акти), К. Ожог (ввічливі акти мовлення), 
Г. О. Золотової (конвенційно-етикетні формули), Н. І. Формановської (формули 
мовленнєвого етикету), А. Г. Поспєлової (етикетні мовленнєві акти), Н. К. Рябцевої 
(соціальні мовленнєві акти), В. І. Карасика (етикетні дії), Д. Були, Й. Навацької 
(конвенційні акти), В. Г. Гака (неінформативні мовленнєві акти)) та експозитивів 
[Загнітко 19976, с. 37 - 40]. Парцеляція завжди спрямована на членування ємного 
смислового тла і надання певному компонентові смислової та інтонаційної 
602 
Тема VI. Лінгвістика тексту 
автономності, при цьому відбувається його актуалізація, що зумовлює рематизацію: 
Ти звав його. Ти думав - молодий упорається. Бо могутня шия кріпаиького поріддя не 
зігнеться, аби там що (В. Стус). Колись обридне вічна веремія і схочеться до сну. 
Аби не гибіть. не вижидати черги сподівання (В. Стус). За умови такого членування 
єдина формально-граматична структура складного речення розпадається на два і 
більше висловлень, кожне з яких являє собою лінійний відрізок, що в конкретних 
умовах мовленнєвої комунікації є достатнім для відображення інформації. Винесення 
однієї або більше частин за межі єдиного синтаксичного тла здійснюється суто з 
комунікативним завданням, тому між інтонаційно і семантично розчленованими 
частинами зберігаються всі попередні відношення і синтаксичні зв'язки, що засвідчує 
міцність синтаксичної форми за умови відносної асиметрії змісту і форми: І раз по 
раз билась думка. Що ти прийдеш. Що знову тут ступатимуть твої ноги. Що твій 
погляд прямуватиме до мене. Що принесеш ти радість у ию конуру 
(В. Підмогильний). У таких випадках чітко окресленим є валентно зумовлений 
характер розгортання підрядної частини, що за своїм виявом є передбачуваною і 
обов'язковою, оскільки визначувана семантичною структурою девербатива думка і за 
кваліфікаційними ознаками виступає прислівною. Поза всяким сумнівом, подібне 
членування є максимальним внутрішньотекстовим актуалізатором, що посилює 
значущість рематичного компонента і водночас дозволяє виокремити з-поміж них 
кілька елементів, надаючи їм самостійного внутрішньотекстового статусу і виміру: А 
смерк - біля воріт, з-за рогу ледь прогляне - і голову до узголів 'я гну, і гнусь душею, 
поглядом, губами туди, де, ніби глечик молов, синок колишеться в своїй колисці, 
скидаючись вві сні... Що од століть - то пам 'яті спрагнілий язичок: увічнений піти. 
Щоб залишити себе для проб (В. Стус). 
Парцелювання частин складного речення набуває особливого виміру в разі їх 
структурно-граматичної автономності і смислової залежності. Це спостерігається за 
умови протиставних відношень між компонентами сурядного зв'язку: В. Ленін 
розумів, що партія його програє на виборах до Установочних зборів популярній в 
народних масах партії есерів та меншовиків. Але він змушений був погодитись на 
вільні вибори з тактичних міркувань (І. Кульчицький). Майбутнє будь-якої 
політичної партії забезпечене, якщо її програма збігається з прагненням народних 
мас. Однак пам 'ять підказує, що винищувальна громадянська війна - все-таки факт 
(І. Кульчицький). Французька революція пройшла через етап якобинського терору. 
Але в ній знайшлися сили, здатні змусити усіх коритися закону (І. Кульчицький). 
Максимальною залежністю від попередньої, здебільшого головної частини, 
характеризується парцелят, зв'язок якого з першою грунтується на підрядному 
прислівному передбачуваному, де в ролі опорного елемента виступає валентно 
зумовлювальне слово: Пригадалося, подумалося. Як ішли травами, як мріяли про 
майбутнє і як все печально скінчилося (О. Довженко). При цьому інколи сполучник-
маркер підрядності (формальної залежності) може опускатися, посилюючи смислове 
співвідношення двох і більше частин: До загальновідомих фактів треба додати 
лише зв 'язуючі подробиці (які - А. 3.). Добре відомі спеціалістам, вони приховувалися 
або фальсифікувалися пропагандистами Великої Жовтневої соціалістичної революції 
(І. Кульчицький). 
Найчастіше парцелюються складні речення, основу яких становить 
непередбачуваний необов'язковий підрядний синтаксичний зв'язок, при якому вся 
підрядно-залежна частина корелює не з окремим компонентом головної, а з усім її 
змістом. Постає питання: чому в такому разі слід вести мову про парцеляцію, а не 
приєднування, адже у подібних конструкціях з адекватним детермінантним зв'язком, 
603 
УКРАЇНСЬКИЙ СИНТАКСИС: ХРЕСТОМАТІЯ 
але в межах простого речення, наявне приєднування, що уточнює смислове тло 
попередньої структури? Аргументом кваліфікації такого явища як парцеляції є той 
факт, що в межах простого речення детермінантний зв'язок належить до 
реченнєвомодифікаційних синтаксичних зв'язків, а на рівні складного речення він 
постає як реченнєвотвірний. Його порушення і зумовлює посилення доцентрового 
зв'язку між компонентами. Особливого виміру набуває парцеляція в тому разі, коли 
виокремлюються супідрядні частини з метою їх рематизації і набуття ними значущої 
комунікативної функції: Ти вибув, бо зміг миритися, коли кроплена карта пішла до 
гри. Коли ножа у спину стромляє супротивник. Коли він на посміхи бере лииарство 
твоє і каже: ти нішо (В. Стус). 
Парцеляція пов'язана і зумовлена соціальними нормами, саме в її 
закономірностях найбільшою мірою відображаються загальномовні особливості 
комунікативної зручності, напрями прагматизації. Це постає очевидним, якщо 
простежити реалізацію наддовгих речень у структурі тексту, в якому, в силу своєї 
ємності і складності сприйняття надміру вміщеної у них інформації, вони послідовно 
членуються: Закучерявилися хмари. Поволі виточувалися, відокремлювалися, 
вилучувалися з однобарвної площини. Хтось роздирав плахту неба па дрібне шмаття 
хмарин. Метушилися, куйовдилися, сум 'ятилися, заходили одна на одну, ударяли об 
себе, перегиналися, звивалися й розвивалися, розколювалися й зливалися, 
роздроблювали й єднали в одно. Мандрували поплутаними шляхами, потопали за 
обрієм, виринали з-під нього, коливалися, мовби бажали впасти на землю (Б.-
І.Антонич). Було щось вічно однакове і вічно змінне в поморщенім обличчі ріки. Якась 
предвічна мудрість старечого чола. Якась спокійна задума над всепроминанням. 
Якийсь шепіт підсвідомої стихії (Б.-І. Антонич). Парцеляція, пов'язана з повтором 
присудка, зумовлена його обростанням новими семантично значущими 
компонентами, тому перегук самих присудків водночас посилює їх фразову 
окремішність: Линуло листя з лип, кленів, дубів, осик, вільх, ясенів, буків, яворів, 
тополь, грабів, осокорів, в'язів, вересів, каштанів, берестів. Линуло жовте, 
солом'яне, помаранчеве, рожеве, мосяжне, бронзове, червоне, руде, малинове, 
криваве, пурпурове, фіалкове, гниле, сипе, чорне, сиве, срібне (Б.-І. Антонич). 
Парцеляція належить до поверхневих процесів синтаксису, які засобами мутації 
посилюють значущість окремих частин речення, водночас глибинна суть реченнєвої 
структури залишається у системно відтворюваному статусі. На сьогодні можна 
стверджувати належність парцеляції до соціально виваженого мовленнєвого 
стандарту, закріплення його у вигляді певного мовного звичаю як проміжного між 
мовою і мовленням, тобто у вигляді другорядної мовної норми, що існує поряд з 
головними і не може бути відміненою (пор. думки В. Брьондаля про закономірності 
вияву узусних тенденцій). 
Приєднування становить один з елементів стилістичного маркування і вільної чи 
довільної характеристики або уточнення попередньо викладеної інформації. На 
відміну від парцеляції воно не може бути віднесене до соціально значущих норм, а 
лише окреслене як один з різновидів доповнення, стилістичного урізноманітнення 
текстового тла. Приєднування пов'язане з особливостями перерваного мовлення, 
специфікою умовчання, актуалізації власне-причинових зв'язків тощо. 
Література 
1. Загнітко 19976 - Загнітко А. П. Функціонально-семантичні та прагматичні 
аспекти експозитивів // Франція та Україна: Міжнародн. наук.-практ. конф.: 
Матеріали. -Т.1. — 4.1. - Дніпропетровьск: Вид-во Дніпропетровськ, ун-ту, 1997. -
С. 37-40. 
6(14 
Тема VI. Лінгвістика тексту 
2. Лингвистический 1990 - Лингвистический знциклопедический словарь. -
М.: Советская знциклопедия, 1990. - 685 с. 
3. Сучасна 1972 - Сучасна українська літературна мова. Синтаксис / За ред. 
І. К. Білодіда. - К.: Наук, думка, 1972. -516 с. 
4. Ог2ЄЈогс2уко\уа 1998 - Сггевогсгуко^а К. \Ґук!ас1у г роївкіеі; вкіашіі. -
\Уаг82а\уа: \Уусі-\уо Каикотее РАШ, 1998. - 159 5. 
5. Кіетешіетоісг 1957 - КІетепзіеуИсг 2. 2агуз вкіасіпі роУсе). - АУугі. 2. -
ХУагегатоа: \Ґуа-\то Р\\ТЧ, 1957. - 167 8. 
Опубл.: Теоретична граматика української мови: Синтаксис: Монографія. -
Донецьк: ДонНУ, 2001. - С. 458 - 467.
загрузка...

.

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.